Міністерство закорДонецьких справ Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Шановні друзі! Політична кар’єра мого тезки – очільника української коаліції – є постійним заручником геополітики. Ідея федерелізації України. Цукерки для Путіна. Ставка на Москву-2004. Трагікомічні кремлівські телеграми-привітання з перемогою. Перепідписання «невигідних» газових умов на ще більш невигідні. Російська мова. АнтиНАТО. Бійка за міністра закордонних справ. Візит до США…

З Віктором Федоровичем наполегливо працюють – і наслідки цієї роботи вже відчутні (мої вітання американським політтехнологам). «Янукович перетворюється на реформатора». Заголовок статті, опублікованої в Wall Street Journal напередодні візиту українського прем’єр-міністра до Вашингтона, – лише натяк прем’єрської команди на початок масштабної піар-кампанії по створенню нового іміджу мого візаві.

І це нічого, що у самій статті немає навіть натяку на реформаторські пориви. Чомусь перед очима не постає картинка, як, припустімо, Янукович б’є по руках своїх однопартійців, яким укотре вдалося збагатитися на мільйонних операціях з повернення ПДВ. Але символічний підрозділ кабмінівського управління пропаганди знає свою справу – головне, щоб це слово прозвучало бодай раз. А далі – вже справа техніки. «Вправність рук і жодного шахрайства», як то кажуть.

Окремі західні дипломати, акредитовані в Києві, дедалі частіше переказують один одному стереотипне – «Янукович змінюється». Можливо, це дійсно так. Хоча, на думку психоаналітиків, надто складно переламати погляди людини, яка сама прагнула переламати інших. У цьому місці доречно було б згадати, як, перебуваючи за крок від верховної влади, Віктор Федорович вимагав від Президента Кучми своєї термінової інавгурації. І поводження команди Януковича з пресою до виборів, під час них, і вже тепер, коли в хід ідуть кулаки «автоматів Калашникова».

Помаранчева революція справді залишила слід у житті Януковича. Як і в будь-якої людини, що не здобула перемоги і страждає відчуттям недореалізації. Вочевидь, саме це диктує логіку останніх кроків українського прем’єра.

У цьому ж контексті можна кваліфікувати, зокрема, і заяви Януковича в інтерв’ю «Bloomberg» про те, що він «буде змушений» балотуватися в Президенти у 2009-му, якщо скасують конституційну реформу. Отак поряд з піаром уживається політичний шантаж (хоча раніше це було прерогативою іншої героїні нашого часу).

Чинний прем’єр-міністр є або глибоким символістом, або глибоким циніком. Спочатку Віктор Янукович їде до Москви за потиском руки Владіміра Путіна. А потому вирушає до США (через півтора року після того, як барвисто вбраний у помаранчеві шалики Вашингтон рукоплескав іншому Віктору). Поставлене завдання – звернути увагу на свою надзначущість і пообіцяти стабільність – не блискуче, але виконано.

«Тепер Віктору Ющенку буде набагато важче переконати американців підтримати дії проти уряду і правлячої коаліції (наприклад, скасування політреформи чи достроковий розпуск парламенту). Вашингтон відмовиться від ставки тільки на одного Віктора». Це вже Ганна Герман – Стеців. Янукович перетворюється на реформатора?

Сьогодні за спиною Віктора Федоровича – близько 240 парламентських душ і практично повністю сформований ним особисто Кабінет (за винятком останніх «підвішених» пропрезидентских міністрів). Він отримав те, чого не мав жоден прем’єр-міністр України за всі роки незалежності. Але головне питання: чи допоможе це йому стати реформатором? І чи обіцяна ним стабільність не означатиме, що Україна стабільно не матиме ніякого євроатлантичного майбутнього? Зрештою, не тільки євроантлантичного.