No woman, no cry, або Без жінки – весна Юлія Лимар, журнал «Главред» Сурогатна мати закону про Кабмін не проти ще раз згрішити. Знову – з Віктором Януковичем. Подолавши можливе вето Президента на закон про імперативний мандат. З такої заяви почала Юлія Тимошенко минулий тиждень.

Діло було так. При великому скупченні «депутатів місцевих рад» у по-радянськи помпезному Палаці «Україна» (от би де поставити табличку «Тут танцюють!») Юлія Володимирівна дала старт черговому походу. Не за справедливістю, за котру варто боротися. Битва буде за владу, і, як завжди, не на життя, а на смерть.

План спецоперації такий: «за будь-якої погоди» (читай: навіть ціною чергового спільного голосування з фракцією Регіонів) увести в дію імперативний мандат. Позбутися зрадників і таким чином зацементувати БЮТ на місцях. Змусити Президента призначити дострокові вибори до парламенту. Наразі – «де добровільно, де силовими політичними методами» знизити тарифи ЖКГ по всій країні, і лише тоді «в разі дострокових виборів БЮТ може здобути не 20 і не 25%, а більшість». І сформувати уряд. І, звісно, очолити його. Завіса. Оплески?

Хоча присутні в Палаці «Україна» були вражені харизмою та завзятістю своєї лідерки, на тверезу голову цього плану краще не розбирати. Адже попри всі намагання все-таки добитися імперативного мандату, Юлії Володимирівні слід задатися питанням: «А кому це ще вигідно?». Чи Регіонам, котрі й потрощили її фракції в місцевих радах? Чи Президентові, коли його губернатори змогли де правдою, де копійкою сколотити більшості під себе? І, пардон, невже немає якогось Мукачівського райсуду, чи принаймні якоїсь Венеціанської комісії, яка розписала б у демократичних висловах, що імперативний мандат – це фашизм?

Але можна зрозуміти й леді у білому. Аби не пояснювати виборцям, скільки саме зрадників знайшлося в БЮТ серед депутатів усіх рівнів (чи не в Олександра Турчинова зберігаються поіменні списки?) і яким чином ці люди потрапили до виборчих списків «найсправедливішого» з блоків, Юлія Володимирівна вигадала гру в цей самий мандат. Хай тепер Президент віддувається за демократію в розмові з яким-небудь супердемократом Назарбаєвим.

Менше з тим. Припустімо, що мандат усе-таки введуть. Чистки в БЮТ проведуть. Але ж питання з достроковими виборами не вирішиться. Бо навіть Печерський районний (не те що Конституційний) суд навряд чи наважиться підтвердити право Президента розпустити парламент заднім числом у зв’язку з тим, що не був вчасно сформований поіменний склад того самого уряду, куди Ющенко особисто послав Януковича прем’єром. І Юлія Тимошенко це пречудово розуміє. Як і те, що жодних дострокових виборів не буде. І не буде жодного уряду на чолі з Юлією Тимошенко. Навіть якщо весна переможе, Юрій Луценко дійде своїм маршем до самого Києва, а «новий озимий» Микола Катеринчук ще кілька разів з’їздить до Європи.

Та що лишається пані лідерці опозиції, окрім чергової порції відчайдуха та популізму? Якими силами втримати парламентську фракцію, члени котрої поперемінно закочують істерику за істерикою? Наприклад, якщо в понеділок «качають» націонал-демократи, шантажуючи тим, що в разі ще одного голосування БЮТ з регіонами Захід України Юлю прокляне, то у вівторок чекай соплєй від олігархів, котрі вже майже рік не можуть второпати, а де в схемі «ми – в опозиції» – стабільне бабло?

Пані Юлії непросто. Навіть гірко та боляче від думки, що її, звиклої використовувати всіх і вся, хтось міг, м’яко кажучи, підманути. Навіть підставити. Якого біса їй було потрібне те голосування 12 січня, якщо в результаті цієї гри місце для широкого політичного маневру звузилося до простору Палацу «Україна»?

Але Юлія Володимирівна не здається. Вона оголосила війну Олександру Морозу – мовляв, спікера на мило! І обіцяє (цього разу «Нашій Україні», яка планує внести подання за відставку Мороза у зв’язку з опублікуванням ним закону про Кабмін) чергове спільне голосування. Чи не здогадується пані головна опозиціонерка вже сьогодні, що це «спільне голосування» може закінчитися ще одним голосуванням закону про Кабмін (з урахуванням поправок Президента) і входженням до складу президії парламенту якогось нашоукраїнського обличчя – з тих, хто наразі не дуже задіяний?

«Одноразове спільне голосування» – так тепер називається розмінна монета БЮТ. 125 парламентських голосів потрібні і Януковичу, і Ющенку. «Та вони просто однакові, панове. Однакові до мозку кісток», – говорила Юлія Тимошенко своїм однопартійцям. І з цим важко сперечатися. Бо де два Віктори, нема місця Юлі?