Провінціалка
«Veni, vidi, vici!» – так колись писали про Цезаря, а сьогодні – про неї. Львівський програш на цьому тлі начебто й незначний. Але який символічний!
Адже справа в тому, що боротьба за тарифи – це більше, ніж служіння інтересам народу, як на тому наполягає шановний БЮТ. Бо ж кому, як не екс-прем’єрці, знати, в якому катастрофічному стані знаходиться комунальне господарство країни. І кому, як не Юлії Володимирівні, яка завжди претендує на найвищу владу в державі, розуміти: знижувати вже підняті тарифи, що зі сльозами на очах, але пережила Україна, не можна. Бо ціна подібного прецеденту може виявитися непомірною у тому майбутньому, котре зараз їй вимальовується виключно у світлих тонах.
Львівська поразка пані Тимошенко вища за місцеву ратушу. Питання не в грошах, а у символах. Гонорове галицьке панянство, що звикло до вузьких вулиць та міщанського пліткарства, завжди нишком глумилося над великим та демократичним Києвом. Утім, це не означає, що в офіційному Києві коли-небудь може правити людина, цим панянством не благословенна. І вояж Юлії Тимошенко в оточені нових фаворитів – В’ячеслава Кириленка від «Нашої України», Олега Тягнибока від шовіністської «Свободи» та пана Каськіва від відквітлої «Пори» – вояж для Львова символічний. Бо ж, даруйте за деталі, а де Володимир Яворівський? Іван Вакарчук? Степан Хмара? Лесь Танюк? Чому поряд з Тимошенко немає людей, готових помирати за ідеї, натомість – купки ладних воювати за дрібниці? Насправді це питання про те, чи може пані Тимошенко не просто підняти рейтинг серед, вибачте на слові, електорату, а виграти Україну, повселюдно застосовуючи скасування тарифів як виборчу технологію?
До речі, а навіщо Юлія Володимирівна взагалі наразі займається імітацією виборів? Бо ж попри те, що в Угоді про об’єднану опозицію чорним по білому написано, що дострокові вибори будуть, хто ж повірить букві після Універсалу? Очевидно, краще погодитися з Президентом, який у Криму заявив, що не вбачає жодної необхідності у дострокових виборах. Радикальної перестановки сил не відбудеться, розмірковує Віктор Ющенко, натомість у разі оголошення дострокових виборів на сумнівних підставах демократії може бути завдано шкоди. «Хлопці, сідайте, домовляйтеся», – так відчуває Президент народні настрої. Пані Тимошенко, реагуючи на цю заяву, відразу ж переклала тягар рішення на государеві ж плечі: «За місяць-два будуть підстави для розпуску парламенту, – заявила лідерка БЮТ. – Але рішення залежатиме від Президента».
В оцій батрахоміомахії і була народжена подія тижня – об’єднана опозиція. На тлі заяв Юрія Єханурова про диктатуру в БЮТ (див. стор. 16) та цілком красномовного мовчання лідерів партій з блоку «Наша Україна» Анатолія Кінаха чи Анатолія Матвієнка жодної іншої угоди, ніж міжпартійної, і народитися не могло. Автограф від НСНУ не менш красномовно поставив Віктор Балога. Це означає, що в самій партії Президента цілковито готовий ґрунт для того, аби провокативна заява Віктора Ющенка про те, що він може де-юре очолити свою партію, була прийнята. І саме тому сьогоднішня об’єднана опозиція має колегіальний (а не одноосібний, як наполягала лідерка БЮТ) орган управління. Це, у свою чергу, означає, що на роль лідера великої демократичної опозиції під час строкових виборів претендуватиме не хто інший, як… Віктор Ющенко. А за умови виконання свіжопідписаних домовленостей, зокрема щодо скасування політреформи та ухвалення нової редакції Конституції, Юлії Володимирівні знову відводиться роль другої – хай і прем’єрська роль.
Хоча до тих подій – ще не один пуд солі. Бо ж сьогоднішнє опозиційне життя пані Тимошенко позбавлене стратегічного масштабного мислення, якщо всерйоз не сприймати за таке провінційне турне «Велике прибирання». Юлія Володимирівна зробить спробу «затарифити» Луганськ і Донецьк, згодом побореться за центральну Україну. Тимошенко – героїня, бо перша з тих, хто по-справжньому замахнувся на традиційний «ворожий» електорат Сходу, і єдина з тих, хто не готовий при цьому програти Захід. Її соціологи не гають часу, чітко фіксуючи кожне коливання рейтингу. Наразі стовпчик електорального барометру повзе вгору. Втім, усе, окрім провінційного життя, плине так швидко. І час – не на користь Юлії Тимошенко.
