Хвала рукам, які ніколи не стріляли! Віктор Шлінчак, журнал «Главред» На момент, коли писався цей матеріал, ще не почалися анонсовані широкомасштабні акції протесту опозиції і акції, які, на противагу першим, організовувала коаліція. І ще не було відомо, чи запахло в Києві весняною грозою.

Гроза на дерева без листя – погана прикмета. Але нагнітання ситуації та загроза здійснення державного перевороту – це те, про що минулого тижня говорили у владних коридорах як про реальність. І коматозний стан української влади, спричинений «холодною війною» за повноваження між Президентом і головою уряду, як невиліковна хвороба, навряд чи може минути сам по собі. Тому що це вже вийшло далеко за проблему особистісного зростання.

Я зателефонував одному з відомих представників антикризової коаліції і запитав:

Ти справді вважаєш, що ще можна спокійно залагодити ситуацію? І що ваші мітинги, як і мітинги опозиції, не спровокують не лише політичних сутичок, а й цілком реальних?

Наша позиція така: необхідно показати Президенту, що треба сідати за стіл переговорів і домовлятися.

Але скільки вже було таких столів? І після кожного з них усе, навпаки, загострюється. Скоро ж може прорвати? І, до речі, хіба для коаліції було так принципово не голосувати за призначення міністром закордонних справ Володимира Огризка. Адже однозначно було зрозуміло – це питання непринципове. Але символічне – Віктор Янукович хотів показати, хто в домі господар…

Знаєш, коли про щось не можуть домовитися, це виносять за рамки переговорів. Така схема ведення переговорів, коли є два антагоністи. Наприклад, Тимошенко і Вітренко. Півгодини вони на переговорах притираються, а потім виходять на нормальне спілкування...

Але ж у цій ситуації, хоч як її розвернути, все одно хтось зостанеться більш невдоволеним, а хтось менш...

Ну, це вже політико-філософське питання... Скажу так: ми бачили проект указу Президента про розпуск парламенту. Більше того, це ми викинули його у пресу. Документ писали непрофесіонали. І можу сказати: якщо Президент піде на все це, ми обставимо його такими «рогатками» в юридичному сенсі, що ніякого розпуску не буде.

Ви можете гарантувати, що «гарячі голови» не спровокують введення надзвичайного стану?

Я не можу відповідати за це. Але знаю, що багатьох це вже дійняло. І я найбільше боюся, щоб хтось не «розчохлив» автоматів...

Під кінець тижня колишні «антикризовики» вже почали обставляти Президента обіцяними «рогатками». У п’ятницю вони заявили, що відкличуть членів Центральної виборчої комісії. Буцімто представники ЦВК порушують присягу. На понеділок можуть з’явитися заяви про відсутність реєстру виборців, що автоматично відкидає можливість проведення дострокових виборів. Що буде далі?

Якщо цілий день не виходити з київського офісу, а читати тільки Інтернет-роздруківки (а тим більше, коли ти сидиш у селі, де тільки три телеканали й одне радіо), може скластися враження, що колони демон-странтів з різних таборів уже замкнули кільце навколо всього Верхнього Печерська. Новини минулої п’ятниці нагадували вісті з передової:

«Опозиція обіцяє вивести на Майдан від 50 до 100 тисяч людей, а коаліція обіцяє привезти до Києва від 50 до 250 тисяч своїх прихильників. Регіонали подали заявку на участь в акціях протесту 250 тисяч осіб, а Союз молоді регіонів України заявив про 200 тисяч людей». («Дело»)

«В організованому коаліцією Форумі національної єдності, який проходить на Європейській площі в Києві 30 березня, беруть участь до 15 тисяч осіб.» (УНІАН)

«У кількох містах України проходять мітинги на підтримку проведення дострокових парламентських виборів. На кожному з мітингів присутні понад тисячі осіб. Територію навколо учасників акції охороняють правоохоронці» (Прес-служба «Нашої України»)

Це початок? Але чого?