Поза ностра Юлія Лимар, журнал «Главред» Юлія Тимошенко не довго думала, як прийнятися за формування виборчих списків, тож урешті-решт застигла в антидемократичній позі.

Чесно кажучи, це не перший випадок, коли лідерка БЮТ проводить закриті засідання, де в порядку, далекому від дискусії, оголошує новий склад обраних бути обраними на дострокових ви¬борах. Раз – і список «коза ностри» – готовий! Цього разу Юлія Володимирівна, навчена зрадниками, начебто особисто переглянула голосування власної фракції за останні кілька місяців. І, про всяк випадок, викреслила з майбутнього парламенту імена тих сьогоднішніх депутатів, хто, на її думку, перебуває в потенційній групі ризику. Таких виявилося понад 30. Хоча, на думку Михайла Бродського, який розповів «Українській правді», хто і чому, тобто за скільки, став «сердечником» у 2006-му, «симулянтів» серед БЮТівців значно більше. Олександр Турчинов «провокатору Міші» відповідати відмовився. Правда про принципи формування списків Блоку знову залишилася поза демократичною публічністю. Зате поза начебто одностайності БЮТ красива, особливо на тлі епічного полотна під назвою «Наша Україна» формує список».

Щоправда, цього разу «нашоукраїнці» ви¬явилися чемнішими за себе ж зразка 2006-го. Навіть на спробу Петра Порошенка нагадати про процедуру «публічного обговорення» списків, яке завжди нагадувало скандал, а не демократію, цього разу дружно «зашикали» свої ж. Мовляв, тихо, Пєтя, любі друзі так не поводяться! Як результат – сьогодні у кожного більш-менш впливового «нашоукраїнця», тобто такого, який доходить не тільки до приймальні Віктора Балоги, але й до його кабінету, – свій список. Уявіть картину: сидить собі олігарх при світлі зеленої лампи, як той Лєнін в екзилі, мучиться: кого взяти першим – Славка чи Юрка? А Віталика яким? А ще ж треба жінку в п’ятірку. Без неї – нікуди. Бо ж «Наша Україна» – у позі гендерності – найкращій позі, коли не знаєш, мов та Проня, як прийнять.

Питання лише в тому, що звести усі ці прототипи виборчого списку докупи наразі не наважується ніхто. Дай Бог, і не доведеться. Поки туди-сюди – вибори перенесуться на осінь, тож буде більше часу подумати. Хоч уже сьогодні зрозуміло, що нічого нового в «Нашій Україні» не придумають. І все зведеться до одного: хто таки мусить бути першим – «свій» вічно молодий та перспективний Кириленко (колись запеклий рухівець, між іншим – це до історії питання) чи «варяг» Луценко, за первинними політичними ознаками теж «помаранчевий»?

Останній, до речі, застиг у позі рішучості. Виголосив програмну промову на з’їзді партії «Вперед, Україно!», під чиїми стягами до парламенту тепер начебто підуть члени «Народної Самооборони», і пообіцяв Віктору Мусіяці, що очолить список. Аналогічну обіцянку, між іншим, але вже щодо «Нашої України» Юрій Віталійович кількома тижнями раніше дав Віктору Ющенку. Але ж з’їзд «Вперед, Україно!» не закритий, тож сьогодні ще немає підстав навіть припускати, що пан Луценко – честь і совість «помаранчевих» – може слова не дотриматися. Натомість є серйозні підставки припускати, що ставки у торгах за список з «Нашою Україною» суттєво підняті. І квота у 20%, яку начебто вже обіцяно Луценку, може бути переглянута у бік суттєвого збільшення. Ох і Жванія, ох і молодець?

Утім, уся ця бурхлива діяльність, що охопила штаби опозиції, нагадує бурю в склянці. Бо ж на виклики, котрі стоять перед країною, політикум продовжує відповідати гаслами та інтригами. Розуміння ж того, що від кількості пластичних операцій вигляд політичних облич не змінюється, поки що не домінує. Звісно, всі робитимуть спроби оновити виборчі списки, але чи є ці спроби щирим бажанням, чи лише симуляцією видимості? Тобто черговою позою, в котрій політикам легше не помічати, що люди, тобто вибачте на слові, електорат, часом теж уміють ставати в позу.