Yanyky, go home! Віктор Шлінчак, журнал «Главред» У п’ятницю зранку я б не написав такого заголовка. Навіть попри те, що центр Києва був практично паралізованим, а на прохання, висловлене до міліцейських виконавців, показати маршрут, як об’їхати чергову маніфестацію на підтримку коаліціантів, почув: «А це ви в них запитайте». І – кивок у сторону.

Паралізований політично-рожево-червоно-синьо-білий Київ слід очистити. Принаймні, такі оптимістичні прогнози роблять ті, хто сьогодні сидить на потоках новинних стрічок і бачив в он-лайні туге рукостискання Президента та прем’єр-міністра після зустрічі в п’ятницю. Вибори таки будуть. «Yanyky, go home!» – і це вже звучить необразливо. Бо з Будинку з химерами кожна зі сторін виходить зі своєю перемогою. (Про «технічні» поразки говорити не доводиться: у кожного вона, як і радість, – своя).

І просвітлений вираз обличчя прем’єра Януковича одразу після зустрічі з Президентом Ющенком сигналізує багато про що. Наприклад, про ейфорію (мовляв, Ющенко відкличе свій указ, а значить – ми перемогли); про шанс чергового, а можливо, остаточного реваншу над «помаранчевими» (мовляв, ми ще покажемо «кузькину мать», лиш дайте дотягнути з виборами не до липня, а до осені); про початок нового (???) витка стосунків між Президентом і прем’єром (мовляв, подивіться, як нам обом постелили червону доріжку). І ще багато про що – але це вже лишимо на розсуд психоаналітиків.

А що ж Президент, який ще тиждень тому з опозиційної сцени заявляв: вибори відбудуться за будь-якої погоди й указ набуде чинності? «Дострокові вибори будуть проведені через 60 днів після досягнення політичних домовленостей. Але основною домовленістю є те, що вибори відбудуться, – факт №1», – ці слова Президента слід сприймати як демонстрацію свого виграшу. І в цьому теж є логіка.

Головне: хто в ці дні (коли збирається робоча група з підготовки до проведення дострокових парламентських виборів) переконливіше трактуватиме свою перемогу. І головне – якими методами.

А тепер про переможених. Як тільки за одним столом опиняються Віктор Ющенко і Віктор Янукович, завжди хтось стає третім зайвим. Але в цьому тандемі візуально зайвими стали аж троє. Юлія Тимошенко (БЮТ) – через своє бажання невідкладно «перезавантажити» Верховну Раду та Кабінет Міністрів. Та обидва лівих – Олександр Мороз (Соціалістична партія України) та Петро Симоненко (Комуністична партія України). На фоні реляцій Віктора Януковича до своєї частини Майдану соціалісти й комуністи, які допомагали цей Майдан тримати, відійшли на другі ролі.

У битві двох гігантів лідери партій, які статистично доповнювали відверто прорегіональну коаліцію, час від часу, заявляючи про свої амбіції, стають політичними карликами, голос яких може потонути у вирі передвиборної підготовки. І, схоже, що вони це вже усвідомлюють. «Якщо це дійсно так, як я чую з екрана телевізора, то це зрада з боку Партії регіонів, це зрада Конституції», – сказав один із лідерів Соцпартії Василь Волга, коментуючи домовленості між Президентом і прем’єром.

Отже, процес запущено. І «Yanyky», які «go home!» від’їжджають із Києва не тому, що програли, а тому, що вже треба готуватися до нової мильної опери.