Мандати, Юля! Юлія Лимар, журнал «Главред» Опозиція гинула за мандати. На початку тижня несподівано з’ясувалося, що попри всю браваду партійних лідерів, у БЮТ та «Нашої України» не виявилося 151 мандата, аби жбурнути їх у спікера Мороза.

Кінахи суттєво пошарпали лави власного праблоку, а справедливість Юлії Тимошенко позбавила її фракцію майже трьох десятків мандатів.

У пошуках нестачі спеціально делеговані ЮВТ та Віктором Балогою невпинно й неустанно «пололи» власні лави. А також – «сапали» грядки супротивників: раптом хтось із коаліціантів зголоситься скласти повноваження нардепа? На знак протесту та відповідно до існуючих на чорному ринку українського парламентаризму розцінок. От парадокси життя: раніше платили за те, аби стати депутатом, тепер – аби з депутатів піти. Бо ж гроші – ніщо, мандати – все!

Скориставшись тимчасовими ускладненнями у таборі супротивників, коаліціанти кинули опозиціонерів на інші мандати – імперативні. Законопроект Тимошенко–Кириленка так і не було ухвалено. Із полегшенням видихнули не тільки соціалісти-януковичі, але, думається, і Венеціанська комісія. Бо ж складно підтримувати демократію у країні, яка намагалася законодавчо закріпити депутатське рабство та партійний вождізм. Та, зрештою, імперативний мандат – така дрібниця в країні, яку навіть язик Піскуна не повернеться назвати «правовою».

Хоча слід віддати належне колишньому взірцю опозиційності Олександру Морозу. Саме за його посередництва парламент і майбутні дострокові вибори усе ж таки вдалося повернути у правове поле. Причому не просто абстрактно правове, а у правове поле, заздалегідь виоране батьком політреформи.

По суті, Морозу і Ко (думай про Медведчука!) вдалося вдруге вставити опозицію. Тоді, у 2004-му, соратники Ющенка пішли на ухвалення політреформи, думаючи, що головне – виграти Президента. Тепер, у 2007-му, опозиція погодилася проводити затіяні нею ж дострокові вибори за чужих умов. 8 членів від коаліції проти 7 від опозиції – такий новий склад ЦВК. Обов’язкова участь у виборах 50% зареєстрованих виборців та визнання результатів виборів незалежно від кількості виборчих дільниць, в яких голосування було визнано недійсним, – такі норми нового ухваленого закону. А ще – відновлення Олександра Медведька на чолі Генпрокуратури – по суті, єдиного державного відомства з необмеженими можливостями. І насамкінець – поновлення Віктора Медведчука у статусі члена Вищої Ради юстиції.

Врешті-решт, сталося дуже по-українськи. З одного боку, не програв Президент – котрий добився таки дострокових виборів. З іншого – не програла й коаліція, котра встановила правила, за яких буде ой як непросто виграти опозиції.

А коли подумати, що дострокові парламентські неминуче потягнуть за собою дострокові вибори до місцевих рад, то величезне питання, чи коштувала гра в кризу ставок, які зробила на неї її ідейна

натхненниця – Юлія Володимирівна. Отакі мандати.