О... бранці
«Вони ще повисмоктують усі соки, витріпають усі нерви, але прийдуть до того, що вибори таки треба проводити», – шепчуться в кулуарах опозиціонери, які взяли собі за звичку щодня ходити до парламенту, щоби (за їхніми твердженнями) віддати «покійній» Верховній Раді останній трудовий ритуал – забрати трудові книжки з відміткою про припинення власних депутатських повноважень. Щоправда, частка бажання отримати трудові книжки порівняно з часткою власного піару – це ніщо… Але менш із тим. Бо з іще більшим бажанням вчасно пропіаритись поводяться ті, хто ці книжки де-факто тримає в сейфі.
Понад те, останні досі втовкмачують, що для виборів підстав немає. Особливо відзначаються старанністю підопічні партійці спікера Олександра Мороза, який розуміє, що ці вибори для СПУ як самостійної сили будуть останніми. Усе це надто складно з огляду на те, що тушку Соцпартії не хоче бачити у своєму гаремі Партія регіонів (принаймні та частина, яка знає ціну самому Сан Саничу і якій і так не вистачає місць у списку). Мороз зробив свою справу – Мороз може померти. От і вся філософія коаліційного політпроцесу.
Піввідсотка (згідно з останніми соціологічними даними), які відрізняють потенційний результат так званого «синьо-білого» блоку (Партія регіонів плюс комуністи) від потенційного результату так званого «помаранчевого» («Наша Україна», «Народна самооборона», «Правиця», БЮТ), – це повторення історії 2004 року. І в ситуації «фіфті-фіфті» кожна із сил намагається продати себе якнайдорожче. Сьогодні й зараз. Своїм партнерам і своїм ворогам. Електорату.
І якби вибори відбувалися вже завтра, Олександр Мороз чіплявся би навіть за ніжки свого спікерського крісла і закликав до врегулювання ситуації послів, міжнародних посередників, ЄС, ООН і навіть систему ПРО. І називав би пункти, згідно з якими пропрезидентські сили порушили чергові угоди. На минулому тижні він нарахував лише один – мовляв, порушена домовленість щодо невтручання у діяльність судових і правоохоронних органів.
Комуністи втинають хитріше. На фоні переговорного процесу КПУ все ще має якусь частку голосів за рахунок демонстрації постійної непримиренності до «діючого режиму». Бо така комуністична традиція з тих пір, як вони цю владу, даруйте, програли. Але ця традиція й досі виливається у кілька прохідних відсотків.
На тлі постійних заяв про «монополізацію влади у руках прем’єр-міністра» якось невчасно свою репліку вставив Владімір Путін: мовляв, «хлопці з України» «повністю себе дискредитували», бо «там справа йде просто до суцільної тиранії».
От і гадай після цього, кому в Україні більше личить цей образ. І кому в Україні жити добре. Принаймні поки що.
