День Констатації Святослав Хоменко, журнал «Главред» 28 червня 2007 року може стати останнім святом Конституції зразка 1996-го

Недавня політична криза зайвий раз довела, що чинна Конституція не передбачає усього необхідного в українських умовах комплексу стримувань і противаг між органами влади. Політикум принципово не бажає поважати навіть ці, хай і недосконалі, правила гри, а тому кожен гравець відчуває за собою право тлумачити їх на власний смак

Замах на Конституцію

Дедалі популярнішою стає думка, що якісних змін у вітчизняній політиці неможливо досягти з нинішнім Основним Законом, скаліченим змінами від 8 грудня 2004 року і неодноразово скомпрометованим після того. Змінювати чи «вдосконалювати» його – гибле діло, вважають політики. Простіше вже наново написати Конституцію і почати будувати від фундаменту політичну систему України.

Творцям нового Основного Закону доведеться з нуля виписати повноваження всіх центрів влади, створити по-справжньому ефективну й недвозначну систему стримувань і противаг. Систему, за якої конфлікти на Печерських пагорбах можна було б вирішувати без допомоги Конституційного Суду чи, тим більше, міністра внутрішніх справ.

Розподіл повноважень – це лише верхівка айсберга. Нова Конституція – це можливість для України здійснити якісний прорив у багатьох напрямах суспільного та політичного життя. Адже варто внести до Основного Закону запис про ринок землі, як на українському селі станеться справжній переворот. Помінявши формулювання у розділі «Місцеве самоврядування», можна надати потужний стимул для розвитку українським регіонам.

І навпаки – незважений запис у статтях про мови в Україні, підхоплений силами, які звикли заробляти на цій темі політичний капітал, може спричинити наростання в державі суспільної нестабільності.

Зараз в українському політикумі склалася ситуація, коли про необхідність нової Конституції думають усі, проте вголос практично ніхто не говорить через острах бути звинуваченим у намірах повалення конституційного ладу. Варто чинному Основному Закону ще раз довести всьому суспільству, що він не відповідає його вимогам і не може забезпечити нормального функціонування політичних механізмів, – тема нової Конституції сама спливає на поверхню.

Тому вже зараз, попри палкі запевнення про повагу до чинного Основного Закону, його нову редакцію у тому чи іншому вигляді пишуть усі чи майже всі ключові гравці українського політикуму. Відповідні робочі групи діють у рамках практично всіх впливових політичних сил країни та навіть при деяких органах державної влади. З результатами роботи окремих із них можна ознайомитися вже сьогодні. Комуністи, наприклад, розмістили свій проект нової Конституції на партійному сайті, днями свій варіант Основного Закону обіцяє презентувати громадянам України Президент.

Писарі Основного Закону

На «креатив» потенційних авторів нової Конституції найбільше впливає поточна політична кон’юнктура. Наприклад, комуністи, усвідомивши, що їхній лідер ніколи не стане Президентом, відстоюють ідеали парламентаризму і виступають за скасування посади глави держави. А от «Наша Україна», маючи «свого» главу держави і розраховуючи, як мінімум, на його другий термін, називає цю посаду «стрижнем консолідації української нації» та виступає за посилення повноважень Президента.

Непримиренність прихильників президентської та парламентської республік час від часу виливається у заяви про необхідність провести в Україні референдум, на якому варто було б запитати у народу, за яку саме форму правління виступає він. А лише тоді приступати до роботи над новою Конституцією.

Питання форми правління – далеко не єдине з тих, на які у політикуму немає узгодженої відповіді. Соціалісти з їхнім «вічним спікером» Морозом виступають за посилення повноважень Верховної Ради, а Президент Ющенко реанімує ідею двопалатності парламенту. Пропрезидентські сили є прихильниками централізованої унітарної держави, а Партія регіонів, яка спирається на підтримку Сходу України, виступає за максимальну децентралізацію та передачу вагомої частини повноважень регіонам.

У зв’язку з тим, що різні автори не можуть прийти до спільного бачення майбутньої конституційної системи держави, з’являються ідеї скликання спільної конституційної комісії з представників усіх найвпливовіших (читай – парламентських) сил для напрацювання узгодженого тексту Основного Закону.

Такий сценарій написання нової Конституції викликає кілька резонних запитань. По-перше, зважаючи на те, що нашим політикам майже ніколи не вдавалося спрацюватися між собою (згадаймо хоча б діяльність робочої групи з вирішення політичної кризи), чи зможуть вони дійти згоди цього разу? Складається враження, що вітчизняні політики вміють справно працювати разом тільки тоді, коли над ними стоять з «батогами» їхні босси (тобто Президент з прем’єром), або якщо їх наполегливо підганяє закордон. Проте Ющенкові та Януковичу (чи, наприклад, іншому прем’єрові), крім кураторства роботи цієї комісії, треба колись і державою управляти, а залучати до участі в розробці української Конституції закордонних «легіонерів» – зовсім не личить.

Друге запитання масштабніше: чому розробкою документа, за яким житиме все українське суспільство, займатимуться лише представники політичних сил, яким просто поталанило опинитися в даний момент на гребені політичного процесу? Узагалі, чому в країні, де індекс довіри цього самого суспільства до політичних партій коливається в межах 10%, головний закон життєдіяльності суспільства повинні писати представники партій? Суспільство усвідомлює: багато хто з потенційних авторів нової Конституції не матиме юридичної освіти, дехто з них просто відбуватиме номер або керуватиметься у своїх діях правилом якнайбільше нашкодити «партнерам». Немає жодної впевненості, що написання нової Конституції сприйматиметься політиками не як благородна справа творіння Основного Закону, а як черговий раунд боротьби за повноваження між, скажімо, Ющенком і Януковичем. Мабуть, це вічне прокляття України – стратегічні ініціативи, які можуть докорінно змінити життя держави, завжди сприймаються як продовження дріб’язкових чвар між окремими політичними гравцями.

Тому досить багато прихильників має інший шлях написання нової Конституції – збір Конституційної Асамблеї, до складу якої увійшли б авторитетні юристи, досвідчені політики і просто шановані в українському суспільстві люди, які безпосередньо своєю присутністю гарантували б чистоту і незаангажованість конституційного процесу. Асамблея в результаті досить тривалого часу своєї діяльності (можливо, навіть не одного року) повинна була б напрацювати та запропонувати суспільству проект Конституції у цілісному вигляді.

Уже зараз можливе створення Конституційної Асамблеї ставить перед ініціаторами цього процесу надто багато запитань. Віддаючи належне самій ідеї зібрання під одним дахом усієї еліти українського суспільства, її критики звертають увагу на те, що критерії відбору до Асамблеї будуть надто суб’єктивними, і, крім того, отримати гарантії політичної незаангажованості усіх її членів буде неможливо.

Навіть якщо текст нової Конституції буде напрацьовано в будь-який з описаних способів, незрозуміло, що робити з ним далі, аби він став повноцінним Основним Законом.

Із Ради – на референдум

Представники парламентської коаліції донедавна заявляли, що ключовою ланкою в майбутньому процесі ухвалення нової Конституції має бути саме Верховна Рада. І навіть пропонували типовий механізм прийняття нового Основного Закону. На їхню думку, проект закону про внесення змін до Конституції, який починатиметься словами «Викласти Конституцію України у такій редакції...», мають подати до Ради 150 депутатів. У першому читанні необхідно, щоб за нього проголосувала проста більшість, потім він має отримати оцінку Конституційного Суду, відтак у другому читанні його повинна ухвалити конституційна більшість парламенту. Нарешті, фінальною стадією прийняття нового Основного Закону має стати референдум (його проведення є обов’язковим, бо зміни вносяться і до першого розділу Конституції).

Плюсом цього шляху називають те, що він нібито виконує всі формальні вимоги чинного законодавства стосовно внесення змін до Основного Закону, тож нова Конституція буде стабільною вже хоча б тому, що процес її ухвалення неможливо буде оскаржити у будь-якій інстанції. Утім, скептики твердять: Рада шостого скликання, як і нинішня, буде поділена практично навпіл, набрати триста голосів за нову Конституцію буде нереально, і будь-який, навіть ідеальний, її проект не пройде парламентське горнило.

Тому вони пропонують просто виключити Верховну Раду з конституційного процесу: суспільство мусить саме вирішувати, чи влаштовує його запропонований політиками чи Конституційною Асамблеєю проект Конституції. Єдиним механізмом отримання від нього відповіді на це запитання є проведення всеукраїнського референдуму.

Саме в такий спосіб планує прийняти нову Конституцію Президент України – про це минулого тижня заявив заступник глави його Секретаріату Ігор Пукшин. Щоправда, незрозуміло, як він збирається обійти рішення КСУ від 27 березня 2000 року про те, що Конституція не може бути прийнята на референдумі. Можливо, Президент киватиме на «виняткові обставини», за яких саме існування старої Конституції нібито загрожує безпеці держави. А, може, нагадає, що це рішення було прийнято тим самим складом КСУ, який невдовзі після того порахував два терміни Президента Кучми за один, і натякне: гріш ціна рішенням такого Суду.

Після того, як нову Конституцію буде ухвалено, вітчизняному політикуму доведеться зробити дві речі. По-перше, нові реалії існування української системи влади потребуватимуть її формального перезавантаження. Упродовж обмеженого проміжку часу в Україні мають відбутися позачергові вибори до всіх органів центральної та місцевої влади на умовах нової Конституції. По-друге, ухвалення нового Основного Закону – чудовий привід для того, щоб спробувати жити за законом. Усім політичним силам країни ще до проведення загальних виборів потрібно буде дійти принципової домовленості про беззаперечне слідування нормам Конституції, навіть якщо в процесі їх практичного застосування з’ясується, що вони є недосконалими. Дотримання цього пакту – чи не єдина гарантія того, що нову Конституцію не спіткає доля її попередниці, за якою можна співати заупокійну вже на її одинадцятий День народження.