Бездомна, або Звичайний цинізм Юлія Лимар, журнал «Главред» Справедливості таки нема. У жінки, яка вже багато років бореться то з режимом, то за режим, яка кожен день свого свідомого економіко-політичного життя, припади він на розквіт ЄЕСУ, драяння тюремних туалетів, чи то прем’єрські будні, виявляється, геть нема що передати нащадкам. Коштовні наряди від Луї Вітон не рахуються – бо за модною традицією старіють принаймні двічі на рік

Отож прийдешнім онукам Юлії Тимошенко варто розраховувати хіба що на велике кольорове фото славетної бабусі з бабою Параскою часів Помаранчевої революції. Шкода тільки, що його ніяк не втулити десь над каміном. Бо камін нащадкам Юлії Володимирівни навряд чи світить. Не передбачається для них і камінної зали, і гостьової, і кількох спалень, і навіть 41 сотки землі в «діамантовій» Конча-Заспі. Бо респектабельне помешкання, у якому мешкає пані борець за справедливість, виявляється, вона орендує. Хоча, згідно з декларацією про доходи, яку востаннє Юлія Володимирівна подавала у якості прем’єра, її родина настільки бідна, що мусить довго думати про харчі, перш ніж дозволити собі хоч двохкімнатне помешкання в одному зі столичних гетто. Справедливості й не буде. Бо замість того, аби діяти в єдино можливий для публічного (тим паче, опозиційного!) політика спосіб Юлія Тимошенко відповіла на розслідування «Української правди» брехнею і хамством. Без перебільшення.

Історія про корупцію в українській політиці тхне навіть не другою свіжістю. На сторінках різних видань регулярно з’являються розповіді про те, на яких машинах вони їздять, у яких помешканнях живуть, на яких яхтах подорожують, у яких ресторанах їдять. Це нікого не шокує і не обурює. Люди звикли – як звикає будь-яка тварина до навколишніх умов. Люди давно вже розділили світ на «нас» і «них» – без політичного забарвлення. І лише іноді шляхи перетинаються – коли ми стаємо електоратом, а вони – нашими месіями.

Тоді, звісно, все інакше. У такі буремні часи політики про нас дбають. Навіть Юлія Тимошенко. Наприклад, проводить прес-конференції, де зворушливим голосом розказує добру новину: «Уряд Віктора Януковича унікальний тим, що він зупинив 63 соціальних закони, і наша політична сила починає широкомасштабну кампанію з відновлення соціальних прав громадян», – звітує пані Тимошенко. І розгортає по всій країні павутиння громадських приймалень – аби кожен, хто хоче судитися з Януковичем за свої мізерні пільги, міг це зробити. Бо ж Юлія Тимошенко за справедливість.

Але краще б вона була за правду. Точніше, краще за правду були б ми. І замість обривати штабу БЮТ телефони, аби дізнатися, де повідкривають ці приймальні, краще б ми запитали у НЕЇ, на який кошт вона усе-таки живе? І це питання від суспільства не звучить принизливо. Бо навіть якщо Тимошенко бездомна і бідна, ми мусимо про це знати. І якби кожен, хто проголосує за БЮТ, мріючи про свої кровні пільги, нею обіцяні, перерахував принаймні одну гривню для купівлі власного житла Юлією Володимирівною, вона б не була залежна від тих, у чиїх помешканнях знаходить дармовий притулок, і на чиїх мерседесах катається. Вона б залежала тільки від нас. І це було б справедливо.