Юля БАБа Юлія Лимар, журнал «Главред» БАБ говорив мені, що завжди підтримував демократію, відсьорбуючи чай із коштовної китайської порцеляни епохи Мінь. Його скроні покрилися легким бісером поту від того чаю, а я подумала, що у пеклі, мабуть, таки парко

Юлія Володимирівна стояла спиною до вікна у квітчастому фартушку і поливала квіти на підвіконні. Раптом БАБові руки потягнулися до мене, видовжуючись до нереальних розмірів. Мені стало страшно, і тут я почула голос Кучми з придихом: «Юлю, він чорна людина».

Я прокинулася. Сон у літаках завжди неприємний. Сон про Тимошенко, Кучму і Березовського у літаку до Лондона видається пророчим. Бо ж не уві сні, а в реальності Леонід Данилович та Борис Абрамович виявилися саме тими людьми, хто «відвісив» Юлії Володимирівні найточніші характеристики. Перший – написав у своїй книзі «Після Майдану», що Юлі все рівно, ким бути, – правою чи лівою. Другий якось зізнався в інтерв’ю «Главреду», що у Юлії все вийде. Тоді, в реальності, я запитала БАБа, а навіщо Юлі це ВСЕ? Російський вигнанець у Лондоні, певно, сприйняв мене за божевільну і сказав, що вона обов’язково ніколи не зможе зупинитися.

Юлія Тимошенко ніколи не зізнавалася в тому, що мала зустрічі з БАБом у Лондоні. Її кілька подорожей до столиці демократії та права завжди мали причини: відвідування економічних форумів чи аналітичних інституцій, приватні візити з донькою. Утім, ніхто з оточення Березовського ніколи не підтверджував мені, ніби зустрічей між ЮВТ та БАБом не було. Але відчуття того, що чимала частина української внутрішньої політики формується на третьому поверсі 7-ї Даун стріт, не полишає не тільки мене.

Тут, у Лондоні, українці – часті гості. Сюди приїздив Юрій Бойко, якому в максимально короткий термін «пощастило» серйозно налякати британців рівнем корупції в українській нафтогазовій сфері. Нестор Шуфрич приїхав сюди, аби сподобатися донорам і заразом попросити грошей на саркофаг, поки на Львівщині локалізовували фосфорну хмару. Чому б не приїхати і пані Тимошенко порадитися, як написати українську Конституцію? Щоб потім не довелося переписувати.

Ідея Тимошенко винести на всеукраїнський референдум 30 вересня запитання про те, яким мусить бути Основний Закон, – звісно, передова демократична ідея. І популістська. Не виключено, що референдумом можна також пошантажувати Президента; пані Тимошенко розуміє, що рівень її підтримки народом навряд чи проштовхне її у прем’єри, і цілком може сподіватися обміняти референдум на омріяне крісло. А згодом під виглядом «гласу народу» у текст Конституції можна буде пропхнути які завгодно норми. Наприклад, конституційно закріпити справедливість. І група зі 103-х власноруч відібраних Юлею Володимирівною фахівців із конституційного права мусить зараз уже задуматися над тим, що побажання ЮВТ і народу – добре, але Конституція мусить бути поза підозрою. Фактично Тимошенко, якій вдалося спровокувати у країні позачергові вибори, дала старт новому політичному процесу. Найближчі півроку країну розхристуватиме від дискусій, що писати у тій Конституції. Я вагаюся між першою статею: «Справедливості нема» чи все ж таки «Брехня перемагає»?