Я не здамся без бою! Юлія Лимар, журнал «Главред» Шкода все ж таки, що парламент не працює. Якби працював, то мав би історичний шанс заборонити Нострадамуса. Посмертно

Як елемент, шкідливий для демократії. Бо де ви ще бачили таке торжество свободи слова, аби прах середньовічного шарлатана Мішеля закликав через державне телебачення до повали існуючого ладу та зриву виборів? Добре, що ролик прямо не вказує, якій саме «…жінці престол віддадуть і без бою…». А то б Юлія Тимошенко могла і б програти царствіє у нерівній боротьбі якійсь більш дотепній конкурентці. Пані Сердючці, наприклад.

Власне, Юлія Володимирівна також не зважає на пророцтво. Мовляв, БЮТ не має жодного відношення до розміщення цього аж ніяк не політичного ролику на провідних телеканалах за тиждень до офіційного старту виборів. І не має підстав пані Тимошенко не вірити. Як не було їх кілька років тому не вірити астрологу Павлу Глобі, який також пророкував, що рано чи пізно Україною правитиме жінка. Далеко не кожен із наближених Тимошенко пам’ятає, скільки портретів Франклінів побачив пан Глоба у тому самому небі, де майоріли зорі Тимошенко. Та тоді, пам’ятається, опричники ЮВТ невпинно та невтомно цитували пана астролога. А сама потенційна кандидатка лише кокетливо посміхалася.

Останнім часом пані Тимошенко сміється рідко. Усе більш нервує. То соціологічні дослідження не радують – бо не фіксують підвищення рейтингу, псуючи формулу «справедливість перемогла». То колишні соратники ображають – ось політолог Видрін взагалі «коняками педальними» політикум обізвав. Добре ще, що Юлію Володимирівну в жіночому роді не виокремив. А то б одним лише нервовим смішком, який все частіше демонструє лідерка опозиції публіці, не обійшлося.

Цей смішок, до речі, продовжує грати проти Юлії Володимирівни. І підозри, що у житті найбільш рейтингової жінки-політика щось не так, існують.

Бо, якщо вдуматися, то що суспільство знає останнім часом про Юлію Володимирівну? Що їй личить білий колір та Луї Вітон. Що чоловік її доньки Шон Карр купує жінці мотоцикл. Що косу Юлії Володимирівни слід вважати справжньою. Що справедливість перемогла. Що чоловік у Тимошенко є, і він займається сільським господарством. Що якісь невідомі друзі пустили опозиціонерку пожити у заміський особняк.

Усі ці месиджі Юлія Володимирівна застовбичила у суспільній свідомості. Там само «прописався» й її офіційний образ – обличчя крупним планом, коса-корона, білий жакет. Цей образ настільки розтиражовано, що невдовзі зможе скласти конкуренцію офіційному портрету Леніна. Усі знали, що він є. Але ніхто не бачив.

Ідентична історія відбувається і з Тимошенко. Вона присутня – але її немає. Як вона їсть? Де буває? Хто її друзі? Чим захоплюється? Чи плаче, бува? Яка вона – реальна Юлія Володимирівна, а не плакат? Їй-богу, краще б уже гасала на квадрацклі гуцульськими селами, як робив це минулого тижня Президент із другом Жераром Депардьє. А то ще трохи поза реальністю – і Нострадамус не допоможе…