Етнографічні приколи українських політиків Тарас Возняк, для журналу «Главред» Багато хто з українців, дивлячись на безнадійну етнографічну загумінковість частини наших мистців, письменників а останнім часом і політиків задаються запитанням, а чи можливе таке наприклад у Франції чи Росії.

Ну дійсно – важко уявити не те що Саркозі, але хоча б Ширака у французькому національному строї. Чи Путіна у косоворотці. Зрештою вони не потребують подавати сигнали виборцю, що, мовляв, я француз чи росіянин. Хоча Саркозі та Путін, як стверджують злі язики, француз та росіянин у першому чи другому поколіннях. Зрештою нікого і не цікавить чи Саркозі угорський єврей і чи Путін вепс.

А з іншого боку зрілі нації, а тим більше імперські нації, і не вимагають від них такої візуальної легітимізації. І так зрозуміло, що Саркозі – француз, а Путін – росіянин.

Однак не так у молодих націй, як от - українській. Тут народ розділився. Досі ми ще ніяк не виберемо, на якій основі будуватимемо Українську державу – на етнічній чи на громадянській. Хоча юридично все зрозуміло – Україна є державою всіх, хто є громадянином України. Зрештою будувати виключно етноцентричну державу сьогодні практично неможливо. Хоча й забувати, хто є «господарем у домі» теж не варто. Таки українці – іншого дому у них немає.

Цю невизначеність і вирахували політтехнологи, які взялися розкручувати іміджі головних українських мегаблоків та їх лідерів. Причому робляться свідомі акценти на протилежних стилізаціях. БЮТ та Наша Україна – Народна самооборона відверто стилізуються під «етнографізм». Читай, хочеш чи не хочеш, – етноцентризм. Натомість Партія регіонів – під «американізм». Читай, хочеш чи не хочеш, сто разів дискредитований - космополітизм. Недаремно президент Ющенко риторично запитує – а чию державу будують регіонали. І дійсно – чию... Відповідь зрозуміла – свою. Однак у передвиборних змаганнях важливо поставити каверзне запитання, а не відповісти на нього зі всією серйозністю. Важливо послати той чи інший візуальний сигнал суспільству, якому немає часу читати ні програм партій, ні передвиборних обіцянок. Інформація має бути донесена до виборця, який найкраще сприймає програму з трьох слів і месидж, який зводиться до одного жесту.

Тому і натягуються на тугі рамена вишиванки, а на не менш тугі стегна – запаски. І таким чином сигнал послано. Ми, хлопці-українці, дівчата-українки. Тобто ми – ваші. При цьому мається на увазі, що українство зводиться виключно до того ж етнографізму. Тобто копають не глибоко. Бо ж для виборів в Україні і цього досить.

Однак, якщо б цей «прикид» київських дядьків та тіток відповідав їхній суті, то це було б нормально. Але це не так. Це оманливий етнографізм. Певна імітація, мімікрія. А ще точніше – симулякр. Певна симульована конструкція, яка видається за дійсність.

Зрештою не Тимошенко і Луценко вдаються до такого роду симуляції. Ще Тарас Григорович, професор, академік свого часу «приколовся», натягнувши кожуха та кучму. А ми наївні вже 150 років гадаємо, що це всерйоз. Але ж романтик та член клубу мочиморд Тарас Григорович мав право на естетські «приколи».

Натомість «приколи» наших політиків печальні. Печальні, тому, що вони робляться не задля забави, а задля користі. Тобто за ними немає веселої безкорисності. Тут все прораховано. У Тимошенко це і превентивний удар по різного роду недоброзичливцях, які можуть почати копатися у її походженні, і спроба перехопити «національно орієнтований» електорат. Тобто підкопатися під НУНС. Тому вона мусить «по приколу» бути більш «українською» ніж хто б то не був. Як «француз» Бонапарте та «росіянин» Джугашвілі. Принаймні на тлі анемічних нашоукраїнців та народнооборонців – вона дійсно яскрава мегазірка. Ну і добре. От тільки трохи коробить, що вважає мене за «лоха», якого можна розвести так просто. І головне – так дешево.

НУНС те пробує врізнобій «приколотися» на вишивану тему. Однак наскільки вишиваночка Луценка дрібніша від вишиванки колишнього голови Національного банку! Віктор Андрійович неперевершений «приколіст» на цю тему. Ми можемо бачити у всій цій стилізації дешевий «розвод лохів». А можемо з розумним видом просторікувати про «постмодерний підхід» до політичних технологій за умови не сформованої політичної нації. А можемо припустити, що ці політики ще застрягнули десь у передмодерній епосі і вдаються до цих прийомів не як до стилізації чи приколу, а стоять на принциповій позиції і строго ідентифікують себе з етнографізмом як етноцентризмом. Однак на моє глибоке переконання це тільки симулякри – пустопорожні, холодні, розраховані симуляції.

І насамкінець, щоб не обійти опонентів – «американізм» регіоналів насправді теж є дешевим «розводом». Бо їх справжня суть (як і більшості їх опонентів) це «совкізм». Їх костюмчики від Версаччі теж симулякри, як би їх не припасовували на наші совкові тілеса.