Мотлох на сцені і світанок Тарас Возняк, для «Главреда» Відома прописна істина гласить, що темрява найнепросвітніша напередодні світанку. Тоді видається, що вона залишиться назавжди.

І світанок завжди наступає як щоденне диво. У мить безнадії видається, що його бути не може.

Щось подібне відчуваєш мимохідь, оглядаючи телепередачі чи просто перемикаючи з каналу на канал у пошуку хоча б чогось, що не остогидло до нестями (як от політичні теревені) чи не викликає нудоти. Останнє, принаймні в мене, пов’язане з безкінечною скаканиною по наших екранах так званих "поющих трусіков". Так окреслив вал теперішньої музичної попси колись ленінградський, а тепер санкт-петербургський лідер групи ДДТ Юрій Шевчук. І дійсно. Окрім практично зникаючих трусиків там нічого і немає. Юні еротомани так і не зрозуміли, що збуджує не оголене, а прикрите, таємниця, а не м’ясний базар. Однак не це вразило мене нещодавно.

З огляду на те, що ці різного рівня та рангу «трусікі» заполонили весь ефір, можна було б зробити висновок, що це комусь потрібно. Потрібно з огляду на бізнесінтерес. Щонайперше продюсерам всього цього мотлоху фарбованих блондинок. Безсумнівно, що так. Ціла зграя тепер вже ожирілих поп-менеджерів безкінечно продукує все нові та нові "звйоздочки". Бо у час панування кліпа важливий темп. Мерехтіти повинні все нові та нові трусики. Напевно в надії, що під ними нарешті виявиться щось засадничо нове та негадане. Наївні. Однак такі закони зміни генерацій. Кожен новий річник тінейджерів повинен утвердитися в тому числі і через свої "поющие трусікі".

Разом з тим всю цю тандиту активно задіює PR-персонал справді серйозного бізнесу. Вона стає наповненням різного роду пивних фестивалів, днів міст обласного та районного масштабу і т.д. Наскільки це справді проштовхування на ринок різних товарів та послуг, а якою мірою тупе відмивання грошей сказати важко. Але видається, що країна погрузла у безкінечно тиражованому несмаку та банальщині. Окремі поп-звйоздочки разом з усіми своїми атрибутами - все тими ж короткими трусиками - просочилися навіть до Верховної ради. І у цьому сенсі апотеозом цноти мала б виглядати Вєрка Сердючка - попри всі свої пишні форми, вона все ж "чесная женщина" і не опускається до мистецтва демонстрації своїх трусиків. А могла б. І не без успіху. В певних колах. На віміну від декого - таки є що показати.

Зрештою втягування "поющих трусіков" у політику прийшло давно і надійно. Причому у політику всіх кольорів. Тут теж потрібно втулювати лохуватому споживачу (в даному випадку - виборцю) старий протухлий товар. Що і робиться.

А тепер про головне. В останній день літа я був просто шокований – здається, зблиснув перший промінчик світла - вибачте за таку банальщину. Чисто випадково скануючи ефір, я наштовхнувся на щось неймовірне, справжнє видовище, яке було гідне найбільших столиць не те що Європи, але й світу. Прошу не запідозрювати мене у прихованій рекламі, але це було святкування 10-ї річниці однієї з мереж стільникового зв’язку. Для мене важливою була не річниця компанії, а якісно інший рівень роботи його PR-менеджменту.

Вони відважилися подарувати країні - саме так - чудесну версію опери Карла Орфа "Карміна Бурана". Звичайно, ця постановка мала і популярні аспекти, і певну київстарівську підводку. Однак це було щось засадничо інше. І не лише за вартістю і, очевидно, гонорарами задіяних співаків та виконавців. В "поющих трусіках" можуть безслідно зникнути і не такі суми. А також не лише вартістю насправді унікального технічного обладнання, звезеного з цілого світу. Важливо, що компанія, яка справді є однією з візитних карток країни, відважилася на те, щоб стати на щабель вище і йти до свого клієнта та споживача не через "трусікі", а через високе, не побоюся того слова - елітарне мистецтво. Бо ж "Карміна Бурана" - опера далеко не проста, різнорівнева, глядач різного освітнього рівня побачить у ній своє. Фірма погодилася чи відважилася і на чудовий іронічний і не менш багаторівневий коментар Юрія Макарова.

Чи не вперше я відчув, що фірма не вважає мене "лохом" або ж "биком", а має респект як до себе так і до мене. Здається країна таки приходить до тями.