Дебют Евіти Юлія Лимар, журнал «Главред» Генсек Ради ЄС, Хав’єр Солана, на зустрічі з Юлією Тимошенко заявив, що «відразу після виборів він «налаштований на нову зустріч з нею як лідером цієї країни», пишеться на сайті лідерки БЮТ.

Агентство «Інтерфакс» зазначає, що Верховний представник Євросоюзу лише «хотів би поспілкуватися з пані Тимошенко як важливим учасником виборчого процесу в цій країні». Правду про ті переговори знає лише Григорій Немиря – заступник лідерки БЮТ із міжнародних питань та особистий перекладач Юлії Володимирівни.

Досвідченого дипломата Солану важко запідозрити у невиважених заявах, знавця мов Немирю – у непрофесійності. Залишається списати цю ситуацію на банальну передвиборну маніпуляцію. Бо на виборах, як на війні, для перемоги потрібна не правда про жертви, а міф про величність героя.

Цю політтехнологічну істину добре знала Евіта Перон, дружина аргентинського диктатора. Для непосвячених варто нагадати лише кілька епізодів з життя Евіти. Колишня повія та акторка дешевих театрів зуміла зробити з другорядного політика президента країни. Розкулачити місцевих олігархів та доїти їхні кишені на розвиток власного фонду соціального захисту. Евіта була богинею люмпена, доводячи при цьому економіку країни до ручки і не стидаючись витрачати гроші на коштовні прикраси, сукні, яхти… Після смерті тіло Кобили (так називали Евіту за очі колишні багатії) забальзамували та разів із 20 перезахоронювали. Де покояться її останки нині – не знає навіть Юлія Тимошенко.

Яка, до речі, не вірить у переселення душ, хоч і народилася рівно за вісім років після смерті Евіти. Ці історії про свого кумира проводирка «воїнів світла» розказала журналу «Єва»: «Коли я прочитала книгу про Евіту, то була вражена: коса, дитинство, солідаризм, етапи кар‘єри, боротьба з олігархами – нібито все це вже десь було, мене переслідувало тотальне дежавю…».

«Дежавю» щодо Юлії Тимошенко, до речі, підвело останню вже кілька разів. Адже ототожнення з Евітою – далеко не перша спроба Юлії Володимирівни міфологізуватися. Колись її вже порівнювали і з Жанною Д’Арк, і з Лесею Українкою. Що ж до Евіти – то на «Главреді» подібні паралелі проводилися років так зо три тому. Хоча то й не важливо, бо українська політика терпить і другу, і всі решта етапів свіжості.

Чого не скажеш про міф. Унікальність цієї категорії у тому, що вона – самодостатня, універсальна та унікальна. І Юлії Тимошенко нема за що переживати. Самодостатня вона вже давно і залежна хіба що від грошей губських-жеваго-васадзе, та й то у короткі періоди виборчих кампаній та послуг перекладача Немирі на рідкісних зустрічах з європейцями першого ешелону. Із епітетом «універсальний» у випадку з Юлією Володимирівною краще все ж таки вживати слово не «солдат», а «ідеологія». Бо ж «всеядність», яку демонструє пані Тимошенко виборцю, може порівнюватися хіба що з безкраїм Всесвітом.

Тож для повної міфологізації нашій Евіті не вистачає хіба що політичної свіжості, розуміння, що великими стають не тому, що на великих рівняються, а тому, що на думку великих чхали. І нехай потім Юля не співає: «Don’t cry for me, Україно».