Юрій Рогоза: «У Юлі жахливий список – це сорок розбійників і один-єдиний Алі-Баба...» Оксана Козак, Роман Малко (фото), журнал «Главред» Юрій Рогоза - батько серіального «Буржуя» і автор «юліани» - книжок «Невиконане замовлення» і «Вбити Юлю», які вийшли напередодні парламентських виборів 2002-го і 2006-го багатотисячними накладами, написав черговий «вбивчий» бестселер.

Теж про Юлю. І теж – так «випадково» співпало, напередодні виборів. Щоправда, тональність розповіді про обожнюваного ним колись політика – Юлію Тимошенко, тепер кардинально змінилася. Що ж таке?    

Пане Юрію, обидві ваші попередні книжки переповнювало романтичне захоплення головною героїнею – Юлією Тимошенко. У новій книжці «Вбити Юлю-2» цього захоплення немає...        

До певної міри, я, напевно, наївний романтик. Але тільки до певної міри, всьому є межа. Особливо це стосується життя-буття наших політиків. Так, вони теж люди із усіма своїми недоліками й слабкостями, але, повторюю, всьому є межа.

Ну, ваші образи головних героїв у попередній “Юлі” просто зашкалюють у розумінні, які вони, як казав колишній Президент Кучма, “подонкі висшей мєри”. Зашкалюють у всіх випадках, окрім одного – самої Юлії Володимирівни... У продовженні вашої історії це вже не так. Що сталося?        

Так, всі вони вважають себе менеджерами, професійними політиками, а насправді просто ділять бабло. І навряд чи я це зміню.

Я не марксист, і не збираюся нікого кликати на барикади - принаймні, поки що. Просто я вже надивився на голодні обличчя. Тому, хлопці-дівчата, годі! Так, я не зміню державу, і вони будуть красти наші гроші, як робили це всі й до них. Бо сам факт того, що людина опинилася у владі, є свідченням того, що вона сволота: чесна людина до політики не проб’ється.  

Як давно ви утвердилися в такій думці?    

Я не фіксував момент - як кожна людина, я перебуваю в розвитку: щось читаю, з кимось розмовляю, щось переосмислюю... Ми всі з часом стаємо досвідченішими і, відповідно, позбавляємося старих ілюзій...

У вас свого часу, і досить довго, була ілюзія, що є така людина, такий політик, яка “не така” – Юлія Тимошенко...

Так. За фахом я драматург, я створюю фантоми - кіношні, телевізійні, які доходять до десятків мільйонів людей.

Знаєте, коли я створив такий фантом “Буржуя” (головний герой телесеріалу “День народження буржуя” Коваленко – ред. )  всі тоді цей серіал дивилися, і я впевнений, що на чергових виборах, якщо що, мій “Буржуй” стовідсотково потрапив би до парламенту! От-т-такий міф! Але такі мої міфи безневинні: людям просто приємно дивитися таку казку.

А от коли талановитий чаклун починає чаклувати, і в нього не персонажі, а ми з вами, і вони починають ними заповнювати майдани, якого б кольору вони не були... Зараз я кажу, що мені на все це начхати, хоча я був на помаранчевому Майдані у 2004-му з першого до останнього дня.

Але зараз кажу – чхати! Хлопці-дівчата, за їх бабло нікуди не треба йти! Це просто режисери, і чим вони талановитіші, тим небезпечніші. Бо Янукович у своїй безпосередності, над яким усі кепкують, менш небезпечний, ніж, скажімо, пані Юля, яка говорить так, що кров холоне. І це зараз, коли вже все розумієш! Це, як я казав, страшний Станіславський...

Але ж ви самі теж творили  цей “безневинний міф” і цього “страшного Станіславського”! Ваші книжки про неї роздавали, продавали на Майдані і в переходах, як і книжку Дмитра Чобота “Нарцис” про Віктора Медведчука...    

Я створив цей міф цілком свідомо - це швидше хуліганські плакати, листівки, якими я, як колишній більшовик, обклеював місто, щоб схилити якомога більше людей на свій бік. Так, мені це, почасти, вдалося... Але я не можу сказати, що пишаюся тим, що був дурний.

Єдиний, перед ким я би щиро хотів вибачитися за «Вбити Юлю» - це Віктор Пінчук. Я дійсно винен перед ним, бо заради жанру образив людину, яка насправді зробила багато хорошого в своєму житті. Мені подобається, як він використовує гроші, і якщо вже капіталісти існують, то нехай вони будуть такими як він.

Ви відчуваєте відповідальність за написане?

Так. Ви знаєте, я це сформулював, відверто кажу, щойно зараз, коли ви мене про це запитали. Мені здавалося, що якщо людина сама в це чесно вірить, то вона має право промовляти. Виявляється, ні.  

Як виявилося, на жаль, сьогодні в Україні немає кого вихваляти, і вірити безмежно теж нікому.  Мені дуже подобався, попри все, що я про нього знаю - а знаю я, може, лише четверту частину, Юрій Луценко. В мене все-таки була на нього надія... Так, людина може мати якісь вади і слабкості, але це доводить лише те, що вона жива людина, але...  

Ви знайомі з ним особисто?

Не те, щоб знайомий - ми живемо в одному будинку на Старонаводницькій і, звичайно, інколи зустрічаємося. Мені він просто подобався як політик, як людина, і оці його хитання доводили лише те, що в нього є серце!

А зараз ви так не вважаєте?

Остаточна крапка для мене була поставлена тоді, коли Юрій Віталійович так серйозно, сидячи у студії, казав: „Я вам обіцяю, що цього року, цього сезону я не буду прем’єром, бо я ще не готовий. А от наступного...”

Але ж треба мати хоча б якусь адекватну оцінку, критичне ставлення до самого себе! Наприклад, я не можу керувати танковим батальйоном, бо мене цьому не вчили. Тим більше я не можу , скажімо, керувати, всієї військовою галуззю. А от Луценко вважає, що може – може керувати країною, тільки, як він казав, треба трохи підкуватися в енергетиці і банківській справі! Але ж треба уявляти, хто ти є в масштабах держави! І тільки тому, що люди при владі є клоунами, це не значить, що ти їх можеш замінити і бути кращими за них...    

Ви вважаєте, що ті люди, які зараз керують державою, адекватніші за Луценка?

Ні. Вони все роблять дуже грамотно, але не на користь державі. Тобто, якщо б вони захотіли, то, думаю, змогли б зробити Україну квітучою державою, без усяких  “азійських тигрів” Юлі. Але вони не збираються цього робити, як на мене. Принаймні, я не помітив симптомів.

Ви можете намалювати образ ідеального політика, який би міг керувати державою, яка називається Україна?

Ні, не можу. Якби міг, я би тільки цим і займався. Але я не можу... Це справді, справді дуже важко.  

Інша річ, що у держав, як і в людей, є інстинкт самозбереження. І перед самою прірвою держава, як і людина, знайде спосіб утриматися, не зірватися, не дати себе вбити. Це є й в Україні, це з’явиться...

Мені б дуже хотілося, щоб це відбулося не через диктатуру, бо єдиною антитезою такої гнилої ліберальної демократії, яку ми маємо зараз, є диктатура. Це дуже небезпечна штука. Вона імпонує людям знедоленим, та й взагалі імпонує: диктатори — це на початках доволі привабливо, це харизма, це “народні” правителі, як правило, дуже невибагливі в побуті! Свого часу я багато читав і про Гітлера, і про Муссоліні, і про Евіту Перон... Так от: існує певний внутрішній закон, за яким вони, диктатори, деградують і доводять свої народи до прірви, хоча починається все чудово!..

А Юлія Тимошенко диктатор, на вашу думку?

За стилем, безумовно, так. Вона дуже владна, дуже сильна особистість - хто б сумнівався? Вона вміє сміятися, але вона й уміє моментально концентруватися і ставати жорсткою. Вона — великий боєць.

Але, знаєте, при диктатурі я би жити не хотів. Давайте згадаємо, як більшовики прийшли до влади? Геніально — сто п’ятдесят вдовбаних матросів взяли владу у величезній державі, від Японії до Естонії! Але вони не вміли керувати, і коли зрозуміли, що не можуть впоратися, почали усіх „мочити”, все відбирати - вони свої помилки виправляли за рахунок інших людей, щоб не показати загалу, що не вміють керувати державою! От у чому проблема!

Як ви вважаєте, небезпека диктатури в Україні є?  

Звичайно, є.

І це пов’язано саме з Тимошенко?

Розумієте, саме з нею багато людей й досі пов’язують свої надії. Можу пояснити, чому: вона дуже сильна і талановита особистість. Найкрасивіші прапори — в неї, найкрасивіші слова — у неї... А люди так створені, що прагнуть до цієї, як називає її Пелевін, псевдокраси: пів-Хрещатика - у красивих кепочках та футболочках, з красивими продуманими гаслами, які закінчуються на букву “ю”.... Це красиво, стильно, але обираємо ж ми не переможницю конкурсу краси і не стиль маєчки! Тут перемога Юлії Тимошенко безумовна, без питань! Ми обираємо своє майбутнє, і воно повинно бути більш поміркованих і більш безпечним!  

В “Вбити Юлю-2” ви описуєте, як Юля ділить землю, грошові потоки, вирішує якісь свої справи і таке інше. А раніше ви цього не знали?

Коли я зустрівся з Юлією Володимирівною вперше, я приїхав до неї конспіративно - це було дійсно трохи ризиковано. Кучма посадив її тоді до в’язниці, але її відбили, і вона ховалася у маленькому будиночку на Обухівській трасі - дуже небагатому, дуже посередньому. І мене це вразило! Вона виглядала там як Ленін в шалаші в якомусь Разліві. Спочатку мене туди привіз водій, потім я приїздив сам – шифрувався і таке інше...

І от півроку тому Юлія Володимирівна мені сказала, що вона досі живе там. Отака-от трохи наївна брехня, але вона мене вразила дуже неприємно! Навіщо? Навіщо їй було говорити це, тим більше, що всі знають, де вона живе!

Просто Юлії Володимирівні потрібно, щоб нація, всі люди були в неї закохані - вона це дуже любить. Вона може піти і до в’язниці, вона не злякається. Вона, знаєте, як той маленький „поршик”, у якого задньої передачі немає. Тому такий великий „Хаммер” як Янукович і остерігається її - у цього „Порша” немає задньої передачі...  

Немає, але, може, саме це й подобається. Наприклад, під час подій Помаранчевої революції саме вона закликала людей до штурму Банкової, і вони готові були за нею йти...

Так. І їй було абсолютно байдуже, що буде з цими людьми! Я вже про це казав: не хочу, щоб хоча б одному луганському бульдозеристу чи київському бомжу випустили кишки заради грошей! Чиїх? Та цих двадцяти-тридцяти людей в Україні, які мають усе! І Юля – серед них! Жодного натяку на соціальну політику не існує - її ніколи не буде!..  

Ну, як не буде? Подивіться програми чи не всіх політичних партій – і на одну дитину, і на другу, й на третю десятитисячні виплати, і пенсії, і стипендії, і все, що хочеш...

“Обєщать”, не значить “обіцять”, розумієте? Я вже порівнював Україну з красивою жінкою, до якої залицяються всі. І залицяння Юлії Володимирівни найбільш небезпечні, бо вона готова йти до кінця. Є в неї в лексиконі вираз - „за будь-яку ціну”. Так от: я за будь-яку ціну не хочу нічого.

Ви шкодуєте, що під час Помаранчевої революції  повели себе так - ночували на Майдані, носили їжу, закинули бізнес, як і більшість тих, хто там був?

Ні. Я б сказав, що мені соромно, бо вийшов пшик – як кажуть, вся пара пішла в гудок. Але ніколи не соромно бути частиною свого народу. От дивіться (показує фотографії) - це тільки вид з мого вікна, з площі під ЦВК! Це ще навіть на Майдан - це маленька частинка, і я піщинка цієї частинки! Як мені може бути соромно?!

Звичайно, я відчував все це, як дельфіни - ману, які живуть загальним відчуттям і

загальними мотивами. Українці у ті дні жили за законами єдиного великого ману – загальної мрії. Шкодувати про це неможливо!

Знову ж таки, еротика нам допоможе: можливо, ти шкодуєш, що колись кохав цю божественну жінку, а вона тобі зрадила, виявилася не такою... Але самі ті години закохання були настільки великими й чарівними, що якщо я скажу, що шкодую, то це значить, що шкодую про той сердечний, духовний досвід, який здобув...

Ви були закохані в Юлію Володимирівну?

Певним чином, так. Не в еротичному сенсі, ні! Я був закоханий у неї, як і досі закохана досить вагома частина нашого народу, — як у лідера, як у людину. Саме це виключає можливість сексуального захоплення - я сприймав її на зовсім іншому рівні...

Як Жанну Д’Арк?

Щось таке. А стосовно Жанни Д’Арк... Мене колись у Парижі вразило те, що французи не маю авторитетів серед своїх лідерів - ані серед історичних, ані серед сучасних. Вони кажуть, що Наполеон — загарбник, грабіжник, рабовласник, Де Голль — французький Гітлер, Жанна Д’Арк — сільська божевільна... Жодної поваги! Але вони кажуть — моя Франція, мій Париж! Вони обожнюють свою батьківщину, свою столицю, своїх людей, кожну травиночку! Франція - це святе! А на авторитети їм чхати!

Якщо французам щось не подобається, вони палять авто в центрі Парижа! І ми повинні робити так само! Не заради того, щоб у дніпропетровських було більше грошей, ніж у донецьких, або навпаки – заради себе самих! От побив ОМОН дітей на футбольному матчі, і ніхто – ні прем’єр-міністр, ні Президент, не завадили, хоча й бачили все це на власні очі! Бачили, і нічого не зробили! Заради цього і варто виходити на Майдан - як парижани: заради себе, своїх інтересів, своїх дітей, своїх прав! Заради цього варто руйнувати Бастилії! І все!

Мене не цікавлять проблеми людини, яка не може керувати країною, так само, як не цікавлять проблеми хірурга, який вбив людину на операційному столі - що головний лікар йому заважав, що тампони завезли прострочені і таке інше. Ти вбивця, сволото! Так само ми повинні ставитися і до керівництва державою! Не можуть – значить, треба міняти!

Напевно, що так. Але, з іншого боку, влада - це така закрита каста, куди важко потрапити, але коли вже потрапляєш, залишаєшся в обоймі ледь не назавжди. І прихід нових людей, про який зараз багато говориться, - поки що лише фікція, невеличкий паліатив... Дійсно нових людей туди просто не пустять!

Так, я розумію, що в найближчі кілька років нам не світить нова влада, хоча б тому, що нові люди ще надто молоді. По-друге, їх туди не пустять, як ви абсолютно вірно сказали. Але що ми повинні робити? Ми маємо тиснути на будь-яку владу - причому і не мирно!

А як?

І нехай отой Майдан палає - не тільки для помаранчевих, а й для донецьких! І коли ці Майдани зустрінуться, коли Схід і Захід об’єднаються, буде мало місця всім! До цього я закликаю - ми повинні відстоювати свої права! Краще, звичайно, за програмою якоїсь сильної протестної партії, але ви правильно помітили, що важко буде потрапити справді протестним партіям до парламенту...

Ви бачите таку протестну партію? Судячи з усього, ви симпатизуєте Партії вільних демократів Бродського...

Ні, поки що не бачу. Так, той же Бродський вразив мене своєю ідеєю “боротьби з ублюдками”, але я не бачу у нього реальних механізмів боротьби, крім викривання. Я ж теж можу сказати, що всі брешуть, всі крадуть, ну й що?

Ви тут собі на стіні написали: ”Никакой справедливости нет, и так нормально»…

Розумієте, всі ці мої гасла існують для мене самого, того, щоб формувати мене в фоновому режимі... Це не моя фраза.

Вона давно вам сподобалася?

Насправді, давно - можливо, десь у півтора-два роки. Насправді, я з’їв це з манною кашею у дитинстві: я її дуже не любив,  але мене примушували її їсти. І тато мій, царство йому небесне, для того, щоб я їв, показував мені діафільми. Так що манна каша - це була тортура, але під діафільм йшла нормально. І кожний другий раз я дивився індійську народну казку „Дівчинка та тигр”: мораль її якраз була такою, що ніякої справедливості немає. Не знаю, як вона пройшла радянську цензуру – мабуть, подіяло “хінді-русіш, бхай-бхай” чи щось подібне...

Отож, тигр обіцяв дівчинці, що коли вона його випустить із клітки, він її не з’їсть, але коли вона послухала його, він сказав: “А-а! От я зараз тебе оприходую!” Він же зголоднів у неволі, так що все зрозуміло. Але дівчинка його розвела і знову запхала до клітки. І вона сказала, не пам’ятаю кому - якомусь там метелику, що ніякої справедливості немає, але вона з’являється тоді, коли ми створюємо її для себе.

І Юлія Володимирівна її створила для себе?

Для себе - безумовно.

Отже, „Справедливість є, за неї варто боротися”?

Ні, вибачте, я кажу не про понти. Це політика і агітація, тобто шоу-бізнес, який є тимчасовим: зараз взагалі іде величезна боротьба гігантів шоу-бізнесу на маленькому владному полі. І найкращий проект - у Юлії Володимирівни!

Суть цього всього, як і на “Оскарі”,  — отримати приз і грошову премію за фільм. Але якщо на “Оскарі” мені більш-менш байдуже, хто переможе, бо це нічим не загрожує мені, моїм близьким, моїй державі, людям навколо, то цей наш політичний шоу-фестиваль може обійтися надто дорого... Бо ж ці 20-30 кровососів не просто мочать одне одного, а витягають мільйони людей на Майдани – заради себе, а не цих людей!    

І поки що їм це вдається! Вдалося раз, можливо, вдасться ще раз. Але мені хочеться сказати: „Люди, не будьте дурними!”. Просто я люблю людей і мені начхати на політиків.

Книгою „Вбити Юлю” ви вбили ще один цвях в гроб так званих „любих друзів” і не тільки. Ви свідомі, що працювали за чужим сценарієм, а саме сценарієм Тимошенко, якій це було вигідно? Отаке собі політичне кілерство...  

Вони – “любі друзі”, мені теж не симпатичні! Так, звичайно, я в чомусь перебільшив, але не можу сказати, що „любі друзі” Президента є моїми вчителями в галузі права і моралі. Вони скомпрометували Помаранчеву революція набагато раніше!

Але якщо подивитися на списки Юлії Володимирівни, то складається враження, що велике кримінальне угрупування взяло її в заручники, тримають ножа під печінкою і каже: „Говори гарні слова, бо нам до бабла треба добратися уже в цьому році!” В неї жахливий список – це сорок розбійників і один-єдиний Алі-Баба...

Це Юлія Володимирівна – Алі-Баба?

Так, вона теж розбійниця, і дуже романтично-приваблива... Але вона, мені видається, недооцінює тих сорок розбійників, які стоять у неї за спиною. Хоча, я думаю, що у Юлії Володимирівни вистачить сили, принаймні, спробувати вишикувати оцих “крокодилів”, і мати з цього свій інтерес.

Як ви думаєте, вона буде прем’єром?    

Не знаю.

А якщо ні, то що зроблять “крокодили”, на вашу думку?

Ну, що? Дуже легко перейдуть до іншої політичної сили, як це вже було, або ж почнуть знову мутити воду заради перемоги.

З кимось із цих “крокодилів” ви знайомі?  

Знайомий, то й що? Це люди великого капіталу - нам з вами важко їх зрозуміти, їх психологія перебуває зовсім в іншій площині. Ми сприймаємо гроші як свою маленьку незалежність від обставин, людей, від певної кон’юнктури - спокійніше, коли тисяча баксів у тебе лежить у кишені, згодьтеся. А для них гроші – це, власне, інструмент життя, те, чим вони живуть і працюють. І це деформує мислення – безумовно! Гроші - дуже креативна сила, але, одночасно, й креативно-паразитична. Тобто, як казав Маркс, немає злочину, якого вони не зробили б, якщо хтось завадить їм зробити із одного гульдена півтора.

Що, на вашу думку, первинне, важливіше для них – гроші чи влада? Кажуть, що все-таки влада — людина, яка причастилася до влади хоч би раз, уже не може без неї...

Думаю, і те, й інше. Але в наш не дуже романтичний час все-таки керують гроші: ними можна усунути від влади будь-якого романтика, який уже перебуває під владним кайфом, і поставити замість ньго будь-яку іншу постать. Але взагалі-то, вже давно сформувався певний симбіоз того й іншого. Гроші є невід’ємними від влади, а влада від грошей.

Знаєте, що мене зворушило і вбило у вашій “Убить Юлю-2”? “Федорич” (прем’єр- міністр Янукович – ред.), який катався на вашому мотоциклі о шостій ранку під “Зоряним” (штабом Партії регіонів – ред.). Ви це серйозно?

Це правда, я ж казав. Але ніхто не вірить.

Вам подобається Віктор Федорович аж до того, що йому можна довірити свій мотоцикл?  

Як людина, так. Але я одразу написав, що я не буду голосувати за Партію регіонів, бо я бачив цих хлопців - на джипах, не «Лексусах», “машину куплю с магнитофоном, пошью костюм с искрой и – в Ялту”, і таке інше. Але з поправкою на естетику.

Я розмовляв з багатьма цими хлопцями і навіть приятелюю з деякими з них: вони можуть сплутати Буніна та Юліана Семенова, але за п’ять хвилин можуть пояснити на «пальцях», чому вугілля може бути рентабельним! Навіть я, тупий в економіці, одразу все розумію! Але все це – по їхніх “понятіях”, от і все.

Ну, у вас навіть ваш ангел Ю, хранитель України  –  з луганським колоритом...  Такий собі булгаківський Фагот чи Бегемот, які шокували московських обивателів...

Так воно й було! Мене це теж дивувало. Ангел у мене луганський, бо та земля постраждала більше, ніж Західна Україна - ангели від мук і страждань з’являються, і бережуть нас від них. Їм Господь отаку місію надає.

То вам Віктор Федорович подобається чи ні?

(Зітхає) Як вам сказати?.. Він такий, який він є. Він подобається мені хоча б тим, що він не настільки інтелектуально розвинений, щоб талановито прикидатися. Як можна сердитися на людину, яка по телебаченню каже: „Я вот решил приехать, поклониться своему духовному отцу, которому сегодня исполнилось пять лет». Якби на цьому каналі працювали злі люди, на цьому б акцентували увагу, обрізали б... Але вони дали йому схаменутися, і він таки виправився: „В том смысле, что пять лет назад он умер»... Тобто він поїхав до на могилку священика, який помер п’ять років тому... Ну, важко людині - в неї і з російською не дуже, а ви вимагаєте від нього ще й української...

Ну, був судимий, до речі, до цього я ставлюся абсолютно спокійно – ті, хто народився у Радянському Союзі зрозуміють мене: якщо людина потрапляла за грати будь за що, за дурницю, вона поверталася на волю знедоленою, зі зламаним життям...

Я запам’ятав фінал чемпіонату Європи з футболу – “Італія — Франція”: там був футболіст Россі. Він потрапив до в’язниці, провів там півтори роки з двох, йому скоротили срок, бо він добре себе поводив... І він повернувся до свого клубу, повернувся до збірної і став героєм чемпіонату! Тобто в цивілізованому суспільстві людина відбуває покарання за те, що вона зробила, повертається до попереднього життя і вже нікому нічого не доводить! І це мене тоді вразило! Ви можете уявити собі радянську людину, яка була б засуджена, а потім виступала б у футболці збірної  СРСР?!..

Можу. Наприклад, Янукович, за якого заступився космонавт Береговий, і який потім брав участь у міжнародних раллі...    

Я не про те  - я кажу, що сам факт того, що він був засудженим мене бентежить менше за все. Якщо уявити собі оці шахтарські слобідки і яка там панує атмосфера... Я їхав якось потягом до Москви із дядьком із Донецька, і він мені сказав: «Знаєш, я не засуджую Януковича, бо сам народився на Донбасі, і років до двадцяти думав, що ті електроди, якими зварюють, існують для того, щоб пробивати бошки одне одному! І в двадцять років мені розповіли, що вони насправді - для зварювання труб, для технічних потреб!..»

Всі чинники мають значення, але головне не це. Для мене головне, за якого уряду Україна буде щасливою – коли ми будемо посміхатися більше, заробляти більше грошей, дихати чистішим повітрям і так далі. І ми цього не просимо, ми ви-ма-га-ємо! Від кого? Байдуже! Давайте подумаємо.

Я ні за кого не готовий агітувати, я проти того, щоб у цьому брали участь майдани - це  небезпечно для людей. Я проти того, щоби люди сліпо довірялися політикам, бо потім їх чекає таке розчарування, в порівнянні з яким розчарування 2004 року здасться нам казкою.

А що означає ваша фраза, що «Юлю може вбити тільки сама Юля»?

Вона дуже сильна особистість, вона не здається, тому вбити її навіть у політичному розумінні дуже важко. Вона може вбити себе, тільки дуже сильно себе скомпрометувавши.

Знаєте, за вбивство з ревнощів дають дуже маленький термін ув’язнення, можуть навіть не посадити до в’язниці, бо розуміють той емоційний вибух, який відбувся у людині і призвів до непоправного – це не холоднокровне вбивство заради вигоди. Велика частина нації сьогодні вагітна вірою в Юлю, і я знаю, що це закладена бомба. Бо не  буде цього її «прориву», він навіть не планується - вовки, які стоять за спиною у Юлі, вже вирішили інакше, та й у неї самої зовсім інші плани. Але народ, який повірив, не буде слухати виправдань про те, що «їй знову не дали», він буде ненавидіти Юлю, буде ненавидіти усіх, хто йому щось обіцяє взагалі. От що мається на увазі. Юля може вбити себе, не виконавши те, що має виконати.

А вона може стати президентом, на вашу думку?

Теоретично, так. Мабуть, може. Як на мене, немає зараз фігури, яку можна було б протиставити чи Юлі, чи Януковичу, чи Ющенку. Чому ми такі зациклені? Тільки тому, що вони більше нікого не пустять у цей «бізнес-клуб імені Павлика Морозова» - у владу. Але я не хочу, щоб люди йшли добровольцями на війну, яку не вони почали і яка ведеться не заради них.

Буде «Убить Юлю-3»?

Ні, не буде. Мені це набридло. Але після цих виборів її чекає велике розчарування за будь-яких умов.

Вам дійсно не подобається, як вдягається Юлія Володимирівна? Ви ж там щось таке розповідали про свої зауваження про її рюшечки, і вона, здається, образилася...  

Ні, ви не зрозуміли – мені не сподобалося, коли вона почала одягатися під стару пані щойно вона стала прем’єром! Зовсім їй це не пасувало!

І вам що, не сподобалося знамените плаття з мереживною спиною, у якому вона приймала “інаугурацію”? Всі ж тоді просто випали й обговорювали його чи не рік!

Як на мене, Юлії Володимирівні пасує більш молодіжний стиль одягу – навіть, рішуче-молодіжний, я б сказав... Зараз вона одягається добре, та й раніше теж, а от коли стала прем’єром, з’явилася солідність. А це їй не пасує! Все, що пов’язане із стилістичною солідністю, їй не до лиця – так мені здається...

Ну, не знаю – в усякому разі, експерти моди якраз дорікали їй недостатньою солідністю... Але менше з тим. Її коса – ще одне ноу-хау, яке, судячи з усього, вразило світ моди у всьому світі, вам подобається?

Коса – дуже красивий символ. Чому ні?

Скажіть, а ви дійсно вживаєте якісь там галюциногенні гриби? У блогах йшлося, що вам вони дуже сподобалися...  

Ну, це блогова провокація. Щоб ви знали – я часто це роблю: ходжу по всяких сайтах – і гомосексуальних, і наркотичних, і кримінальних, і будь яких... Я вивчаю життя! Не дуже люблю Інтернет, але якщо вже туди залажу, то немає такої провокації, якої б я не втворив, користуючись повною безкарністю...

То ви не пробували таких грибів?  

Ну, раз в Амстердамі – задля експерименту... Але я навіть не п’ю майже – мені не подобається змінений стан духу, от і все.

Ну, хоча б пиво п’єте?  

Ні, пиво я просто не люблю. Хоча, теоретично, я прихильник всіх цих партій любителів пива, тому що, справді, з цього починається культура побуту – із такого вживання алкогольних напоїв. Ми, коли були підлітками, ховалися від ментів і десь по закутках пили портвейн. А сьогодні молодь на площах п’є пиво – і це цивілізовано, це класно! Просто я чомусь не люблю пива – не знаю, чому...

А що любите?

Каву, чорний чай, молочні шейки...

А алкоголь?

Ну, якщо алкоголь, то лонг-дрінк із віскі: трошки віскі і багато, скажімо, “Спрайту”. З цим я можу засісти над паперами, включити телевізор, якщо там є щось цікаве, і, думаючи про своє, оце спожити. Це затишно і трохи розслабляє.

А щодо грибів, то це справді було цікаво, бо надто багато людей, до яких я ставлюся з увагою, описували мені свої враження від тих грибів. Це було цікаво, принаймні слухати...