Сьогодні – шніцель, завтра – котлета Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Як і кожній живій людині, мені хочеться подобатися. Часом щастить, і я натрапляю на якісь відгуки про свої тексти, від яких хочеться скликнути: о, ось ця людина розуміє мій тонкий сарказм і вишуканий смак у маленьких життєвих радостях. Але часом натикаєшся на коментарі на кшталт: де філософія? Де катарсис? Де глибинний аналіз особливостей національного гламуру?

Ну, аналіз гламуру в мене короткий: в Україні його немає. Чому свистопляска вульгарності отримала назву «гламур», для мене загадка. За катарсисом пошлю далеко – до Аристофана, а за філософією – ближче: читайте Камю.

Навіть Джордж Буш читав Камю торік і з погордою цим хвалився. Аналітики дивувалися: чого раптом президент Сполучених Штатів звернувся до літератури Франції, яка різко протестувала проти війни в Іраку. Але цікавіший, на мою думку, той факт, що з усього творчого доробку великого французького екзистенціаліста пан Джордж обрав твір «Сторонній» – про те, як білий чоловік без жодної причини, просто з нудьги, вбиває на пляжі араба, а потім не розуміє, за що його судять. Шукав історичні паралелі чи просто сподобалося, що книжка нетовста?

Ну, а я пишу про кухню егоїста, вкладаючи в це поняття все, що мені на даний момент болить. І сьогодні це – питання економії, тобто як пережити кризу на світових фондових ринках і американський крах ризикованих іпотек за допомогою старої доброї англійської thriftiness (економності).

Британці, колись прославлені вмінням мужньо зносити нестачу продуктів під час бліцу і післявоєнної відбудови, зараз болісно прокидаються від протилежної крайності – марнотратного розгулу, коли до сорока відсотків продуктів на тиждень люди просто викидали. Останніми роками ціни на житло та нехарчові продукти зросли так стрімко, що країну захопила хвиля бережливості, а фінансова криза останніх тижнів перетворила цю хвилю на цунамі.

Колись ми з кумою в середині 1990-х читали книжку для гарних господинь, де було багато маразму, зокрема й такий розділ «Как дать клеенке вторую жизнь». Клейонку треба було розрізати по центру, а потім розвернути і склеїти скотчем, щоб менш витерті краї стали серединою. Ми тоді знизали плечима і домовилися зробити все етично можливе, аби ні нам, ні нашим дітям не доводилося давати «клеенке вторую жизнь». Але поради, які зараз дає британська преса, часом б’ють за безглуздістю своєю і клейонку. Беремо «Дейлі Телеграф» за середу і насолоджуємося.

Із не кухонних подам лише одну: перед тим, як одягати капронові колготки, вдягніть бавовняні рукавички, аби не робити затяжок. Решта буде зі сфери харчування. Нагадаю ще раз: ми говоримо не про засилля совка, а про Британію двадцять першого століття.

Наливайте оливкову олію в перечницю, щоб її трусити на салати, а не лити цівкою (хоча при цьому вам треба купити ще одну перечницю);

Зберігайте хліб у кульочках з-під хрумких пластівців – тих, що всередині картонної коробки (чим інші кульочки гірші, цікаво?);

Не викидайте корки від вина: надіньте їх на кінці спиць, і ви сплетете светра куди швидше (цікаво, що порада спробувати не киряти вино і купити светра на зекономлені гроші мені не зустрілася);

Білком від яйця можна клеїти папір (так що підгадайте виготовлення домашнього майонезу до дня, коли дитині в школу загадали зробити аплікацію);

Якщо салат прив’яв, поріжте й киньте його в суп (видно, що буржуї: у нас якщо салат вважається в’ялим, то він уже в кондиції сіна);

Щоб зробити підставку під гарячі каструлі, приклейте фетр до плитки (фігня, що двадцять квадратних сантиметрів фетра вам ніхто не продасть);

Дешево прополоскати рот можна, роз-

вівши білий винний оцет у воді (і до чудового винного перегару, який ви здобули, полюючи за корками для спиць, додасться пікантна кислинка). Ну, і так далі.

Чи можна у такий спосіб подолати наслідки біржового краху – судіть самі. А я знаю, що єдиним дієвим способом зекономити в кухні є старий радянський принцип їдальні: сьогодні – шніцель, завтра – котлета, а післязавтра – суп із фрикадельками. Бо він економить не лише гроші, а й ваш безцінний час.