Стабілізатор
Це був стабілізатор. Не знаю, скільки він ту напругу подавав, але гудів цей прилад добряче, інколи навіть гучніше, ніж сам телевізор. Після кількох місяців такого перегляду в ньому чи то щось перегоріло, чи то усім просто набрид той шум – і ще пару років я бачив, як одиноко стоїть він у гаражі на полиці…
Віктор Янукович – стабілізатор. Доки йдуть навколокоаліційні ігри, його роль видається не останньою. Наступного тижня він має прийти у Верховну Раду, зареєструватися там, зайняти депутатське місце, проголосувати за порядок денний, прийнятий робочою групою, бути присутнім при розгляді кандидатури спікера парламенту, з мужністю витримати психологічні атаки БЮТ та більшої частини «Нашої України» і прийняти рішення більшості. Це – в ідеалі для тих, хто малює демократичну коаліцію.
А ще – домовитися про місце для представника меншості у президії, про перших замів у комітетах та кількох губернаторів. Так вимагає нинішня політична кон’юнктура. Це дають зрозуміти і окремі представники Секретаріату Президента. Зрештою, і сам Президент закликав БЮТ та НУНС визначити роль опозиції (читай – Партії регіонів) у подальшій роботі парламенту. На цьому роль стабілізатора вичерпується. Нехай та коаліція трудиться, свариться, тріщить… Але то вже не з вини стабілізатора. Йому час на полицю…
«Стабілізатором» поки що бачить себе і міністр Бойко (номер 49 списку Партії регіонів). Він готувався до цього задовго до коаліціади, набивав ціну своєю значущістю, тим само бронюючи місце у наступному уряді. І останні повідомлення про те, що він нібито домовився про ціну на російський газ на позначці $160, – тому пряме підтвердження. Щоправда, як потім з’ясувалося, Москва ще впала у задуму. І офіційний представник «Газ-прому» Сергій Купріянов ще не знає, чи домовився Бойко про ціну, чи ні. От така гра.
Бойко «понтується», що без нього ця ціна ляже. Аякже! У нього просто іншого способу немає, щоб тиснути на психологічно неврівноважені душі. Бо одна справа – заявляти про неофіційні домовленості, а зовсім інша – їх досягати. І виходити на ціну, за яку Україна готова платити.
Роль стабілізатора – це гра у «великі понти». Для тих, хто не вміє грати, а вміє щось реально транслювати (виробляти, продавати, створювати), – це велика проблема. Бо на понти у працюючих людей зазвичай ніколи немає часу.
Зрештою, батьківський телевізор якось же зумів працювати без «посередників», напряму?
