Стабілізатор Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Я добре пам’ятаю, як батьки купили перший у нашій сім’ї телевізор з оптимістичною назвою «Весна». Чудо техніки 80-х працювало через чудернацьку коробку, яка (як казали телемайстри) допомагала подавати струм постійної напруги.

Це був стабілізатор. Не знаю, скільки він ту напругу подавав, але гудів цей прилад добряче, інколи навіть гучніше, ніж сам телевізор. Після кількох місяців такого перегляду в ньому чи то щось перегоріло, чи то усім просто набрид той шум – і ще пару років я бачив, як одиноко стоїть він у гаражі на полиці…

Віктор Янукович – стабілізатор. Доки йдуть навколокоаліційні ігри, його роль видається не останньою. Наступного тижня він має прийти у Верховну Раду, зареєструватися там, зайняти депутатське місце, проголосувати за порядок денний, прийнятий робочою групою, бути присутнім при розгляді кандидатури спікера парламенту, з мужністю витримати психологічні атаки БЮТ та більшої частини «Нашої України» і прийняти рішення більшості. Це – в ідеалі для тих, хто малює демократичну коаліцію.

А ще – домовитися про місце для представника меншості у президії, про перших замів у комітетах та кількох губернаторів. Так вимагає нинішня політична кон’юнктура. Це дають зрозуміти і окремі представники Секретаріату Президента. Зрештою, і сам Президент закликав БЮТ та НУНС визначити роль опозиції (читай – Партії регіонів) у подальшій роботі парламенту. На цьому роль стабілізатора вичерпується. Нехай та коаліція трудиться, свариться, тріщить… Але то вже не з вини стабілізатора. Йому час на полицю…

«Стабілізатором» поки що бачить себе і міністр Бойко (номер 49 списку Партії регіонів). Він готувався до цього задовго до коаліціади, набивав ціну своєю значущістю, тим само бронюючи місце у наступному уряді. І останні повідомлення про те, що він нібито домовився про ціну на російський газ на позначці $160, – тому пряме підтвердження. Щоправда, як потім з’ясувалося, Москва ще впала у задуму. І офіційний представник «Газ-прому» Сергій Купріянов ще не знає, чи домовився Бойко про ціну, чи ні. От така гра.

Бойко «понтується», що без нього ця ціна ляже. Аякже! У нього просто іншого способу немає, щоб тиснути на психологічно неврівноважені душі. Бо одна справа – заявляти про неофіційні домовленості, а зовсім інша – їх досягати. І виходити на ціну, за яку Україна готова платити.

Роль стабілізатора – це гра у «великі понти». Для тих, хто не вміє грати, а вміє щось реально транслювати (виробляти, продавати, створювати), – це велика проблема. Бо на понти у працюючих людей зазвичай ніколи немає часу.

Зрештою, батьківський телевізор якось же зумів працювати без «посередників», напряму?