Дайте Юлі Раду!
. А мудрецю Вінському розуміння, що ніщо не може згуртувати «коаліцію 227» більше, ніж спільний ворог. На роль якого публічно призначено «клани Ахметова-Януковича», непублічно – Віктора Балогу. А Віктор Іванович, з користю для себе і без шкоди для Президента, демонструє, хто в лавці – слон, а в хаті – господар.
Але минулий тиждень – і час для роздумів. Не про парламентські комітети та урядові крісла, які потенційна прем’єрка ладна забрати у «своїх», аби мати більше товару на базарі нинішніх домовленостей.
Час думання про «епоху Юлі», яка стартує, – і без різниці, в якому статусі розпочне її Юлія Володимирівна. Бо ще питання, як легше – з посади керманича уряду чи з броньовика опозиції – дійти до абсолютної влади. Адже ніхто не сумнівається, що за милим личком і пафосною косою криється саме ця первісно тваринна жага?
Можна довго і безглуздо дискутувати про те, яким буде потенційне правління Тимошенко-прем’єра. Економісти бризкатимуть слиною, доводячи, що виконати популістські обіцянки БЮТ неможливо. Політологи стібатимуться, спостерігаючи, як швидко та ефектно кує віце-прем’єр Турчинов нову партію влади – від Мукачевого до Єнакієвого, по осередку в кожній хаті. Сьогоднішні нардепи з коаліції нервово згадуватимуть, як швидко і легко потрапили під Юлин підбор.
Але її ходу – не зупинити. Помиляються ті, хто сьогодні думає, що «менеджер дня» Віктор Балога розробив геніальний план: мовляв, Тимошенко матиме уряд, всі ключові відомства – наприклад, податкова і митниця – відійдуть регіоналам, які ставитимуть їй палки в колеса, Юля не зможе виконати план уряду, а нестабільна коаліція доведе її до нервового зриву, тож за якихось півроку-рік вона поступово зникне з арени серйозних гравців на полі 2010. Дзуськи!
Усе буде якраз навпаки: сьогоднішніх супротивників вона перетворить на фанатів, за якихось два-три місяці у парламенті стабільно працюватиме ситуативна більшість, а Тимошенко у жодному разі не збавить динаміки реальної політики. Якщо ж Юлія Володимирівна опиниться в опозиції – ніщо і ніхто не зупинить її на шляху помсти й руйнування заради будівництва. Нової епохи.
Невеличка надія, щоправда, залишається на Регіони і «Нашу Україну». Перші – неповороткі й мляві, наділені тією силою бюрократизму і тим прагненням консервації, що дає суспільству надію на поступове «перетравлення» рішучого авторитаризму Юлії Володимирівни. Другі ж, замучені болотом вітчизняної націонал-демократії та збагачені досвідом політичного супротиву, рано чи пізно обов’язково рипнуться з ярма коаліції, котре сьогодні так легко натягають собі на шию. Бо жити в солідаризмі з Тимошенко – це тобі не за ліберала Ющенка вистьобуватися! Врешті-решт, хтось же мусить дати Юлі раду!
