Карапузам можна, у них ще не все виросло. Дивує людство в цілому. Ніби давно вже не неандертальці, а серед отої хайтеківської цивілізації тупимо, як абсолютні язичники. Довго гомо сапієнс гадало - чи є Бог? Випендрювалося на усі способи, трактати писало, церкви валило, зірки червоні карбувало. Врешті таки отямилось й тепер горланить про Народження Христове на всіх пострадянських вивісках й плакатах (там, де колись красувалися слогани про вічне життя вождя, тепер сяють написи “з Різдвом!”) Ну, Боже ж мій! Прийшла врешті коза по розум, звідки й виходила. Ото треба було стільки наламати, щоб тепер схаменутись. Шкода, що не існує сучасної Інквізиції, яка б хоч кількох комуняк глюкнула за червоний опіум для народу. Де там! Тепер наш їхній лідер Симоненко красується на календарі 2008 року. А фоном йому служить колись ними ж зруйнований Успенський храм Києво-Печерської. Є й сторіночки, де ленінський атеїстик мало не обнімається з Алексієм всія Росії...

ОВВА! – ВАУ!

І ялинка в Києві, виявляється, найвища за усі країни есендеські. Рекордсмени, вашу неньку! Не замислюються навіть, погани християнські - щоб скласти цю дуру, яку й не видно за ілюмінацією, треба зрубати пів лісу! А потім, через кілька днів свят, просто викинути засохлі деревця геть. Бо що з того, що всі етнографи твердять - не наша ця ялинкова традиція! Дарма, мавпуємо всіх й кожного, забуваючи, що створені не за Дарвіном, а на образ і подобу Іншого. Який йолоп придумав стинати живу плоть заради кількох екзальтованих митей? Та поставте пластик, ніхто й не зауважить. І втикайте - ви найкрутіші, бо оригінали! Заодно й носа старій Європі втрете. Вона там булькає щось про права зелених, а ми, ось які розумні - взяли й зробили. Та й з висотою красуні зеленої можна експериментувати - пластик все витримає. Такого наскладаємо, Португалія закашляється. Отоді зверху й плюнемо...

ОВВА! – ВАУ!

У давньому племені вклонялись колись ялиці. Мабуть, на зло сусідам, які вшановували дуба. Ще й щоб відрізнятися від ворогів, котрі тотемом мали орла. А за річкою мешкали поселенці, що виводили свій рід від тура. Ось так собі всі й поділилися. Народ племені, щоб задобрити велетенську ялину, клав їй у гілля своє нехитре багатство - дівча розвішувало коралі, воїн закидав на хвою зуба убитого вепра, тітка пекла калачика, дідуньо чіпляв щойно зліпленого з глини глека... І кожен бубонів свою молитву, просив про свої потреби. Це був дикий час праісторії.

На українських землях тоді, попри дерев’яних ідолів, віддавали шану хлібу. Одвічні сіячі, мали за культ сніп - Дідух, який складали з сухого колосся, заносили в хату, як поважного пана, й ставили на чільне місце. Хліборобська традиція перетривала багато віків, бо навіть з християнством прийшло інше, але не менш сакральне вшанування виробу з тіста. Тепер цей продукт став уособлювати тіло Христа. Водночас тендітна трава, з якої робили борошно, часто була засобом від голоду. Тож всьому головою нарекли хліб. Мудрість і логіка віків. Та ба!

Варвари сучасності затято бавляться в чужі ігри - то Хелоувінівськими вурдалаками прикинуться, то в ялинкове ідолопоклонство впадуть. Тепер, навіть такі категоричні до найтонших конфесійних розбіжностей, християни різних віросповідань всі вперто ставлять з боків вівтаря колючі деревця. І де, на якій сторінці Біблії чи в яких законах котрої з церков написано про цю необхідність? Цивілізація вичахлась! У вихорі свят не прийнято псувати настрій нотаціями - етикет, бачте. Залишається з жахом чекати часу, коли у новорічних забавах не буде довкола чого хороводити. Ще й цинічно приспівуючи стару радянську пісеньку: “У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялиночка і зайчик з нею ріс”. А далі за текстом – прибіг заєць ховатись під дерево, а ялинку вже червононосий Дід спер… Жорстокі слова, жорстока дійсність. З роком вас! З Пацюком! (До речі, також не наша традиція присобачувати кожному року по якійсь китайській тварі. Але разом з дешевим “ширпотребом” Піднебесної, геть цивілізовані слов’янські дурники купились й на їхні примітивні сувеніри. Чим би дитя не бавилось, аби хати не спалило...)