Пугачовщина. Американська одіссея. Частина 5 Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Отже, що в мене спільного з Аллою Пугачовою?

? Колись у далекій юності, маючи сім років, ми з однокласницею Оксаною намалювалися їдучою рожевою помадою її мами, попідтягували колготи аж під шию, понадягали якісь ідіотські капелюхи та кричали, аж луна йшла, в старий поламаний телефон – «Альо! Альо! Альо!» – із якоїсь пісні Пугачової. Нам здавалося, що то страшенно смішно. Алла Пугачова завжди уявлялася дуже далекою і дивною істотою. У дитинстві, коли вона ще добре співала, мене дивував фантастичний рівень її популярності: частково викликаний відсутністю вибору на естраді, частково – її талантом. Чим більше я підростала, тим менш цікавими, а зрештою й просто мерзенними, ставали пісні Пугачової, але парадоксальним чином її популярність не падала. Люди й далі вірно слухали бекання й мекання, стежили за її неакуратним особистим життям – можливо, її істота так міцно вдрукувалася у народну свідомість за часів застою, що й досі публіка чує не оце нове, а те старе, улюблене.

У кожному разі Алла Пугачова була останньою особою, про яку я збиралася розмірковувати під час відпустки на півдні американського штату Флорида. Я хотіла три речі: шопінг, стрижку і манікюр. А що? Пушкін писав, що чесна людина цілком може перейматися красою нігтів. Тож ми подалися в молл. Молл – це торговельний центр зі шмотками, фаст-фудом і досить часто перукарнями, але дуже великий. Це як узяти торговельний центр під площею Льва Толстого, частину черевиків якого з гострими носаками замінити на пристойне взуття і вивезти за межі міста, щоб людям не треба було натикатися на шуби й труси в підземному переході. От чесно: що зробила з Києвом його влада? Але я про молл. Наш молл називався «Авентура», і після нальоту на розпродаж взуття я посадила Дарела у дворику пити пиво, а сама пішла за дуже американською стрижкою і манікюром.

Мого чорнявого й темноокого перукаря звали Майк, і в його обличчі було щось дуже знайоме. Не в тому сенсі, що ми колись зустрічалися, а в тому, що таку людину цілком можна було б зустріти десь в українських степах. Він відкинув мої несміливі пропозиції пофарбувати мене в рудий колір (або принаймні у блондинку) і заявив, що тільки highlights, тобто мелірування, тобто крейдування.

– Але в мене вже кілька років крейдування, – запротестувала я, – хочеться чогось нового.

Майк заявив, що нове матиме потворний вигляд, тож крейдування – моя доля. Я, зітхнувши, погодилася й підняла ноги, аби під ними замела асистентка з мітлою. Проте вона, як з’ясувалося, підійшла з іншим наміром.

– Він вам зробить добре, – раптом сказала дівчина російською. – Він тут усім нашим, «русскім», робить. – Виявилося, що вона із Закарпаття, однак на українську не перейшла. Здавалося, в її голові ми з нею міцно належали до громади «русскіх», тобто всіх пострадянських людей. – Він робить Аллу Пугачову на дому і цього іншого артиста, як його там… Словом, усіх наших зірок. Вони всі зараз живуть у Маямі. Губа не дура, правда? Ну, і цих нових «русскіх» теж.

– Так, – несподівано сказав Майк. Він, як з’ясувалося, з Ізраїлю, і я зрозуміла, що цей перукар дуже схожий на одного одеського приятеля. На моє запитання, як йому «новиє русскіє», відповів стримано: «Молоді – блондинки. Старші – руді». Я зрозуміла, чому він так не хотів фарбувати мене в ці два кольори.

– До речі, у нас тут є стара леді з Росії, вона вам і зробить манікюр, – сказав Майк. Ситуація мене трохи дратувала. Припхатися за такі божевільні бабки на південь Флориди, де вже сподіваєшся не натикатися на жодних російських мафіозі, а виявляється, що вони тут уже заполонили ринок нерухомості, до того ж тобі роблять пугачовську стрижку і «русскій» манікюр… Як-то кажуть, добре там, де нас немає, але оскільки ми зараз скрізь, то де ж тепер добре? Але манікюрша була дуже приємною дамою. Єврейка, родом із Риги, в Росії вона ніколи не була. «Там нас завжди називали “євреї”, а тут – “русскіє”, – поскаржилася вона. – Ні там, ні тут спокою нема».

Я не маю підтвердження з незалежного джерела, що Пугачова справді живе в Маямі. Отож, фактично, я переказала вам плітку, почуту в перукарні. Отак і стають бульварними журналістами.

Хоча підстригли мене добре.