Повестка-2008: НАТО, национальный вопрос, слияние и поглощение корпораций «Главред» Какой будет повестка 2008 года для Украины? Какие процессы и актеры будут играть определяющую роль?

На эти и другие вопросы 17 января 2008 года отвечали ведущие украинские эксперты на круглом столе «Повестка 2008 для Украины», который «Главред» провел совместно с «Украинским клубом». В круглом столе участвовали Юрий Романенко («Главред»), эксперты Центра социальных исследований «София» Андрей Ермолаев и Владимир Лупаций, эксперты корпорации «Гардарика» Сергей Дацюк и Константин Матвиенко.

Ю. Романенко:  Добрый вечер, журналисты, уважаемые гости! Рады вас приветствовать на «Главреде». Хочу представить наш новый проект «Главред» - политклуб». Каждую неделю мы будем проводить «круглые столы», публичные лекции, диспуты относительно значимых проблем, касающихся не только Украины, но и  глобальных и региональных проблем. Для вас не секрет, что в Украине существует большая проблема с хорошими экспертными оценками. Мы решили создать площадку, которая позволит и вашу, и нашу жизнь сделать более интересной.

Наше первое сегодняшнее заседание, рамочное по своему характеру, «Главред» проводит совместно с «Украинским клубом» и посвящено оно повестке 2008 для Украины.

Хочу отметить, что «Украинский клуб» является организацией, которая была создана  аналитиками нескольких мозговых центров. Более подробно «Украинский клуб» презентует Андрей Ермолаев, хорошо вам известный как директор Центра социальных исследований «София».

А. Ермолаев: Доброго дня, шановні друзі. Дійсно, наше неформальне зібрання утворилося ще у 2004 році з ініціативи кількох аналітичних центрів було створено «Український клуб». Він не є юридичною організацією, але на той момент це стало постійно діючим експертним майданчиком, який намагався обговорити проблему, як кажуть, над схваткою. Була ініціативна заява, яка була підписана представниками центру «Софія», корпорації «Гардарика», центру «Пента», тодішнього центру «ДІАЦ», зараз R&B, Росмедіацентру та  низки політологів. Власне, частково всі ініціатори сьогодні представлені, але я хочу відразу проанонсувати, що найближчим часом ми зберемося у повному складі і  проведемо ребрендінг «Українського клубу» і вже в новому фіксованому складі експертів, це буде вже фіксований склад, будемо брати участь на майданчику Інтернет-видання «Главред».

Протягом 2005-2006 років ми працювали у форматі регулярних круглих столів, а в 2007 році була задіяна інша схема — ми провели цілу низку поїздок по регіонах завдяки підтримці одного з фондів. І лише ініціатива «Главреду» нас, так би мовити, примусила задуматися над тим, що такий майданчик мусить бути поновлений і в Києві. Ми підтримуємо ідею роботи не лише у форматі «круглих столів», а й у форматі обговорення фіксованих доповідей, я думаю, що і учасниками нашого клубу будуть підготовлені тематичні доповіді.

І головне, ми все-таки будемо орієнтуватися на питання стратегування, на рамкові проблеми, на проблеми, пов’язані з формуванням національної економіки та ствердженням національної ідентичності, питаннях конституційних змін, питаннях економічного реформування. І дуже хотілося б, щоби ви не занурювалися в такі важливі, можливо, для медіа, але нецікаві питання кадрових призначень, гра, хто кого підтримує, чи не підтримує, тому що, на жаль, це дуже часто відволікає, і навпаки, стає такою димовою завісою. Я думаю, що для того, щоби ця інформація була повноцінною, слід дочекатися моменту, коли ми підготовимо нову програмну заяву, в якій буде вказаний фіксований склад членів «Українського клуб» з ребрендінгом, і вже наступне засідання, я думаю, ми будемо брати участь у повному складі з фіксованою темою. І ми будемо розглядати всіх експертів, журналістів, політологів, експертів, які будуть бажати взяти участь у таких «круглих столах» в якості запрошених на засідання «Українського клубу» разом із політичним клубом «Главред». Дякую.

Ю. Романенко: Спасибо большое, Андрей.  Итак, я напомню, что наша сегодняшняя тема «Повестка 2008 для Украины». Первым слово попросил Сергей Дацюк, корпорация «Гардарика».

С. Дацюк:  Дякую, панове. Я так поступово почну. Перш за все, коли читаєш і дивишся продукти вас, журналістів, порівнюєш ситуацію з тією, якою вона була хоча б у 2004 році. Що, перш за все, впадає в око? Перш за все, впадає в око наявна кон'юнктуризація інформаційного простору. Це пов’язано з декількома тенденціями, які я спробую коротко означити. Зникло таке явище, як політичний оглядач. Так, зрозуміло, колись у нас був один політичний оглядач, їх було два, зараз він так би мовити відійшов від справ, і виявилося, що у нас немає інших політичних оглядачів. У нас немає зараз щотижневої політичної аналітики, яка би виходила за межі проблем країни. Я навіть не знаю, де подивитися і де почитати аналіз міжнародних подій, який би торкався України та відстоював би українську позицію. Це зокрема по вашій роботи журналістів. Політичний аналіз в тому вигляді, в якому він існує (і це добра новина), став більше публічним, більш простим, він фактично перетворився на шоу. Можна назвати цей процес «шустерізація» в Україні, і в якомусь сенсі це добре, тому що політика стає популярною, а політики стають ноуменами. Експерти, дивлячись на політиків теж приміряють на себе костюм ноумена, але разом із тим, втрачається політичний аналіз як такий. Головні тенденції і навіть переклади аналізів на українську мову навряд чи здійснюються, а якщо й здійснюються, то це не є масовим. Фактично ми з вами сьогодні опинилися в ситуації, коли провідні видання, і це друга така тенденція, вдаються до такої гламуризації, перетворюються на таблоїди. Трошки гламуру, трошки дискурсу, от вам і сучасне видання. Те ж саме відбувається на телебаченні. Тобто ми фактично втрачаємо позицію глобальних аналізів, чи глобальних аналітичних підходів, втрачаємо позицію стратегічних аналітичних підходів. Практично її ніде немає. І оскільки вона відсутня, то навіть сам підхід до цього втрачається, а відтак втрачається компетенція. От журналісти просто не маючи таких прикладів, вони не можуть в собі виховувати оцю компетенцію, навіть дивлячись на своїх колег. Перш за все, де доводиться брати, скажімо, такі оцінки. Я особисто час від часу читаю, і вам теж раджу, переклади російською, звичайно, мовою, не українською, американського аналітичного центру «Стратфор». Це в Інтернеті розміщено на сайте Stratfor.соm. Зокрема, деякі тенденції я вам окреслю.

Минулий рік у виданні «Стратфор» був окреслений як рік, коли значно зросла роль Росії у світі і в Європі, зокрема. Погана вона в тому, що Росія задля посилення свого впливу, використовую енергоносії, і проводить свою політику досить різко, досить грубо, досить безапеляційно, але разом із тим, вона досягла тих результатів, що з нею почали рахуватися так, як раніше. Це визнають фактично як у Сполучених Штатах, так і в Європі, і це не можемо не визнавати й ми. Також там указується, що Росія втрачає свій вплив в Азії, де все більше й більше домінує Китай. І в цьому плані Україні на цій частині мапи, як зараз модно казати, не грає зовсім. Ми втрачаємо наш вплив навіть з огляду на те, що там безпосередні зони інтересів України. Я маю на увазі, перш за все, енергоносії, які ми отримуємо з Азії в тому числі. Також Росія, на думку аналітиків «Стратфора», втрачає вплив на Україну, але цей вплив досить ще доволі сильний. Україна на сьогодні поки що не здатна формувати свій порядок денний.  Скажімо так, порядок денний України зараз формується ззовні. Я вам зараз спробую його зачитати, і ви самі побачите, що це скоріше занесене для нас.

Отже, внутрішні проблеми, які ми вирішуємо, проблеми міжпартійних чвар, є темою номер один, і займають до дев’яносто відсотків усіх інформаційних приводів у засобах масової інформації. Мабуть, це найбільш цікаво, але не це визначає майбутнє України. Від того, яка партія прийде до влади, яка партія сформує коаліцію, що саме, чи хто саме і що буде робити, від цього поки що мало залежить наше найближче, а тим більше віддалене майбутнє.

Значно більше наше майбутнє залежить від позиції Росії, від цін на енергоносії, від виборів в Росії, які відбудуться цього року, також традиційні казкові наші проблеми, казкові, або ті, які найбільше згадуються, — це Світова організація торгівлі, яка буде в порядку денному нинішнього року і НАТО. Про це ми теж будемо говорити. Вибори в США замикають, фактично заключають цей перелік.

І я би хотів закінчити якраз не переліком порядку денного як такого, а звернути вашу увагу на те, що більшість подій, які ми будемо з вами спостерігати, будуть спричинені конфліктами з Росією, і тут не треба бути великим аналітиком, щоби зрозуміти, що на тлі виборів у Росії, конфліктогенність ситуації відносин з Росією посилиться. Не треба бути великим аналітиком, щоби передбачити, що так само як і до цього в питаннях підготовки Конституції, яке обов’язково виникне найближчим часом, досить сильний диктат справлятимуть правові європейські організації. І ми опинимося перед необхідністю вибору, або так чи інакше вписувати європейські норми в Конституцію, або помічати, це традиційний спосіб, що у нас в Україні діють світові чи європейські норми, якщо це не суперечить законодавству, чи ще який-небудь такий спосіб.

Але разом із тим, незважаючи на те, що слово стратегія так сьогодні подобається політикам, і так сьогодні подобається журналістам, насправді досі української стратегічної компетенції в Україні не існує. І це було би не страшно, якби цю українську стратегічну компетенцію освоювали наступники, молоді люди, яким сьогодні двадцять-тридцять років. Ми можемо сьогодні констатувати лише те, що проблема не в тому, що ці управлінці, які є на сьогодні, управляють країною, не мають стратегічної компетентності. Проблема в тому, що цю стратегічну компетентність навіть не намагаються здобути ті, хто прийде їм на зміну. І от у цьому сенсі той вибір, який буде сформовано в цьому, 2008 році, полягатиме в наступному. Або ми зможемо створити позицію чи  інститут, в якому така стратегічна компетенція буде випрацьовуватися, і де буде навчатися наступне покоління управлінців, які прийдуть до влади, можливо, після 2010-го, чи 2012 року, або ми втратимо цей час, і після виборів президентських ми знову матимемо цілий президентський термін без наявності управлінців зі стратегічною компетенцією. Оце, на мій погляд, буде головним вибором цього року, який буде досить надовго визначати долю нашої країни.

Ю. Романенко: Спасибо, Сергей. Я хотел бы несколько уточнить. Журналисты, и не только журналисты, любят, когда субъекты и объекты более четко очерчены.  Вопрос к Константину Матвиенко. С вашей точки зрения, какие процессы будут определяющими? И какие игроки будут определяющими в 2008 году? Журналисты тоже могут задавать вопросы, мы сегодня решили немного демократизировать наш разговор.

К. Матвиенко: Отже, які процеси будуть домінуючими наступного року? Я би назвав перший, як на мене, найбільш загрозливий процес, який започаткувався не вчора, і не сьогодні, але який дуже виразно ми можемо зараз спостерігати. Це гомогенізація політичного класу. Тобто політичний клас набуває за своїми ознаками певної стабільності і певної замкнутості. Цей процес відбувається за системою інтересів,  тобто політичний клас як суб’єкт набуває своїх власних інтересів без поділу на опозицію і владну коаліцію, без поділу на владу і на опозицію. І система реалізації цих інтересів дуже часто лежить далеко від площини інтересів суспільства, причому як окремих суспільних суб’єктів, так і суспільства в цілому. Відбувається помітне розмежування влади і суспільства. А якщо говорити точніше — країни і держави. І держава набуває дедалі менш ефективних можливостей щодо стратегування, щодо стратегічного розвитку суспільства. Таким чином, навіть можна говорити про певну загрозу з боку держави країні.

На превеликий жаль, можна говорити і про фабрики думки, і засоби масової інформації поступово набувають сервільної позиції щодо політичного класу, щодо політиків. Тобто вони перестають бути тією щукою в річці, щоби карась не дрімав. Є вже, скажімо так, заборонені теми, ви знаєте, і для вас це не секрет, що завжди у нас використовується дуже активно всілякі замовні матеріали.  Подолання оцієї гомогенізації політичного класу і сервільності щодо нього засобів масової інформації та аналітичних центрів, оце є питання, яке має бути суспільно актуальним найближчим часом.

Ви знаєте, що Партія регіонів та її лідер Віктор Федорович Янукович очолює найбільшу депутатську опозиційну фракцію в Європі. Здавалося б, це те, про що ми мріяли. Тобто ми маємо потужну опозицію, потужну інфраструктурно, фінансово, організаційно, і хотілося б дуже сказати, що й потужно інтелектуально. Але, на превеликий жаль, ми не спостерігаємо діяльності опозиції як генератора альтернативної владі думки. Янукович на свої передноворічній конференції сказав дуже правильну фразу, і я щиро сподіваюся, що він зрозумів її зміст. Зокрема він сказав, що опозиція відповідальна за діяльність влади. Натомість ми отримали досить еклектичну, дуже непослідовну, досить ніяку, скажімо відверто, програму уряду Юлії Тимошенко. І опозиція на єдине, на що вона спромоглася, це на правах реклами (я не знаю, чи етично називати інші видання) в «Дзеркалі тижня», розмістили ще більш, даруйте, примітивну критику цієї програми уряду. Системного аналізу, а там було що критикувати, системного аналізу ми, на превеликий жаль, там не отримали.

В свою чергу уряд Юлії Тимошенко і вона особисто здійснили правильний крок, знову ж таки, можливо, навіть не розуміючи всю його правильність, коли в Українському домі організували громадське обговорення. На щастя, це громадське обговорення мало цілком змістовний характер. Були виступи були досить жорсткі й інколи нищівні щодо цієї програми. Як сьогодні мені сказали в Кабінеті Міністрів, ми отримали сімдесят сантиметрів за висотою зауважень до програми діяльності уряду. Можна відповідально говорити, що дещо вони навіть почули і намагалися по ходу це правити. Але, на жаль,  це була не дія опозиції, яка б мала це зробити одразу, що називається, а це була реакція  елементів громадянського суспільства. Що для мене певною мірою, якщо цей процес такого діалогу уряду з компетентною громадськістю не буде імітацією, не буде проводитися для галочки, то певний вплив і засобів масової інформації, як транслятора громадської думки, і аналітичних центрів, все ж таки є такий дуже обережний оптимізм, що певний вплив ми на це зможемо вчиняти.

Тепер ще два ризики, про які я би бажав за потрібне сказати. Перший — це втягування в конституційний процес. П’ятнадцятого числа минув термін дії указу Президента по створенню чергової Національної ради України з питань підготовки та прийняття Конституції. Чого я особисто тут дуже боюся? Я боюся використання конституційного процесу не в стратегічний, а в тактичних скороминущих цілях. І є загроза того, що конституційний процес буде використано, в першу чергу, з міркувань, ну, зрозуміло, перетягування системи повноважень в інтересах глави держави. Але конституційний процес також може бути використаний і в суто тактичних політичних цілях, які можуть полягати в тому, що в одному з таких проектів у перехідних положеннях записано, що вибори президента відтерміновуються. Що для мене є, чесно кажучи, ознакою певної небезпеки. Тому що зрозуміло, якщо вибори президентські відбудуться дочасно чи вчасно, то, можливо, Україна змінить главу держави.

І друга небезпека, про яку я вважаю зараз за потрібне сказати і застерегти, це те, що окремі, з дозволу сказати, стратеги, я так розумію, не нашого походження на Банковій, розглядають ідею повторення грузинського варіанту. Тобто дочасних президентських виборів, можливо, не в поточному, але в наступному році. Що також є чинником дестабілізації, і  може становити значну небезпеку для хоч якогось більш менш послідовного реформування країни.

Насамкінець скажу, от Сергій говорив про небезпеку того, що нам нав’яжуть систему структури Конституції, систему повноважень наші західні доброзичливці. На превеликий жаль, це вже відбувається. І от система територіальної організації влади на сьогодні в проектах Основного Закону, які розглядаються, подається так, як цього вимагають саме наші західні партнери і колеги. Що абсолютно створює для України ситуацію розбалансованості влади, відсутності стрункої вертикалі територіальної організації влади, і в перспективі може навіть призвести до загроз територіальної цілісності. На цій неоптимістичній ноті дозвольте мені закінчити.

Ю. Романенко: Хотел бы задать еще такой вопрос Константину. А какая среда может сформировать запрос на эту стратегичность? Если власть не выполняет функции стратегирования?  То есть можно сколь угодно говорить об ожиданиях, что что-то в нашей стране изменится к лучшему, но если в итоге не появится субъект, способный приступить к осуществлению таких шагов, то ожидания так и останутся нереализованными. То есть, видите ли вы в 2008 году вот локус, из которого выскочит как чертик и табакерки субъект, способный осуществить стратегирование?

К. Матвиенко: Знаєте, мені дуже б хотілося відповісти оптимістично. Сказати, що так, безумовно, є надія, що таке середовище наявне. Але якщо говорити чесно, насправді станом на сьогодні такого середовища, ми не бачимо. Але э певні ознаки формування таких середовищ. Ми  минулого року об’їхали всі віце-столиці України з виїзними засіданнями «Українського клубу», де мали на меті перезнайомити експертів між собою, щоб донецькі з львівськими спілкувалися напряму без участі Києва. І можна дуже обережно говорити, що певні зародки інтелектуальних середовищ, і що дуже важливо, певні зародки комунікацій між ними відбуваються. І якщо ми їм допоможемо, у тому числі й такими заходами, які здійснює «Український клуб»  і не тільки він, в різних регіонах, і в Києві, то у нас є можливість приступити, будемо надзвичайно обережно говорити, до формування інтелектуального суб’єкту, який виступить з пропозиціями альтернатив всьому політичному класу. Я не маю на увазі кадрових альтернатив, це не означає, що от цих ми замінимо на цих, я маю на увазі, в першу чергу, ідейних альтернатив.

Ю.Романенко: Тепер вопрос от журналистов.

Журналист: Запитання Андрію Єрмолаєву. Скажіть, будь ласка, які наслідки дасть програма «Український прорив», який уже з Тимошенко разом розроблений, і як ви вважаєте, що це: імунітет від звільнення, компроміс між Ющенко і Тимошенко, у нас тут узагалі звучало досить багато синонімів до цього? Як ви його оцінюєте, і як ви вважаєте, що вона нам принесе?

А. Єрмолаев: Якщо у вас цікавить по змісту, то я зверну вашу увагу на один принциповий момент. У будь-якій програмі, навіть якщо вона еклектична за текстом, чи за логікою викладення, закладаються певні модельні підходи. Але моделі, стратегії, це ж не те, що народжується в голові. Це, як правило, є певним віддзеркаленням і осмисленням інтересів. Стратегія чого? Інтересів. Програма чого? Інтересів. І в цьому сенсі слід читати між рядками.

Як на мене в цьому сенсі особливість цієї програми — це спроба поєднати активну патерналістську соціальну політику, патерналістську в тому сенсі, що держава бере на себе відповідальність за громадян, не створює умови, не допомагає, а бере на себе відповідальність. Ознака цього, це політика стосовно виплата зобов’язань по боргам Ощадбанку, і спроба задекларувати ліберальні реформи. Саме ліберальні, тому що головний, як-то кажуть, змістовний меседж, якщо ви передивитеся економічну складову, це згортання активності держави в частині державних програм інвестування, пов’язаних з розвитком національної економіки. І акцент на те, що все має зробити підприємницький клас. Все інше, це умови, стимулювання розвитку ФПГ, формування державних приватних програм і так далі, це все елементи. Чому я звертаю увагу на цей дуалізм? Тому що, от як на мене, спроба поєднати «коня и трепетную лань», була зрозуміла на початку дев’яностих років, коли наші політики та економісти не дуже розуміли специфіку української економіки і взагалі пострадянської економіки. Можливо, і потрібно проведення в Україні ліберальних реформ, але ліберальні реформи і ліберальна економіка зразка початку двадцятого століття і зараз, це різні речі.

Як на мене, і я переконаний у цьому, оптимальною моделлю розвитку для пострадянських держав, які мають потужний індустріальний але не конкурентний комплекс, є політика, те що називають, активного державного дирижизму, де не лише визначають пріоритети, а й формується потужний конкурентний державний корпоративний сектор, який доводить ці галузі до рівня глобальної конкурентоспроможності. Ну, згадайте, будь ласка, в останні роки чи  була спроба сформувати пріоритети у сфері нанотехнологій, в авіакосмічній галузі, реформа оборонно-промислового комплексу.

Зараз ці теми не популярні, все розглядається крізь призму суто такої ліберально регуляторної політики. І в цьому дуалізмі я й бачу проблеми. А чому я це називаю дуалізмом?

Тому що перша складова — соціально-патерналістська політика, аксіоматично передбачає стабільні високі доходи держави. Але не абстрактної держави України, такі стабільні високі доходи в державі Україна можливі за рахунок ефективної реформи модернізації, яка у свою чергу, можлива на основі оцієї моделі державного дирижизму. Ось така, можливо, дещо й складна конструкція, але вона, як на мене, є принциповою.

Все інше, це обговорення окремих аспектів, нюансів, які гуманітаріям цікавий гуманітарний блок, можливо тим, хто цікавиться політичною реформою, політичний блок і так далі. Але таке моє відношення до цієї програми. Це є дуалізм. І складається враження, що чимало заходів і намірів зашиваються під цей текст.

Журналіст:  А з етичної точки зору можете сказати? Тепер відставити уряд неможна, говорять, що це компроміс між Ющенко і Тимошенко, що вони від дечого відмовилися, від деяких своїх принципів?

А. Єрмолаєв: Компроміси досягаються не в документах, а в діях. Який сенс декларувати, що ми з вами не підписали речення, яке не задовольняє. Якщо ми не будемо діяти. Я наведу дуже простий приклад про компроміси і компромісників. У першому проекті тексту, який ви також читали, який був сформований коаліцією, наприклад, в частині про політичну реформу, була записана така позиція: коаліція і уряд готують нову редакцію Конституції. Це була політична позиція переможців на виборах. Подивіться, як тепер це занотовано в новому проекті програми. Це не просто текст, це зміна політичної субординації, зміна зобов’язань і власної ролі в цьому процесі. Так що, я не знаю, чи це є компроміс з Президентом, але те, що це змінює політичну позицію коаліціянтів у цьому питанні, це безперечно.

Вопрос из зала: А можно вопрос Константину Матвиенко? Предположим, в 2008 году сформируется такое сообщество, которое сможет на смысловом уровне качественнее выразить повестку дня для Украины, кто сможет распорядиться этим? Кто из политического класса ныне представленного, может быть, там второго, третьего эшелона, кто сможет этим распорядиться? Может быть, просто это программа той политической силы, которая ощущает близкое дыхание будущих выборов, и там нет либеральных намерений и плана либеральных действий как таковых, а есть просто желание реализовать те социальные обязательства, которые просто максимально усилят электоральную позицию этой силы?

К. Матвиенко: Відповідь буде надзвичайно короткою. На цей час ми не знаходимо у владі та політикумі партнерів, які були б здатні скористатися стратегічним продуктом. Тобто вони є споживачами, власне, не стратегії, а політтехнологій. Тому в цьому політикумі у нас таких партнерів немає. І Сергій хотів відповісти на питання, яке було поставлене, і потім Андрій зробить вже основний виступ.  

С. Дацюк:  Той, хто задав питання, вже пішов, але я сподіваюся, що це буде цікаво й іншим. Я би відповів на питання про програму уряду таким чином. Всього дві тези. Перша теза — потрібно розрізняти ідеологічну програму, в якій описуються декларації, побажання, ідеї, соціальні цілі, і управлінську програму. Управлінська програма пишеться інакше, щоби ви просто розуміли. В управлінській програмі ми описуємо процеси. Ми кажемо, що оцей процес ми підтримуємо і стимулюємо, а оцей процес небажаний, ми його блокуємо. А оцей процес відсутній, ми його породжуємо, а от цей процес нас в принципі задовольняє, але можна краще, і ми його заміщаємо більш бажаним. Оце так має писатися управлінська програма.

Друга теза — найбільш кричущим (я просто розвиваю те, про що сказав Андрій Єрмолаєв), найбільш кричущою проблемою в цій програмі так званого прориву, без якого вона проривом не буде, є відсутність інвестицій в інфраструктуру. Україна найбільше потерпає від зношеності інфраструктури, у нас вибухають будинки, у нас проблема з опаленням, з каналізацією, у нас з усім цим проблеми, а туди влади не плануються. Вважається, що це зробить бізнес. Це неправда, він цього не зробить, він не зобов’язаний це робити. Завдання держави інвестувати в інфраструктуру.

А. Єрмолаєв: Це не зовсім так. У цьому сенсі я хотів би реабілітувати положення програми. Там задекларована бюджетна концентрація, зріз на три позиції: інформаційно-комунікаційна сфера (що якраз може зробити бізнес, і це неправильно. — С. Дацюк), транспортна сфера та інфраструктура. Це визначається. Але інша справа, це механізми, підходи та розуміння. Тобто, в цьому сенсі сам блок, пов'язаний з житлово-комунальним господарством, як на мене, там слабенький.    

К. Матвиенко:  Андрію, я змушений дещо заперечити. Абсолютно правильно, що це задекларовано в програмі, але давайте відкриємо бюджет-2008, розумієте, ми вже бачимо нестиковку. В програмі задекларовано, але гроші повинні бути записані у бюджеті. А от у бюджеті якраз, я кажу тільки про інфраструктуру, це якраз не відображено. Але давайте дамо можливість Андрію зробити основний висновок, якщо ваша ласка.

А. Єрмолаєв:  У нас тема «Порядок денний 2008 року», мої колеги задали тон на проблеми методологічного рівня дискусії, а я все-таки трошки ближче до землі. Є сенс зробити такий каталог проблем ризиків і тенденцій на наступний рік.

Як це не пікантно, в загальному сенсі 2008 рік виглядає як рік такого собі перепочинку. Між виборчими кампаніями, між майданами, між великими кризами, та й кризи начебто не очікуються, але водночас він пропонується як рік початку прориву. Тобто така парадоксальність розуміння року. Ми будемо починати прориватися в ситуації, коли дуже хочеться перепочити, тому що потім 2009 рік — вибори, нова Конституція починає діяти.

Як з цим психологічно і політично справляться наші політики, як можна рвонути в умовах, коли хочеться відпочити, я не знаю. Але я знаю інше, що 2008 рік починається з дуже цікавою загальної тенденції, в цьому році нарешті Україна посяде своє місце в СОТ, скоріше за все приєднається до плану поглибленого партнерства з НАТО, і водночас у цьому році набуде вже такої виразної тенденції поступове нівелювання, навіть,  зникнення як феномену, сировинного національного капіталу, який усе більше стає транснаціональним, В 2008-й ідуть під прапором появи потужних транснаціональних груп, де всі наші відомі олігархи стають співвласниками, а іноді навіть і менеджерами потужних транснаціональних угруповань. Ця транснаціоналізація провідного сектору економіки, на який постійно тикали пальцями, які вважали основою українського консерватизму, раптом стає найбільш глобалізованим і в цьому сенсі змінюють роль, функції і вплив на політику.

Я до цього ще повернуся в економічній частині, але хочу нагадати, наприклад, такі моменти. Рухаючись до Євросоюзу, ми іноді навіть згадуємо історію. Так от, Євросоюз не в сенсі Сполучених Штатів Європи, а в сенсі нинішнього союзу, народжувався, в першу чергу, як такий міжкорпоративний союз вугілля та сталі. І я би тут звернув увагу, які фінансово-промислові групи, якого походження зараз транснаціоналізують нашу металургію та хімічну промисловість. Так що, які будуть запити на українську політику, починаючи з 2009 року, це питання риторичне. Можливо, з цим пов’язаний такий форсаж на західний вектор, і саме це стало, скажімо, символом початку 2008 року, новий такий стрибок на Захід, враховуючи ризики, які виникатимуть об’єктивно в політекономічній структурі України вже через рік.

А тепер по проаналізуємо ситуацію в окремих сферах. Умовно є дуже три розділи: політика, економіка і культурна царина.

Політика

Отже, у політиці 2008 рік, без сумніву, буде концентруватися навколо нового конституційного процесу. Інше питання, як він буде організований? Чи буде цей процес процесом? Чи буде це знову кабінетна справа, про що говорили мої колеги, і обмежиться лише виписуванням під себе повноважень? Як на мою думку, все-таки дві проблеми стануть ключовими з точки зору дискусій, і експертних, і конкуренції політиків, і політичних проектів. Безумовно, це повноваження гілок влади, в першу чергу, співвідношення законодавчої влади — парламенту, і президента по відношенню до виконавчої влади, тому що від цього залежить доля того прославленого всіма механізму політичної відповідальності.

Але є другий момент, який, можливо, стане першим уже через кілька місяців, це нова регіональна реформа. Ми звикли до того, що йде дискусія між, умовно кажучи, прибічниками унітаризму та прибічниками федералізму, і питання регіональних реформ розглядалося або — або. Але подивіться, будь ласка, навіть на урядову програму. Питання регіональної реформи там виразне, концептуально викладене. Інша справа, наскільки ця концепція адекватна, дороблена і так далі. Мова йде і про укрупнення, і про нові повноваження, про нову структуру виконавчої влади і так далі. Я переконаний, що й опоненти уряду, і з боку Партії регіонів, з боку лівих сил будуть у цьому контексті орієнтувати свої версії нової регіоналізації України. Завершиться вона дійсно формуванням більш гнучкої системи територій, представлених у центральних органах влади, чи буде звалювання до нових сепаратистських ідей, поки що питання відкрите. Але те, що таке питання поставлене і визнане всіма, свідчить не лише про позиції опонентів уряду, а й навіть сама урядова програма.

Друга проблема, політична проблема 2008 року. Це два нові виміри політичної конкуренції у владі. Ну, один вимір, зрозуміло, коаліція БЮТ та НУНС разом із Президентом формують фактично нову цілісну систему влади.

Президент — уряд — союзники в парламенті — начебто одна сила. У цьому сенсі у них є й опозиція, це ті, хто програли,  втратили контроль у парламенті і тепер сформували опозиційний уряд. Тобто опозиція і влада. Але це, як кажуть російською мовою, видимость.

З’являється і нова лінія, більш цікава, яка буде набувати ідеологічних ознак. Це коаліціянти, умовно, і Президент та його найближче оточення, умовно. І ця конкуренція виглядає поки що лише як взаємні претензії до кадрової політики, до контролю виконавчої влади за державно-корпоративним сектором, але переконаний, що пройде час і вона буде набувати і нових ідеологічних ознак.

Тому що і БЮТ,  і нове ядро НУНС, це політики, які вміють займатися ідеологією. І в цьому сенсі наш Президент — націонал-романтик Ющенко може стикнутися з новими дуже цікавими підходами до організації країни, до проведення як соціальної,  так і економічної політики. Ця конкуренція вирветься за межі коридору, скоріше за все, набуде політичних ознак. У чому це буде мати прояв.

Уже найближчим часом, це ще один мейнстрим 2008 року, відбудеться реструктуризація партійного простору. З одного боку буде укрупнення, причому про це говорили всі учасники виборів, «регіонали» займаються модернізацією, БЮТ заявляла про те, що буде формувати єдину потужну політичну команду, «Наша Україна» взагалі про реформування об’єднаної партії. Ви були свідками і описували це все в лівому спектрі, де відбуваються і ідеологічні зміни, і водночас є заявка на формування нових об’єднаних лівих. Тобто це загальний тренд. Але інша справа, що в умовах оцієї реструктуризації відбудеться і певна зміна лідерського складу.  В  цьому сенсі, можливо, що ті зміни, які будуть проходити в НУНС, і її реформа , а можливо, не консолідації, а навпаки, нова фрагментація, все це суттєвим чином проявить вже не лише політичні чи корпоративні, а й ідеологічні розбіжності команди Президента з командою, яка зараз склала кістяк коаліції і відповідно кістяк нового уряду.

І ще один момент, який набуде серйозних політичних ознак. Це загострення національного питання в широкому сенсі. Дуже важко іноді шукати толерантні визначення, враховуючи гостроту цієї проблеми, говорити, наприклад, про загострення кримськотатарської проблеми, але це факт, з яким ми  закінчили 2007 рік.

І ми вже зараз маємо готуватися і теоретично, і практично політично до проблеми поступового зміцнення кримськотатарської ідентичності, формування свого порядку денного для цього молодого з великою історією народу без держави. Враховуючи, що держава фактично не займалася національною політикою, національним питанням протягом шістнадцяти років, тепер це вже нові виклики. Одна справа — розгляд цієї спільноти як частини модернової політичної нації, і інша справа — в умовах такої непродуманої гуманітарної політики пацифікація цих проблем, і перетворення їх на проблеми етнічних розбіжностей. Каталізатором цієї проблеми, як не парадоксально, будуть економічні проблеми. Тому що, в першу чергу, стимулом стало питання землі, а 2008 рік — це земельна реформа, власність і соціальне забезпечення. Враховуючи виявлену неефективність української держави у допомозі кримськотатарському народу в його облаштуванні, тепер ця проблема стає внутрішньою проблемою самого кримськотатарського народу, який буде вимагати і пропонувати своє бачення.

Але є й більш широкий контекст цієї проблеми. Дискусії, які вели політики протягом двох-трьох років, виходячи з електоральних уподобань, призвели до того, що у нас, я скажу так обережно, призупинено процес націотворення. Можливо, завдяки тому, що 2007 рік пройшов більш толерантно, ніж цього очікували, тому що криза могла розвиватися як завгодно, то ця тема дещо зійшла нанівець. Але тим не менше, ми зустрічаємо 2008 рік з новими боями за історію, і тепер ці бої знову стануть предметом політичної боротьби. Знову ж таки, акцентування уваги на проблемах історичної пам’яті, на певній реінтерпретації попередньої історії, вже тепер не тема для гурманів, чи соціальної пам’яті, а тема політичної боротьби. І, на жаль, це також буде ще однією складовою загострення національного питання в самих різних вимірах.

Економіка

Я про це вже згадував, лише ще раз акцентую. 2008 рік — рік земельної реформи. Але я би звернув увагу не стільки на це питання, тому що можна багато говорити про законодавче забезпечення, спекуляцію землею, а на інше, це питання долі української аграрної політики. Мистецтво держави не лише в тому, що вона вміє організовувати та стимулювати розвиток тієї чи іншої системи відносин власності різних форм, а ще й у тому, що вона може працювати з цими відносинами власності, пробиваючи, прокладаючи свою політику.

В даному сенсі є серйозна загроза того, що у нас земельна реформа буде проходити в контексті стихійного перепрофілювання аграрного сектору. Зараз наші економісти в усіх ділових виданнях з гордістю говорять, наприклад, про те, що в цьому році вже буде посіяно 1,3 мільйони гектарів рапсу, як велике досягнення українського АПК. Але такі шановані мною економісти як Валерій Геєц, попереджають, що якщо буде йти такими темпами, то потенційний запит на розміщення біомасляних в Україні до десяти мільйонів гектарів. Відповідно, Україна може стати вже через десять років одним із лідерів з виробництва саме цього виду аграрної сировини, а це вже високоіндустріалізовано господарство.  Воно, зрозуміло, вимагає нових технологій, але водночас це може стати й причиною того, що невідома поки що для нас проблема продовольчого дефіциту стане фактом, якщо не буде проводитися зрозуміла аграрна політика, яка зберігатиме профіль України як зернової держави. Тому питання аграрної політики похідне ось від такої стихійної, не досить підготовленої земельної реформи мені здається більш важливим, ніж проблема, хто і як буде продавати землю. Хоча це теж дуже гостра тема.

Друге. Я на цьому також акцентував, просто ще раз згадаю уже в економічному переліку. 2008 рік — це рік злиття корпоративних структур. Але є специфіка. В  рамках національної економіки потужних фінансово-промислових груп ми вже пройшли період стихійного середнього бізнесу. Мало того, що до України приходять потужні будівельні, фінансові угруповання, мережеві структури, відбувається внутрішній процес концентрації. Більше того, і попередній уряд, і в програмі цього уряду згадується навіть як акцент, що потрібно забезпечити умови для подальшого злиття та концентрації. Але є одна особливість для України. На жаль, сегмент, який тривалий час був, скажімо так, елементом так званої сировинної української економіки водночас із бюджетонесучою конструкцією України, сировинний сектор, який також потребує модернізації, так і не зміг сформувати власну національну специфіку, і власну позицію на світових ринках. Саме тому він пішов більш простим шляхом — провідні фінансово-промислові групи зливаються переважно з російськими фінансово-промисловими групами. Згадую по пам’яті: СКМ і Новицький, очікуване злиття ІСД та структур Усманова, «ЕврАЗ-холдинг» та металургійні активи «Привату», очікується в цьому році, що буде таким самим чином вирішена доля «Запоріжсталі», Маріупольського підприємства….

Все це було би добре, якби не одне «але». З одного боку, буде формуватися потужне лобі особливих відносин саме з Росією і формування саме корпоративних зв’язків, у тому числі питання ресурсної бази і так далі. Але, з іншого боку, на жаль, сировинний сектор так і не став активним національним інвестором для внутрішніх реформ. Як розпоряджалися ним так бездарно, заробляли гроші, так і транснаціоналізація відбувається бездарно, він не виконав цю функцію внутрішнього суб’єкта інвестування. А тепер стає вже просто елементом глобального розподілу праці, як ви розумієте, вже кожний гравець по-своєму розуміє завдання тієї чи іншої конкретної національної економіки. Я не виключаю, що це перша ластівка майбутньої експансії російського інвестиційного капіталу вже у відкритій формі.

Не секрет, і про це пишуть російські видання, що готується серйозна експансія капіталу в землю, готується серйозна експансія російського капіталу в нашу інфраструктуру, зокрема в портове господарство, можлива поява російського капіталу і на концесіальному рівні в транспортній галузі, шляхобудуванні й таке інше. Це не погано і не добре, це просто говорить про те, що це відбувається саме тому, що урядова політика і попередніх гравців, і, на жаль, відображена в новій програмі, взагалі не вміє працювати з процесами глобалізації, і втрачає національні ресурси, які можна було би використовувати для національного розвитку.

Ще один момент, пов’язаний з економікою. Я би назвав цю позиція так — вклади і внески. Дуже важко щось говорити про те, що людям потрібно повертати борги, але я нагадаю лише два аспекти цієї проблеми. По-перше, це все-таки були борги банку, які визнала держава, мої колеги краще за мене знають соціологію та економіку цього процесу, але по факту виявилося, що популяризуючи цю тему, а тепер роздаючи гроші, мимоволі роздаються гроші сьогодні живучих. Тобто сорок шість мільйонів, з ним більша частина платники податків, юридичні структури, наповнюють бюджет, з якого роздаються у формі видачі боргу борги Ощадбанку. Добре це, чи погано, не знаю. Але що це робиться не по-господарському, це сто відсотків.

Я, наприклад, був глибоко переконаний у тому, що було би доцільно, тим більше, якщо ми говоримо про завдання нових реформ в Україні, дати оцінку попереднім рішенням, стосовно таких болючих питань як борги Ощадбанку та інших зобов’язань. І все-таки, маючи можливість накопичення бюджетних інвестицій, проводити саме інвестиційну політику в соціальний капітал, розвиваючи інфраструктуру,  освіту, систему охорони здоров’я тощо. Я переконаний, що навіть ті похилі люди, які зараз отримали ці гроші, їм зрозуміло, а головне на практиці доведено було би, що оці об’єкти 2008 року і є реалізацією соціальних зобов’язань.

І останній момент, він на слуху в усіх ділових людей, бізнесменів. Дуже велика приватизація. Питання навіть не в тому, що у нас є перелік об’єктів, які можуть принести кошти навіть більші, ніж те, що дала нам «Криворіжсталь». Питання полягає знову ж таки в тому, як держава та уряд будуть розпоряджатися надходженнями від дуже великої приватизації як інвестиційним ресурсом. Адже мова буде йти, мабуть, про десятки мільярдів гривень, якщо розглядати, наприклад, такі підприємства як Одеський припортовий завод, можливо «Укртелеком», можливо «Енергоатом», я вже не кажу про більш дрібні. Для країни, яка дійсно декларує активну інвестиційну політику, розраховуючи на внутрішні інвестиції, це було би дійсно добрим заділом для тих самих красивим моделей інноваційного розвитку, про який йдеться. Але є великий ризик того, що, як і гроші платників податків, ці інвестиції будуть розмазані по тарілці у вигляді різноманітних соціальних пільг, зберігаючи патерналістські настрої, зберігаючи ось такий стагнуючий стан національного ринку.

Культура

І останній сегмент, вже зовсім маленький - культура. Я нагадаю, що 2007 рік закінчувався спробою брендування. З одного боку, це пропозиція Президента як рік відзначення річниці голодомору, як рік сиротинки. Якщо подивитися на гуманітарні заявки коаліції, яка зараз пропонує свою програму, то це, мабуть, буде ще й рік української мови. Але в моїх очах 2008 рік, на жаль, це рік загострення боротьби за історію. Якщо ці бої лише розгорталися два-три роки тому, то на сьогодні це вже стало фактом, і боротьба за історичні стереотипи та історичні стандарти, це стало часткою політичних програм і політичних ідеологій партій. Я в цьому бачу невелику небезпеку.

Завдання, про яке всі говорили ще три роки тому, коли виходили з важкої кампанії 2004 року, полягало в тому, що потрібно єднання. От єднання і зараз усіма згадується, але, як на мене, не можна єднатися, беручи в якості зразка чи матриці життя одного. Тому що наше життя, це життя всіх, хто нас оточує. І ми не можемо взяти надалі життя одного з нас, чи-то трагічне, чи-то щасливе, якщо говорити, ось є матриця, за якою ми маємо жити, і на яку маємо орієнтуватися. Тому бої за історію, можливо, будуть ще одним додатковим каталізатором політичних криз, які, скоріше за все, будуть характерні для всього року, але кульмінація політичних криз, мабуть, буде припадати вже на осінній період, що буде пов’язано і з конституційним процесом, і з ситуацією в парламенті, і можливими розбіжностями між новими урядовими планами по бюджетній політиці 2009 року, зобов’язаннями та інтересами Президента і його поглядами на подальший економічний розвиток. Дякую.

Продолжение следует