Welcome to peklo Юлія Лимар, журнал «Главред» Залишити надію кожному, хто наблизився до воріт пекла, радив іронічний Данте. Саркастична Юлія Тимошенко пішла далі – закликаючи підприємців радіти з того, що їхній бізнес відтепер розвиватиметься за законами, відомими лише діючому Кабінету Міністрів.

Бо справедливість – понад усе?

Отже, прем’єрка оголосила, що відтепер податкова і митниця мають право… ігнорувати незаконні рішення судів. На якій підставі? «…Ми ухвалили спеціальну постанову, яка дає нам свободу і право (! – Авт.) на базі Конституції не виконувати свідомо злочинні рішення судів», – повідомила Юлія Володимирівна буквально.

На додачу, Кабмін доручив Мін’юсту – тому самому органу, котрий у складі Кабміну ж слідкує за дотриманням букви закону у діях виконавчої влади, – збирати незаконні рішення судів для того, щоб згодом клопотати перед Верховною Радою про звільнення суддів, які ці незаконні рішення ухвалюють. Близькому до БЮТ голові Верховного Суду Василеві Онопенку пані Тимошенко порадила «узагальнити» незаконні рішення суддів і зробити «відповідні висновки».

Питання про те, як визначити законність чи незаконність будь-якого судового рішення, і головне – хто має на це право, залишилося без відповіді. Точніше, воно навіть не прозвучало.

Оминули його і на черговому урядовому шоу під промовистою назвою «Ініціатива прозорості». Це назва ініціативи Кабінету, спрямованої на збільшення інвестицій у вітчизняну економіку. Топ-менеджери провідних компаній, які пережили і Кучму, і двічі Януковича, і поки що один раз Тимошенко на чолі уряду й попри це все «вижили», слухали прем’єрку з неприхованими посмішками.

Особливі веселощі у залі викликала пропозиція Юлії Володимирівни звертатися до урядової «гарячої лінії», відкритої навмисне для боротьби з корупцією. Відтепер усе просто: натискаєш кнопку – і розповідаєш містеру Х про те, хто, коли і за що вимагав від тебе хабара. Можуть дзвонити навіть ті, хто вже хабара дав. Так, прозвітувати. А там вже розберуться, що робити з таким-сяким корупціонером. І жодних судів – сама лише справедливість! Заради якої, можливо, й варто боротися. Але ж будуть і ті, хто потрапить у її жорна.

Хоча б міністр Юрій Луценко, який дав «чоловічого ляпаса» меру Черновецькому. У категорії справедливості, можливо, Юрій Віталійович і правий у ставленні до Леоніда Михайловича. Бо ж справедливість – як шкарпетки, і справді – річ індивідуальна. Але ж з точки зору закону головному міліціанту світить аж до двох років – так говорить стаття Кримінального кодексу, за якою на Луценка відкрито справу. Суспільство захлинається у безперспективній дискусії: герой наш Юра чи бандит? Як

завжди, є ті, хто категорично за кожний із постулатів.

І – втім, знову як завжди, – критично мало тих, хто не ставить поняття справедливості та закону на одні терези. Бо ж перша ніколи не буває загальнодоступною, а закон – один для всіх. Та судді хто?