Партія для Президента Святослав Хоменко, журнал «Главред» На Банковій розчаровані «Нашою Україною» і шукають нову форму присутності у вітчизняному політикумі. Чутки на цю тему вже не раз лунають у пресі

Історія розчарувань

Безповоротно минули ті часи, коли «Наша Україна» підтримувала всі без винятку ініціативи свого почесного глави, слугувала надійною опорою в діяльності Віктора Ющенка, словом, вважалася стовідсотково пропрезидентською силою. Перераховувати причини, чому доріжки «Нашої України» та Віктора Ющенка, які накладались одна на одну, розійшлися, можна довго.

Наприклад, у 2005-му «НУ» не витримала випробування владою. «Перегини на місцях» при створенні партії НСНУ, спровокований так званий корупційний скандал, незрозумілі «помаранчевому» електоратові загравання з «ідейними ворогами» – Партією регіонів – це все грало на шкоду як атмосфері всередині команди Президента, так і сприйняттю «Нашої України» виборцями.

Після програної «НУ» парламентської кампанії-2006 і зриву створення «помаранчевої» коаліції у політикумі почали говорити, що Віктор Ющенко остаточно розчарувався у «Нашій Україні» і дав добро на створення принципово нової пропрезидентської партії. В куратори цього проекту ЗМІ тоді записували Івана Васюника, Юрія Єханурова та Петра Ющенка. Проте початок справжніх бойових дій з Кабміном

Віктора Януковича схилив главу держави до думки, що за таких обставин краще не витрачати час на створення з нуля нового проекту, а спробувати привести до ладу те, що є під рукою.

Кризовий менеджер із Банкової Віктор Балога оперативно позбавив НУНС від впливу на неї всіх тих, хто раніше був ядром команди, та перекроїв партійні структури на місцях. Зробивши свою справу, глава Секретаріату Президента здав реформовану політсилу «під ключ» новому лідерові, який більш органічно, ніж Балога, виглядав би на її чолі в разі проведення дострокових парламентських виборів, – В’ячеславові Кириленку. За два дні після цього Верховну Раду п’ятого скликання було розпущено…

Із «оновленою» «НУ» в Президента стосунки теж не склалися. «Наша Україна–Народна самооборона» прийшла на виборах-2007 третьою. «Нашоукраїнці» хоч і повернулися у владу, але у статусі «молодших партнерів» Блоку Юлії Тимошенко. Зростання підтримки лідерки БЮТ не залишилося непоміченим всередині «НУ», і вже зараз низка видних «нашоукраїнців» не приховує свого дрейфу в бік «біло-сердечних». Як наслідок – вплив Юлії Тимошенко на парламентську фракцію НУНС продовжує зростати.

Це не мо же не турбувати Банкову і, за даними «Главреда», в Секретаріаті Президента повним ходом розробляють сценарії створення нової пропрезидентської політичної сили на заміну «Нашій Україні». Наближення чергових президентських виборів – не єдина причина, з якої Банкова всерйоз перейнялася партбудівництвом. Не виключено, що до виборів глави держави Україні доведеться пережити ще одну дострокову парламентську кампанію або дострокові вибори до місцевих рад – особливо, якщо внесення змін до Конституції таки стане реальністю. Ці вибори мають всі шанси стати першою пробою пера для новоствореної партії та її заявкою на успішну реалізацію проекту переобрання Ющенка на посаду Президента у 2010 році.

Із тим, що Президентові потрібна нова партія, на Банковій уже визначилися. Проте питання, хто стане генеральним підрядником у процесі її створення, досі залишається відкритим.

Шанси Віктора Ющенка на повторну перемогу на президентських виборах, попри весь скепсис його відкритих та прихованих опонентів, залишаються досить високими. Як би там не було, чинний Президент – лідер Помаранчевої революції, харизматичний політик, який має своє бачення майбутнього України та інструменти, за допомогою яких міг би втілити його в реальність (особливо якщо Рада таки ухвалить нову редакцію Закону про Кабмін). Ще один ресурс Віктора Ющенка – це сильна команда, до якої входять і фахівці з Секретаріату Президента, і досить численний десант всередині парламентської фракції НУНС, і підконтрольна главі держави вертикаль виконавчої влади на місцях.

Тому не виключено, що вже найближчим часом на Банковій розпочнеться справжній конкурс за право використання усього президентського ресурсу в ході майбутніх кампаній. Той, хто його виграє, отримає шанс стати хрещеним батьком другого президентства Віктора Ющенка. Фаворитів у цьому конкурсі наразі три.

Загартований Президент

Найбільші шанси стати директором-розпорядником ще не створеної пропрезидентської політичної сили має найближчий нинішній соратник Віктора Ющенка – Вік-

тор Балога. Головний плюс глави Секретаріату Президента в очах його шефа – успішне ведення та, зрештою, завершення проекту «Дострокові парламентські вибори-2007». Балога – справжній кризовий менеджер, якому не звикати діяти під тиском, в обставинах, коли шанси на перемогу, здавалося б, відсутні. Він – досвідчений переговірник та хороший організатор. Команда, зібрана ним у Секретаріаті, минулого року довела, що здатна вигравати судові війни, витискаючи все можливе з недосконалої вітчизняної правової системи.

У Балоги є і готовий план розбудови партії для Президента. Роль консолідуючого ядра у процесі створення нової політсили має відіграти створена минулого року на базі виборчого штабу блоку НУНС громадська організація «Гарт». Забезпечений досвідченими кадрами, які провели не одну виборчу кампанію, зараз «Гарт» займається розбудовою власної мережі на місцях. Нерідко регіональна експансія організації, яку очолює права рука Віктора Балоги Ігор Кріль, здійснюється за рахунок «перевербування» чинних парторганізацій партії НСНУ. Тож імовірно, що коли час «Ч» настане, то виявиться, що «Гарт» – це не лише офіс на київській вулиці Ярославській, а готова до вирішення глобальних завдань структура всеукраїнського масштабу. Яка в будь-який момент може трансформуватися з громадської організації у політичну партію – захисницю інтересів всенародно обраного Президента…

Утім, надання Віктору Балозі карт-бланш у справі створення пропрезидентської партії – справа доволі ризикована. І річ не тільки в тому, що глава Секретаріату Президента має не найкращий імідж в очах пересічного українця чи у його зіпсованих стосунках з половиною активу парламентської фракції НУНС. Доручаючи Балозі створити політичну силу з нуля, Президентові доведеться брати до уваги, що її ідеологічна складова буде розмитою (ще одна політсила націонал-демократичного спрямування у відповідну нішу партійної системи України вже просто не поміститься), а методи діяльності матимуть забагато спільного з пріснопам’ятним використанням адмінресурсу. Словом, віддаючи створення нової партії на відкуп Балозі, Ющенко матиме на виході можливість отримати клон першого політичного дому глави Секретаріату – СДПУ(о). З усіма відповідними наслідками.

Ющенко зі Сходу

Натомість у списку потенційних підрядників партбудівництва «під Президента» доволі несподівано з’явилися «донецькі» – а саме Рінат Ахметов і пов’язане з ним прагматичне крило Партії регіонів. Про те, що партія Віктора Януковича у найближчому майбутньому неодмінно «посиплеться», і похід у владу близької до Ахметова Раїси Богатирьової – це тільки початок розколу регіоналів, зараз не говорить лише лінивий. І справді, конфлікт інтересів «радикалів» на чолі з прем’єром опозиційного уряду та «прагматиків», очолюваних тандемом Рінат Ахметов–Борис Колесніков, зайшов уже надто далеко. За останні роки багато що в стані регіоналів змінилося:

Віктор Янукович знайшов в особі «групи Бойка–Фірташа» альтернативні джерела фінансування своєї партії, а Рінат Ахметов налагодив плідні контакти з Банковою. Тому наступна політична інвестиція найбагатшого українця цілком може бути спрямована в нинішній провладний табір.

«План Ахметова» Україна вже проходила у дещо видозміненому варіанті. Як у 1999 році Леонідові Кучмі вдалося з Президента Східної України перетворитися на володаря душ західняків, так на вибори-2010 Ющенкові доведеться приміряти на себе роль кандидата від Сходу. Вже зараз на Банковій вистачає тих, хто вважає, що західноукраїнський виборець остаточно розчарувався в Ющенкові, тому єдиний шанс чинного глави держави на переобрання – це «похід на Схід», немислимий без такого янгола-охоронця, як Рінат Ахметов. Пропрезидентська політична сила, яка створиться руками «донецьких», – це відсутність проблем із ресурсним забезпеченням будь-яких виборчих кампаній, роками випробувані технології проведення виборів, зрештою, реальна можливість для позиціонування Ющенка як Президента всієї України.

Інша справа, що до такого розвитку подій може виявитися не готовим сам глава держави. Чи здатен він буде віддати свою політичну долю до рук тих, хто ще так недавно був його найзапеклішим політичним ворогом? Чи зможе модифікувати свою передвиборну риторику відповідно до настроїв та очікувань пересічного східноукраїнського виборця? Зрештою, чи зможе політичний союз Віктора Балоги та Бориса Колеснікова, який начебто має стати гарантією плідної співпраці цих двох політичних таборів, реально «зшити два береги Дніпра»?

Повернення до помаранчу

Третім варіантом дій, який може обрати Банкова, є… чергове реформування формально наявної в її розпорядженні партії НСНУ. Зусиль для того, аби переконати главу держави у своїй корисності, повинні докладати самі «нашоукраїнці». Адже рано чи пізно до тих, хто вже записався або тільки планує записатися до «фан-клубу» нинішньої глави уряду, має прийти усвідомлення того, що табір Тимошенко може стати їхньої братською могилою. Чи буде «нашоукраїнцям» комфортно в обіймах лідерки БЮТ? Навряд чи. Рівень демократизму в команді прем’єр-міністра неспівставний із тим, до якого їх привчили роки перебування у лавах «НУ». Кадрового голоду табір Юлії Тимошенко теж уже давно не відчуває. Тож на які перспективи зможуть розраховувати нинішні формально «члени команди Президента» у результаті переходу на інший бік барикад?

Пов’язування свого політичного майбутнього з тими самими помаранчевими знаменами «Нашої України» – це, звичайно, ризик для Президента. Що партія НСНУ, що блок НУНС за час свого існування не стали взірцем послідовності, ефективності та злагодженості своєї роботи. Проте в очах значної частини потенційних виборців Ющенка він залишається «помаранчевим» Президентом, Президентом – націонал-демократом, зрештою, Президентом-«нашоукраїнцем». Чи знайде Ющенко нового виборця, змінивши коня на переправі?

Відновлення конструктивних відносин Банкової з «блудними» дітьми з парламентської фракції НУНС потребуватиме від обох сторін насамперед значних моральних зусиль. До того ж, навіть якщо Президентові та його політсилі вдасться повернутися до ідилії в стосунках – це зовсім не гарантуватиме їхній спільний успіх в електоральному розумінні цього слова. Зближення Банкової та «Нашої України» – найбільш трудомістка і найбільш ризикована тактика дій для них обох. Проте якщо глава держави вибере один із легших шляхів до своєї мети, то неминуче стикнеться зі ще серйознішими труднощами після того, як її досягне. Тому перед Президентом стоїть непроста дилема – і вирішити її йому потрібно якомога швидше. Привид політичної нестабільності, що знову повертається до України, не дає йому багато часу на роздуми.