Риби і тексти. Американська одіссея. Частина 7 Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Отже, ми з чоловіком сиділи й розмірковували: якщо Господь чи Дарвін прикрутив нам на плечі голову, якщо в цій голові щось є ще, окрім кістки, то чи припустимо позичити в банку тисячу доларів і витратити їх на риболовлю?

З якого боку не подивися на це запитання, відповідь буде одна. Та нізащо. Щоб потім рік їсти тільки супчик із курячих лап? Хай хоч сто Хемінгуеїв рибалили в цих водах. Ні до чого доброго це все одно не привело, як знаємо з його біографії.

Компроміс виглядав так: замість однієї поїздки удвох на яхті за штуку доларів ми даємо загадковому капітанові дулю і відправляємо Дарела рибалити на дешевому й демократичному катері з купою народу за тридцять баксів.

Наступні п’ять днів пахли рибою. Першого дня я також попливла ловити рибу. Океан штормив, усі туристи, окрім нас двох, від цього неапетитно ригали прямо через борт. Зрештою я спіймала на вудку краба-відлюдника в мушлі, чого раніше ніхто не бачив, загордилася і «зав’язала». Але Дарел стійко тримався курсу. Він ходив у море двічі на день, здружився з командою, і, врешті-решт, риба пішла. Він притягував королівську макрель, жовтоперих окунів. Смажив їх для нас ресторан при гавані, очі Дарела блищали. Під кінець нашого перебування він сказав головне: «Ну, я й нарибалився – думати про цей океан уже не можу. І ці мужики з їхніми тупими однаковими жартами про %?№ уже підзадовбали».

А поки він рибалив, я просто на вулиці наштовхнулася на шотландського письменника Ірвіна Велша. Враховуючи те, що Хемінгуей давно помер, це була чудова альтернатива.

Щоправда, я розгубилася і не привіталася з ним. Бо як вітатися з такою людиною? «Здрастуйте, пане Велш, ми з вами познайомилися в Лондоні, коли ви приходили на “Бі-Бі-Сі” брати участь у радіопрограмі, а я сиділа в аудиторії. Але я не маніячка і не переслідую вас, а просто випадково прилетіла до Маямі в той самий час, що й ви! Просто мій чоловік американець із Флориди, так само як ваша дружина. Це не продукт моєї хворої уяви, це просто збіг! Не тікайте, пане Велш! Чому я навіть не вмію привітатися, як нормальна людина?» Словом, поки ця вся фігня крутилася у мене в голові, Велш підійшов до світлофора, роздивляючись навколо пронизливими очима колишнього наркомана і спекулянта нерухомістю, а тепер одного з найвідоміших письменників світу. Його світла шотландська лисина блиснула раз чи двічі між спинами високих маямських серферів і зникла.

Після того, як я загубила Велша, мені лишалося хіба що знайти гарний розпродаж і купити кілька футболок. Знайшовши найближчий куток, де виднілося «70% знижка», я зарилася в рейку з «Армані Ексчендж». А голова думала таке: «Ірвін Велш описав похмуре единбурзьке дно, прославився, одружився з американкою й переїхав до Маямі. А я почала не з того кінця». Та й наша відпустка в Маямі вже закінчувалася: всю рибу вже зловили, всі гроші витратили, всі «мохіто» випили. Час їхати.

Перед виїздом в аеропорт – і щоб ніхто не сумнівався, цього разу ми прискакали за півтори години до початку реєстрації, не кажучи вже про літак, – я зайшла до незалежної книгарні купити щось в дорогу. Валізи напхано, місця мало, і я ніяк не могла щось вибрати. Книжку про гурманство чи щось інтелектуальне, бо я ж усе-таки адміністратор літературного конкурсу? На дві книжки місця не було. І раптом мені просто в руки впала книжка «Таємні інгредієнти: Книга “Нью-Йоркера” про їжу й напої». Товстелезна антологія найавторитетнішого літературного журналу в світі, автори якого не цуралися ні вишуканої кухні, ні доброго вина. Я трохи не просльозилася від вдячності редакторові книги Девіду Ремніку, який подумав про мене і видав цей товстий і красивий том.

Ось, власне, і все про Америку. Іноді її буває забагато, іноді вона лізе тобі просто межи очі, іноді забиває тобі в горлянку пересмажений бургер і вимагає за це любові. Але часом, коли ти давно і незрозуміло чого шукаєш, коли всі інші знайомі тобі країни не допомагають знайти відповіді, іноді по плечу поплескає Америка і дасть тобі саме те, що треба. Марка Твена. Джона Ірвінга. Мого чоловіка. Журнал «Нью-Йоркер». Найбільший у світі стейк.

Бувай, Америко. Час додому.