|
Дубльовані суперечки
Тетяна Катриченко, журнал «Главред»
За кінематографічними пристрастями навколо мови упускається один важливий момент: фільми в оригіналі із субтитрами рідною мовою деякі європейські країни використовували (і використовують досі) для покращення рівня володіння іноземними мовами у населення. Кажуть, допомагає
|
Останніми днями на вулиці Донецька та Сімферополя з протестами виходять люди. Причина: через «урядові забаганки» транслювати фільми українською мовою прокатники і кінотеатри зазнають величезних збитків, бо люди перестали ходити в кіно. Темою, зазвичай, спекулює Партія регіонів, а також активісти Кримського осередку Міжнародного молодіжного фонду «Прорив». Останні у Сімферополі шматували кіноафіші, на яких було написано українською мовою, а потім пішли на фільм російською. Окрім того, кримчан турбує питання, що будуть дивитися відпочивальники з Росії влітку. Регіонали пішли ще далі – вони надіслали листа зіркам західного кінематографа з проханням захистити глядачів від свавілля чиновників... Свій інтерес Донедавна в Україні існувала норма, що іноземні фільми можуть бути дубльовані українською або мовою однієї з етнічних груп, що проживають на території України. Як наслідок вільного трактування – 100% фільмів озвучували мовою сусіда. У січні 2006 року була так звана «постанова Кириленка», що встановлювала квоту обов’язкового дублювання (з 1 вересня 2006 року 20% фільмокопій повинні були мати україномовну версію, з 1 січня 2007 – 50%, з 1 липня – 70%). Дистриб’ютори здійняли галас. Згодом постанову Кабміну відмінив Апеляційний суд. І ось наприкінці 2007-го Конституційний суд оприлюднив рішення у справі за поданням 60 народних депутатів про офіційне тлумачення частини другої статті 14 Закону «Про кінематографію», вирішивши, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню в Україні, якщо вони не дубльовані (озвучені, субтитровані) державною мовою. 18 січня Мінкульт розпорядився не видавати посвідчення на право демонстрування фільмів, якщо вони не озвучені українською мовою. Після цього дистриб’ютори звернулися з листом до Міністерства з проханням надати їм час для адаптації, а деякі – заявляють про порушення Конституції. Отже, історія питання зрозуміла, а логіка очевидна: в українських кінотеатрах мають бути фільми українською мовою, як у Великобританії – англійською, як у Франції – французькою. І не варто кричати на площах Сімферополя чи Донецька, що дубляж – це питання ідейне, а тим більше політичне. Сьогодні в Україні це момент скоріше технічно-професійний, адже у нас немає змоги якісно дублювати і навіть субтитрувати фільми. Тобто все зводиться до фінансового боку медалі. Кінодистриб’ютори наполягають: держава має «підтримувати» свої рішення – створити студію дубляжу, купити хоча б дві титрувальні машини (кожна з яких коштує 3,5 млн грн), звільнити від податків. Ще один момент: деякі кінодистриб’юторські компанії російського походження просто привозять до України російські копії. Вигідно і просто! Але настануть часи, коли компанії, яким належать права, замисляться: якщо в Україні люди хочуть дивитися фільми українською мовою, тоді нащо їм посередники російського зразка? Російські забаганки та європейські реалії Дубляж у Росії – не вимога правовласників, а традиція. У колишньому Радянському Союзі субтитрування не було, західні фільми завжди дублювалися. До цього звикли всі: і прокатники, і глядачі. Навіть до дубляжу мюзиклів, чого ніяк не можуть зрозуміти на Заході. Чому в жодного німця чи француза навіть не виникне запитання, чи треба показувати фільми державною мовою? У жодній країні ЄС до цього ніхто не змушує. Там точиться інша дискусія: титрування чи дубляж, чи насправді титри скорочують зміст, а дублювання – засіб цензури? На думку багатьох аналітиків, Європа поділяється на дві частини: на Заході – якісний дубляж, на Сході – «все, як у поганого учня: або смішний дубляж, або незрозумілі титри». У Польщі за радянських часів – після Другої світової війни і до початку 1990 років – усі західні фільми давалися тільки із субтитрами мовою оригіналу. Потім почали дублювати. Але практика і звичка дивитися фільми зі субтитрами досі існує. Теж саме в Угорщині. Що дивує, наприклад, німців. Вони ніколи не мали субтитрів і не звикли до них. Стовідсоткове дублювання здійснювалося лише у випадку дитячих фільмів. Немає такої країни, де мультики показували б із субтитрами, адже діти не можуть швидко читати. Але кіно – це передусім мистецтво. А мистецтвом, як відомо, треба насолоджуватися. І це аргумент тих, хто вважає, що оригінальна версія фільму – шлях до його пізнання. В одному французькому виданні влучно зазначено: «Дубляж – це злочин проти кінематографа як мистецтва. Як можна захоплюватися грою Алена Делона, якщо його озвучує інший голос? А той, хто стверджує, що любить дивитися дубльовані фільми, може також сказати, що насолоджується Пікассо на поштових марках». Письменник Мартін Вінклер емоційно говорить про досвід Норвегії. Він щиро здивувався, коли дізнався, що у скандинавських країнах частіше показують фільми із субтитрами. Письменник нарікає, чому такого немає у Франції, де всі скаржаться, що лінгвістичний рівень молоді низький, а за допомогою субтитрів можна доступно і безкоштовно вивчати не тільки іноземні мови, а й підвищувати швидкість читання, збільшувати лексикон, покращувати грамотність. Також субтитри, навіть якщо вони не досконалі, дозволяють оцінити фільм, дубляж же позбавляє природності. Ось чому деякі люди із задоволенням ходять на фестивалі японського чи китайського кіно зі субтитрами. Вони кажуть: «Японська мова передає емоції, а за дубляжем родзинки не побачиш». Серед прихильників дубляжу, зокрема у Франції, багато борців за чистоту мови. По-перше, це комфортно: ніхто ж не приходить до кінотеатру, аби протягом двох годин у темряві читати книги. По-друге, це намагання зберегти й пропагувати свою культуру. По-третє, «скромні» французи стверджують, що їхній дубляж найкращий у Європі. Ось до чого, можливо, треба прагнути українському урядовцю, дистриб’ютору, глядачеві! «Закони не мають запаху» Богдан Батрух, генеральний директор кінокомпанії B&H Film Distribution 
Я не розумію тих, хто дивується, що нарешті треба дублювати фільми українською мовою. Ця ситуація не склалася несподівано. Запитання, що робити в Україні з україномовним дубляжем і як могло таке статися, – нелогічні. Навпаки – дивно, що за стільки років незалежності жодного фільму не дубльовано українською мовою. Якщо нинішню ситуацію називають екстремізмом, то як назвати те, що відбувалося раніше? За два-три роки з моменту прийняття постанов і підписання меморандумів в Україні нічого кардинально не змінилося – компанії-дистриб’ютори майже не докладали зусиль, аби дублювати, субтитрувати, озвучувати українською мовою іноземні фільми. І про жодний перехідний період не йдеться. У Швейцарії говорять: гроші не мають запаху. А наша відповідь така: запаху не мають закони. Коментувати і оцінювати їх ми не можемо – для цього є політики, громадські організації. Ми маємо ці закони виконувати. Від першого рішення Кабміну, добровільного меморандуму – і до постанови Конституційного Суду. Можливо, ми єдина компанія, яка з самого початку серйозно підійшла до справи і виконує все. Закон є закон. Інакше держава не має жодного сенсу. А статистика говорить сама за себе: минулого року вісім мільйонів людей подивилися наші фільми. І більше чотирьох мільйонів прийшли саме на україномовні версії. Зазвичай відвідування кінотеатрів на Сході та Півдні України становить 40% від загальної кількості (45% – Київ, 15% – Центральна Україна). І саме таке співвідношення збереглося під час перших десяти днів показу фільму «Монстро» виключно українською мовою. Тобто стрічку подивилися стільки ж людей, скільки до того дивилося фільми, дубльовані російською. Скажу більше – за перші десять днів у Кривому Розі стрічку прийшли подивитися понад три тисячі людей. А це більше, ніж у Чернівцях чи Івано-Франківську. Отже, суттєвих змін немає. Але той, хто хоче їх мати, зможе це зробити. Наприклад, можна випускати фільми українською на ранніх сеансах, коли глядачів мало, а потім подавати шокуючи цифри відвідування. Ми ж ставимося до статистики неупереджено, тому намагалися дати для україномовного фільму найкращий час. Проте ми не можемо примусити глядача ходити в кіно. А у них? Чимало дискусій на тему субтитрування фільмів замість дубляжу угорською точилося свого часу в сусідній Угорщині: прихильники цього кроку апелювали передусім до того, що угорці як мешканці Європейського Союзу повинні вивчати іноземні мови, а з фільмами «в оригіналі» це зробити легше. Як тепер відбувається кінопоказ в Угорщині, ми поцікавились у посольстві цієї країни в Києві. 
Чілла Кедєш Kішшне, прес-аташе Посольства Угорщини в Україні В Угорщині відсутнє державне регулювання в питаннях кінодистрибуції. У нашому законі «Про кінематограф» статей про мову немає. Лише ринок регулює потреби, якою мовою демонструвати фільми у кінотеатрах. Адже кіноіндустрія – це насамперед бізнес. Глядач може дивитися фільм будь-якою мовою. Безперечно, у прокат виходить більшість стрічок, які дубльовані угорською. У нас якісний дубляж. Але є фільми мовою оригіналу – із субтитрами і без них. Це сеанси для поціновувачів кіно. Також вони виконують освітню функцію – дають можливість людям, які вивчають іноземні мови, дивитися оригінальну версію англійською чи німецькою.
|
