Юлина тисяча, або 100 днів прем’єра Оксана Козак, журнал «Главред» Може статися так, що Юлія Тимошенко так і не побачить білий торт зі ста свічками, які символізують сто днів прем’єрства.

Про її відставку говориться чи не з першої хвилини призначення. Хоча, напевно, зайшовши в уже знайомий кабінет в Будинку уряду, вона знала, що кожну хвилину перебування на посаді повинна використати по максимуму, кожен день слід прожити як останній. Так і сталося: останні три місяці політичного життя видалися схожими на кульову блискавку, готову от-от вибухнути.

Питання вступу до НАТО й ціна кубометра російського газу для України, пакет законів, які зобов’язалася прийняти коаліція, виплата заощаджень Ощадбанку й реформування Конституції  – ось далеко не повний перелік тем інформаційного супроводу ста днів життя влади, яка називає себе демократичною. Візаві у цих дискусіях є коаліційними партнерами: це Президент зі своїм Секретаріатом і прем’єр. Постійні запевнення з обох сторін, що ніякого конфлікту немає, що уряд і коаліція житимуть довго й щасливо аж до президентських виборів, навряд чи можуть когось ввести в оману                

Друге пришестя

«Я видряпався на верхівку намиленого стовпа...», – сказав Дізраелі, вступивши на посаду міністра Великобританії. Мабуть, Юлія Тимошенко могла б сказати про себе те саме, коли 18 грудня, після довгого, як китайські тортури, поіменного голосування в сесійній залі парламенту вдруге стала на чолі українського уряду. За неї піднялося 226 рук, 226 разів під куполом прозвучало «за» її кандидатуру. На відміну від 2005-го, вона до останнього не була впевнена в тому, що вийде із сесійної зали прем’єром і хтось в останню хвилину не дістане контрольний телефонний дзвінок та не передумає.  

Уряд, який сформувала Юлія Володимирівна, аж ніяк не можна назвати стовідсотково її урядом. Втім, він набагато більше протимошенківський, ніж її ж уряд у 2005-му. Кабмін вперше було сформовано за квотним принципом: економіка – БЮТ, соціальна та гуманітарна сфери – НУНС. Першим віце-прем’єром в уряді Тимошенко став вірний їй Олександр Турчинов. Тимошенко змогла відстояти колись не чужих Віктору Ющенку, а тепер відданно своїх Віктора Пинзеника на посаді міністра фінансів та Богдана Данилишина як керманича Міністерства економіки. Таким чином Юлія Володимирівна забезпечила собі контроль, а не саботаж у економічному секторі.

Кадрові маневри свідчили про намагання укріпити власні редути, в тому числі і представниками впливових ФПГ. Олег Дубина став головою НАК «Нафтогаз України», Віталій Гайдук, якого Тимошенко все ще хоче бачити в кріслі віце-прем’єра з питань ПЕК, поки що працює її радником. Обидва – співвласники кампанії ІСД, яка практично уже зробила ставки саме на Тимошенко. Те ж, мабуть, можна сказати про Валерія Хорошковського – президента компанії «Євраз Груп», призначеного начальником митниці. До слова: і Гайдук, і Хорошковський до дострокових виборів 2007-го керували РНБО. Останнім надбанням Тимошенко став голова правління «ТАС груп» Сергій Тигіпко, який на пару із прем’єром очолив Раду інвесторів при Кабінеті Міністрів.

Втім, на кожний кадровий «пих» Тимошенко Президент відповідав своїм «піф-паф». ЮВТ змогла заблокувати віце-прем’єрство президентського Євгена Червоненка, звільненого із губернаторства у Запоріжжі й  «кинутого» на підготовку до проведення Євро-2012, – значить, не бути БЮТівцю Портнову головою Фонду держмайна і т.д. Вінцем кадрового «фехтування» було, мабуть, призначення Раїси Богатирьової головою РНБО – дорадчого органу при Президентові України. Це призначення викликало шок як у Партії регіонів, так і в БЮТ, і виглядало як неприховане знущання над новоспеченою прем’єркою.        

Мало не наступного після призначення дня Юлія Тимошенко виступила із телезверненням прем’єра до українського народу, яке спостерігачі назвали «початком нової політичної епохи» й початком президентської кампанії-2010.

«Я хочу, щоб ви позначили в календарі сьогоднішню дату, – попросила Тимошенко. – Це – день, коли влада повертається обличчям до народу!.. Хаосу в країні більше не буде – буде порядок! Я не є наївною людиною й знаю, що справжній порядок в країні не потрібен майже нікому, крім, власне, народу України! Всі дії уряду базуватимуться виключно на національних інтересах: ми – одна нація, один народ, і нам нічого ділити!.. Тому я закликаю всі політичні сили припинити чвари, блокування й бійки в парламенті, війни компроматів і взаємних образ. Нам не потрібні скандали – нам потрібна велика Україна!..»  

Політикум сприйняв цей виступ майже однозначно: мовляв, Тимошенко говорила не як голова виконавчої влади, не як прем’єр-міністр – нехай і з підсиленими завдяки маніпуляціям із Конституцією і законами повноваженнями, а як харизмат, майбутній лідер нації! Чи розуміла вона, яку ревниву реакцію матиме цей її спіч? Напевно, так.

Наслідки не забарилися: Віктор Ющенко відвідав одне із перших засідань нового уряду, де фактично головував, надавши прем’єрові лише регламентовані десять хвилин для виступу. Президент вельми однозначно дав зрозуміти, що програма коаліційного уряду не може називатися «Українським проривом» – гаслом, з яким БЮТ йшов на дострокові вибори.  

Проте буквально напередодні нового року Тимошенко вдалося «протиснути» прийняття бюджету на 2008 рік, підкресливши, що це – «прогнозований і системний подарунок для всієї країни» від нової влади, й не втримавшись від шпильки на адресу політиків, які весело посміхаються з екранів телевізорів із побажаннями абстрактних успіхів. Прийняття бюджету, як і багато дій Кабінету Тимошенко, носило скоріше піарний, аніж економічний характер: голосуючи за нього у сесійній залі парламенту, всі розуміли, що не далі, ніж у березні, будуть прийняті поправки, які можуть діаметрально змінити показники основного фінансового документа країни.    

Теми важливі й актуальні

Подарунком українцям від новоспеченого прем’єра став і початок виплат втрачених вкладів громадян в Ощадбанку СРСР – одне із ключових передвиборних гасел БЮТ. Для цього у Державному бюджеті 2008 року було закладено 20 мільярдів гривень, 6 із яких пройшли як видатки на безпосередні виплати. Тимошенко запевнила, що кожен вкладник зможе отримати по 1000 гривень «живими» грішми вже завтра, а впродовж двох років – і всю суму, покладену на ощадкнижку. Якщо ж це не вдасться, прем’єрка заявила, що піде з посади.      

Ажіотаж, який спровокували ці заяви Тимошенко й нестримне бажання людей повернути майже безнадійно втрачене, – окреме питання. Твердження економістів і фінансистів про те, що таке одномоментне вкидання на споживчий ринок великих грошових мас може просто знищити українську економіку, почуті не були. Бо ж мета виправдовувала засоби: Тимошенко готова була йти на ризик некерованої інфляції заради того, щоб люди «покращили своє життя уже сьогодні» і  запам’ятали оту «Юлину тисячу». Як політик, який готує підґрунтя для виборів, Тимошенко, звичайно, зробила блискучий крок: образ народної героїні, яка незважаючи ні на що повертає людям їхні кревні, прийнятний і привабливий як на Заході України, так і на Сході. Окрім того, вона завдавала Президентові удару його ж зброєю: у 2005-му він започаткував виплати на народження дитини, у 2008-му прем’єр взялася за вклади...    

Банкова спостерігала за всім цим, ледь стримуючись: коли велися переговори про створення коаліції, із уст Віктора Балоги й деяких інших близьких до Президента осіб, звичайно, прозвучали в’їдливі коментарі з приводу популізму в питанні ощадбанківських вкладів. Але заблокувати виплати було уже неможливо.        

Одночасно із «ощадбанківською», у перші ж дні нового року виникла й тема газопостачання і боргів за спожитий газ: Тимошенко заявила, що господар газотранспортної системи НАК «Нафтогаз України» на межі банкротства. Було названо й винуватців – колишнього голову компанії Юрія Бойка й компанію-посередника «РосУкрЕнерго». Тоді ж Тимошенко заявила, що збирається до Москви, де має намір особисто провести переговори із тоді ще президентом Владіміром Путіним і керівником «Газпрому» Олексієм Міллером.

Натомість питаннями балансу газу та фінансового стану НАК «Нафтогаз» зайнялася РНБО, а до Москви вилетіла Раїса Богатирьова – готувати візит Президента Ющенка. Зустріч президентів Росії й України 12 лютого завершилася домовленостями про постачання газу в Україну за ціною 179 доларів за кубометр, усунення «РосУкрЕнерго» й створення на паритетних умовах між «Газпромом» і «Нафтогазом» двох СП, які виконуватимуть посередницькі функції.  

Тимошенко відвідала Москву через десять днів: її зустрічі з Путіним, Міллером, Зубковим та іншими російськими високопосадовцями, незважаючи на організацію всіх цих рандеву самим Віктором Черномирдіним, заявленого результату не принесли. Адже Юлія Володимирівна добивалася усунення посередника у постачанні газу взагалі, на що тоді ще не президент Росії Дмітрій Медвєдєв заявив, що в такому випадку ціна газу зросте принаймні на третину: мовляв, Україна споживає саме дешевий середньоазійський газ, який, хочеш не хочеш, йде «в пакеті» з посередником. Юлія Володимирівна у цьому «таймі» зазнала фіаско.    

Далі спалахнула «поштова війна» між Президентом і прем’єром. На письмове зауваження Президента, що уряд не приділяє уваги будівництву доступного житла, врегулюванню питань продажу та оренди земельних ділянок, фінансуванню потреб Міноборони, Юлія Тимошенко теж відповіла офіційним листом. У ньому йшлося, що Кабмін не має наміру виконувати частину домовленостей у газовій сфері, досягнутих Ющенком і Путіним, і виступає проти створення СП, яке реалізовуватиме газ на території України. Юлія Володимирівна при цьому виглядала як принципова людина, яка не відступає від своїх поглядів. Про те, що на переговорах у Москві вона вела мову про передачу «Газпрому» частини ГТС України й про деякі інші речі, навряд чи співзвучні національним інтересам України, у тому листі, звичайно, не згадувалося. Віктор Ющенко, який на той час перебував у Таджикистані, не стримався: під час спілкування з журналістами він сказав, що йому «набридає політика авантюр та інтриг», яку веде Юлія Тимошенко. Стримувати взаємне роздратування і Президентові, і прем’єру ставало дедалі складніше.  

Не минуло й десяти днів, як уряд прийняв постанову з поданням до Президента України про відсторонення з посади голови Київської міської держадміністрації Леоніда Черновецького. Голова Секретаріату Президента Віктор Балога спробував вступитися, заявивши, що правових підстав для звільнення немає, тому це неприйнятно і є «кон’юнктурою і грубим піаром». Але в даному випадку ситуація чимось нагадувала президентський цугцванг із поверненням вкладів Ощадбанку: публічно захищати Черновецького Віктор Ющенко не міг – надто контраверсійною фігурою є Київський мер. До того ж, однією із передвиборних обіцянок блоку НУНС були саме перевибори мера Києва. Тимошенко била в «яблучко».

У результаті на розгляд ВР одне за другим було винесено два питання: проект Закону «Про Кабінет Міністрів України», який Президент наполягав прийняти саме у його редакції, і постанова про призначення дострокових виборів Київського міського голови. Щодо президентського закону «Про Кабмін», то Тимошенко не раз і не два казала, що БЮТ голосуватиме за нього, а повноважень, хай і значно урізаних, які у ньому закладені, їй досить. Принаймні поки що. То нічого, що цей закон, як і інші 12, був вписаний до коаліційної угоди як передумова її створення: зайвий раз підкреслити, що вмієш тримати слово, ніколи не завадить. Як не завадить зажадати за таку вірність слову невеличку компенсацію – хоч би й перевибори якогось там мера.    

Отже, за дострокові вибори у Києві проголосувало 26 комуністів, компенсувавши недостачу голосів з боку НУНС. Закон «Про Кабмін» у першому читанні разом із коаліцією підтримала фракція Володимира Литвина.

Перед самим голосуванням Юлія Тимошенко знайшла час завітати до парламенту, де і заявила, що згідна поступитися чим завгодно, аби тільки депутати проголосували за перевибори столичного мера й Київради: мовляв, жодні повноваження не варті того, аби залишити в Києві все, як є.

Вона добилася свого, і нині йде активна підготовка до чергової кампанії: коаліційні НУНС і БЮТ уже заявили, що до Київради кожна з них піде окремо, а щодо «єдиної кандидатури» на посаду мера –тривають переговори. Правда, зважаючи на підтримку БЮТ у Києві, майже немає сумнівів, що висуванець повинен або бути БЮТівцем, або повністю задовольняти Юлію Володимирівну. Ідея, що на ці вибори може піти й вона сама, екзотична, але не позбавлена логіки: врешті, крісло прем’єра з кожним днем хитається все сильніше, а Київ, на випадок відставки, – плацдарм на найближчі два роки, кращого за який годі й бажати.      

«Прем’єр-міністр – це інтриган за посадою» (Бернард Шоу)

Запевнення Юлії Тимошенко, що якщо їй дадуть працювати, вона відмовиться від участі у президентських виборах й підтримає Віктора Ющенка, звучать все рідше. Власне, ці обіцянки давалися швидше на публіку, для виборців, аніж для самого Президента і його команди. Останні події щодо Києва є свідченням того, що «гра-2010» перейшла на новий рівень.

Прем’єр Юлія Тимошенко у 2008-му значно відрізняється від себе самої три роки тому. Нинішня Тимошенко відмовилася від екстравагантних суконь і колективних катань на ковзанах, не демонструє розкладачку, на якій спить у своєму робочому кабінеті. Зате всі бачать її терплячість і поступливість: публічні зауваження Президента вона зазвичай уважно вислуховує, киває головою, але робить своє. Не стрималася, мабуть, лише з «газовим» листом, але й ця емоційність виглядає запрограмованою.

Юлія Тимошенко ніколи не приховувала, що прагне влади – бажано, щонайвищої. Зважаючи на її поступ на шляху до цієї мети, зупинити її буде вкрай важко. За жіночною тендітністю вже майже не ховається холодний і жорсткий гравець, яка прораховує кожен крок, слово й жест, контролює кожну емоцію, знаючи, який приз чекає в кінці. І суперники уже, мабуть, оцінили, волю цього гравця до власної перемоги