Спорт і Політика Іван Вербицький, журнал «Главред» Важко повірити, що у ХХІ столітті ми знову можемо повернутися в добу холодної війни. Ціла група країн Західної Європи заявила про можливість бойкоту Олімпіади в Пекіні. «Справедливих» європейців страшенно стурбувала доля тибетських ченців. Лишень про моральні травми, які можуть отримати їхні громадяни, що за професією спортсмени, ніхто не згадує.

В історії Олімпіад є два яскравих приклади тотального бойкоту Ігор. Перший трапився у 1980-му, коли США і країни Західної Європи проігнорували Олімпіаду в Москві. Таким чином американці і їхні союзники відповіли на введення СРСР військ до Афганістану. Совєти з відповіддю також не забарилися і «відповіли взаємністю», не приїхавши на Ігри-85 у Лос-Анджелес. Аргументація, правда, була непереконливою: «через ворожі настрої у США до СРСР». Але тоді кожен без зайвих пояснень розумів, у чому річ.

Міжнародний олімпійський комітет завжди декларує істину «Спорт поза політикою». Зрештою, високі чиновники МОК намагаються дотримуватися цього правила. Взяти хоча б нашого Сергія Бубку, котрий щойно очолив Національний олімпійський комітет, як відразу заявив про свій вихід з Партії регіонів. «Спорт не має бути надбанням якоїсь політичної сили, а власністю держави у цілому», – сказав тоді Сергій Назарович. Зрештою, Бубка на собі відчув «політичні мотиви» у спорті. У 1984 році його зірка якраз почала спалахувати, ніхто не сумнівався у перемозі юного донеччанина в Лос-Анджелесі. Але всі надії перекреслило рішення ЦК.

Добре, що в Бубки ще була нагода залишити свій слід в історії Олімпіад – у 1988-му він виграв Ігри в Сеулі. Натомість чимало його колег-спортсменів, котрі всі молоді роки присвятили мрії про перемогу на Олімпіаді, в розпачі залишили спорт – хто через вік, а хто сильно розчарувався. Причому схожа ситуація спостерігалася не тільки на теренах тодішнього СРСР. Президент США Рональд Рейган у 1980-му зібрав втішати розчарованих атлетів своєї країни в Білому домі. Для тих, хто мав їхати до Москви, навіть виготовили спеціальні медалі – взамін на олімпійські. Кажуть, що ті жетони мало хто зберіг на пам’ять. Чимало спортсменів повикидали «галакалки» від Рейгана безпосередньо у фонтан при виході з Білого дому.

Звісно, спорт ніколи не був поза політикою, як би цього не бажали його натхненники. Для прикладу, Олімпіада-36 у Берліні і чемпіонат світу з футболу 1938 року в Німеччині фактично перетворилися на нацистський парад, коли навіть спортсмени характерним жестом на церемонії відкриття віддавали честь фюреру. У 1972-му в Мюнхені політика втрутилася в хід Ігор силоміць, коли арабські терористи захопили і знищили вісьмох членів ізраїльської команди.

Та й нам, українцям, за політичними прикладами в олімпійському русі далеко ходити не треба. Достатньо згадати попередні Ігри в Афінах. Як відомо, тоді президентом українського НОК був Віктор Янукович. Саме через олімпійців, збільшення їм удвічі-тричі преміальних за перемогу, присвоєння різноманітних пільг, «єдиний кандидат від демократичних сил» зробив собі відчутну рекламу. Апогей мав настати на відкритті Ігор, коли на давньому стадіоні Афін під жовто-блакитним стягом з’явилася українська команда. Слідом за прапороносцем Денисом Силантьєвим в оточенні безмежно вдячних спорт¬сменів крокував Віктор Федорович. Ось лишень грецькі режисери дивним чином жодного разу під час прямої трансляції не показали українського прем’єра. Навіть прапороносця виділили таким чином, щоб поряд не було Януковича. Хтозна, може це був мовчазний протест родоначальників олімпійського руху?

Хоча, що там, ми з досі невбитим синдромом «совка»! Чиновники Міжнародної федерації водних видів спорту – ось ці перелякалися, так перелякалися, коли сербський плавець Мілорад Кавич вийшов на п’єдестал, щоб отримати золоту нагороду чемпіонату Європи, котрий нещодавно відбувся у голландському Ейндховені, у футболці з написом «Koсoвo jе Србиjа». Спортсмена наспіх, щоб не дратувати політичних діячів, без особливої аргументації відлучили від участі в турнірі. Хоча насправді, кажуть обізнані люди, Кавича треба було лишень штрафувати за занадто великий напис на спортивній футболці. Лише в цьому серб порушив регламент. Якщо ж карати кожного спортсмена за прояви національної свідомості, то починати можна навіть з українця, який виконає свій національний гімн. Бо ж у нас є слова «Згинуть наші вороженьки»?