Шатрова дипломатія Володимир Шевчук, Микола Лазаренко (фото) Своє міні-турне по країнам Північної Африки Віктор Ющенко почав з Лівійської Джамахірії. Країни, що багата на нафту і газ.

Проте для Києва візит не обмежився традиційним обговоренням перспектив співробітництва двох країн в енергетичній сфері. Поїздка Віктора Ющенка – це спроба відновити економічні позиції України та Лівії, що серйозно похитнулися протягом останніх років

Теоретично Лівійська Джамахірія, яку з 1968 року очолює полковник Муамар Каддафі, – країна народної демократії, в якій лівійці всім управляють через піраміду владних структур – народних конгресів, комун і комітетів. Але насправді Лівія – країна з авторитарним режимом, де вся політична влада монополізована Каддафі та його оточенням.

Тому прихильність екстравагантного лідера лівійської революції до якої-небудь держави може відкрити перед іноземними підприємцями двері до цього економічно привабливого краю. Адже Лівія має великі запаси розвіданого природного газу, що на сьогодні становлять близько 1,49 трлн куб. м, а це четверте місце в Африці після Алжиру, Нігерії та Єгипту. Саме тому Лівія, яку відділяє від Європейського Союзу лише Середземне море, вже десятки років привертає до себе увагу європейців, які шукають альтернативні джерела енергоносіїв.

Проте тривалий час розвивати відносини з цією країною було небезпечно: з кінця вісімдесятих Лівія знаходилась «під мечем» міжнародних санкцій. Лише після того, як у 2004 році політичні та економічні обмеження були зняті, в Джамахірію почали навідуватися інвестори та політики з Європи та Америки, що намагалися застовпити за своєю країною нафтогазове місцезнаходження.

На цей ринок має намір пробитись і Київ. Але інтерес України до Лівії не обмежується лише енергетичною сферою: останніми роками Тріполі реалізовує програму розвитку країни, що оцінюється десятками мільярдів доларів. Для Києва Джамахірія – перспективний ринок збуту продукції авіаційної, будівельної, машинобудівної та нафтогазової промисловості, сільськогосподарських товарів, фармацевтичних препаратів. Нарешті, не слід забувати про військово-технічну сферу: Тріполі, що постійно конфліктує з сусідами, потребує нову зброю для демонстрації своєї військової потужності.

До того ж, Лівія – не просто «ворота Африки». У деяких країнах чорного континенту позиції лівійців доволі сильні. Тому в Києві хотіли б цим скористатись і за посередництвом Тріполі проникнути на африканські ринки низки держав. «Нам дуже важливо закріпитись на постійній основі в Африці», – неодноразово заявляли українські чиновники, повторюючи при цьому, що найперспективніший ринок збуту української продукції знаходиться саме в країнах третього світу. Проте ці плани щодо Лівії так і не були реалізовані.

Узагалі, складається враження, що Україна вже давно втратила можливість посісти серйозні позиції на лівійському ринку. Але за минулі роки в лівійців накопичились серйозні претензії до українців, які проявили себе вкрай ненадійними партнерами.

Наприклад, ще в 2003 році була досягнута домовленість про те, що Україна постачатиме Лівії літаки Ан-74. Через ряд причин цього не було зроблено. Зірвались і інші домовленості, що були досягнуті під час візитів високопоставлених українських та лівійських чиновників: про участь у прокладанні залізниці Тобрук–Ем–Саєд, побудову металургійного комбінату в Місураті, створення лінії електропередач і сільськогосподарських СП тощо.

І ось, ще восени 2004 року НАК «Нафтогаз України» підписала з лівійською компанією NOC угоду про розподіл продукції, що надало можливість українцям почати розробку чотирьох нафтогазоносних блоків загальною площею близько 8 тис. кв. м. Але українська компанія через брак коштів і невдалу політику менеджменту не просунулася в освоєнні цієї території. В результаті, дві з цих ділянок рік тому передали іншим. Деякі експерти, щоправда, гадають, що причина невдачі полягає в іншому.

Директор енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайло Гончар вважає, що лівійський проект, як і низка інших нафтогазових проектів у країнах Азії та Африки, задумувався не так для безпосередньої цілі його реалізації, як для того, щоб створити умови для викачування коштів з державної нафтогазової компанії і відмивання їх за кордоном. Тому не випадково, що цей проект так і залишився на папері.

Нині Київ намагається виправити ситуацію і не просто повернути довіру Тріполі, але й завоювати втрачені позиції в цій країні. Представники президентського Секретаріату акцентують увагу на тому, що головною метою поїздки в цю країну Віктора Ющенка є «забезпечення енергетичної безпеки держави і диверсифікації джерел поставок енергоносіїв», а також «виведення українсько-лівійських відносин на рівень привілейованого партнерства».

Та все ж, основне у візиті Віктора Ющенка до Лівії – це, перш за все, бажання відновити нормальний політичний контакт, без якого неможливе подальше співробітництво Києва та Тріполі, завоювання симпатії Муамара Каддафі. Тут свою роль має зіграти навіть нагородження лідера лівійської революції орденом Богдана Хмельницького: на Сході люблять демонстративні знаки уваги. Але чи вдалось Києву відновити довіру Тріполі?

Віктор Ющенко та Муамар Каддафі понад годину бесідували в шатрі, традиційному місці зустрічі лівійського лідера з його почесними гостями. Безпосереднім результатом переговорів стало не лише рішення про підписання програми двостороннього українсько-лівійського співробітництва на 2008–2009 роки. Як повідомив український Президент, «головне, що ми отримали політичне добро повернутися до тих проектів, які були розпочаті ще п’ять років тому і не були реалізовані».

Йдеться не лише про відновлення проектів в секторі сільського господарства. Київ і Тріполі, наприклад, домовилися відновити роботу по розвідці та видобутку нафти і газу на території Лівії: Віктор Ющенко підкреслив, що найближчим часом буде створена робоча група, яка внесе необхідні пропозиції для відновлення цих робіт. Але, щоб ця домовленість була втілена, треба не повторити помилки минулого і дійсно взятися за розробку ділянок.

Крім того, Президент пообіцяв, що Україна наразі поставить Лівії три літаки Ан-74: в четвертому кварталі 2008 року їй передадуть машину VIP-класу, а невдовзі ще два санітарних «Антонова». Одночасно український Президент повідомив, що Київ і Тріполі можуть налагодити співробітництво в поставках та обслуговуванні гелікоптерів.

У рамках візиту, до речі, авіакомпанія «Українські вертольоти» підписала з лівійськими партнерами меморандум про співробітництво у створенні спільного підприємства для обслуговування вертольотів сімейства Мі-8 на території Лівії. За словами голови правління компанії Володимира Ткаченка, завдання СП – створити в Лівії базу технічного обслуговування вертольотів сімейства Мі-8, на якій можна буде проводити їх ремонт, модернізацію та підготовку до ефективної роботи в Лівії та деяких регіонах Африки.

Україна отримала шанс вернутися в Лівію. Хоча тепер її стартові позиції є гіршими, ніж були кілька років тому. Адже зараз у Джамахірії провадиться жорстка конкуренція між іноземними компаніями за роботу на місцевому ринку: після відміни міжнародних санкцій Лівія не страждає від нестачі партнерів з Росії, Білорусі, Америки та Західної Європи. Вони активніші, ніж українці, і займають в цій північно-африканській країні значно серйозніші позиції. Тож зараз тільки від наших підприємців залежить те, чи будуть використані можливості до кінця.