Нема такої партії Віталій Портников, журнал «Главред» Владімір Путін нарешті очолив «Єдину Росію» – збулася палка мрія її керівництва, що пропонувало Путіну стати керівником партії упродовж усього його президентського терміну.

Останній раз обрання Путіна головою «Єдиної Росії» передбачалося перед останніми парламентськими виборами. Однак тоді президент відмовився вступати до партійних лав і ставати лідером «Єдиної Росії». Єдине, на що він пішов, – це очолити передвиборний список партії. До речі, до лав «Єдиної Росії» Путін не вступив і цього разу. Відмовився вступати до партії і новий президент Дмітрій Медвєдєв.

На перший погляд це може здатися дещо нелогічним. Чому, якщо існує сильна партія влади, президенти – і діючий, і наступний – ставляться до неї з такою обережністю? Чому Путін, навіть коли погодився очолити партію, вирішив зробити це тільки після того, як закінчиться його президентський мандат? Чому Медвєдєва не переконала готовність його колишнього шефа очолити таку сильну – за словами самого нового президента – політичну організацію?

А тому, що обидва президенти прекрасно усвідомлюють, що ніякої «Єдиної Росії» як партії просто не існує. Спочатку були «Єдність», група підтримки «сім’ї» Бориса Єльцина та нового президента Путіна, і «Отєчєство» – номенклатурне угруповання, яке сподівалося владу в Єльцина та його клану відібрати. Після того, як спроба не вдалася, обидві групи і об’єдналися в «Єдину Росію». Але це швидше кар’єристське формування. У партії, яка вже вдруге виграє парламентські вибори в Росії, немає програми, немає ідеології, немає жодного уявлення про майбутнє країни. Більше того, її лідери серйозно вважають це величезним досягненням. Єдине, що вони собі дозволяли, – так це підтримувати президента. Навіть на парламентські вибори йшли з «планом Путіна», хоча досі ніхто в Росії – навіть сам Путін – не знає, що це таке.

Кар’єристи без якихось серйозних принципів, як правило, схиляються до переможця. Небажання Дмітрія Медвєдєва вступати до «Єдиної Росії» демонструє, що він упевнений – президентські повноваження допоможуть йому контролювати номенклатуру і без партійного квитка. Готовність Владіміра Путіна очолити партію – те, що позиції його починають слабнути ще до виїзду з Кремля. Вісім років російському президенту не була потрібна партійна машина, для чого ж вона тепер знадобилася? Для контролю над спадкоємцем? Для відновлення структури КПРС, коли над всім царював генеральний секретар? Однак генсеки керували партією, керівна роль якої була зафіксована в Конституції країни. А президента тоді взагалі ніякого не було – колективним главою держави вважалася президія Верховної Ради. Її повноваження були, м’яко кажучи, мізерними – адже голова президії, на відміну від президента Росії, не був навіть Верховним Головнокомандувачем. Ці функції були закріплені за головою Ради Оборони СРСР – тобто за генсеком. До того ж, у генерального секретаря була можливість широкого здійснення контролю над владою за допомогою партійних осередків на підприємствах і в установах – тепер можливість створення таких осередків заборонена законом. Як тоді можна сподіватися на створення реальної альтернативи президентській владі в умовах, коли вся номенклатура знає – в Росії може бути тільки один цар.

Звичайно, посада голови партії для Путіна буде тільки додатком до прем’єрської посади, ознакою того, що саме він контролює парламентську більшість. Однак і за його часів, і зараз реальний контроль за цією більшістю знаходитиметься в руках адміністрації президента – без її ухвали навіть папірці не перекладаються в парламентських кабінетах. Чи можна вважати, що Путін піде на зміну цього порядку? Спробувати, звичайно, він може. Проте тоді це означатиме реальну появу ще одного центру влади і вже відкриту боротьбу з новим президентом. Чому в цій боротьбі з легітимним главою держави колишній лідер має сподіватися на підтримку всієї номенклатури – навіть тих, хто сьогодні працює в апараті «Єдиної Росії» чи вже вступив до партії? І чи буде він сам боротися? Адже те, що в кишені Путіна не з’явилося партійного квитка, засвідчує – він погодився з пропозицією очолити партію не з великим ентузіазмом і зберіг за собою можливість дистанціюватися від неї. Хоча б тому, що прекрасно розуміє – якщо раптом новому президенту не вдасться повністю опанувати «Єдину Росію» і він ініціює створення «Найєдинішої», в новій партії вже за тиждень з’являться всі ті, хто радо вітав його рішення очолити умовну партію влади.