Ненароджені Ольга Годованець, журнал «Главред» Наша країна перебуває серед світових лідерів за кількістю абортів після країн Африки та Росії. Тема штучного переривання вагітності так і не стала важливою для нації, вона залишається суто «жіночою» і, відповідно, маргінальною.

Як правило, на аборт йдуть жінки, які вже мають двох і більше дітей. Але гострота питання не так в аборті, як у віці, коли українки роблять його вперше. А це, по суті, одразу після дитинства. За неофіційною статистикою, в Україні кожна друга жінка репродуктивного віку робила цю «операцію» два-три рази. За нашими грубими підрахунками, це понад 8 000 000 ненароджених українців. Офіційні цифри щодо штучного переривання вагітності дещо менші. Здебільшого вони говорять про те, що кількість абортів невпинно зменшується порівняно з радянським періодом, коли українські жінки робили до півтора мільйона абортів на рік

Але в новітньому періоді цього питання постала інша проблема, а саме – коли жінка робить перший аборт? Акушери-гінекологи стверджують, що найпоширеніший вік, коли українки зважуються на цей крок, – між 17 і 25 роками, а також ще у підлітковому віці, оскільки зросла кількість вагітностей серед дівчат 14–17 років, які у переважній більшості випадків залишаються незаміжніми до появи дитини, якщо вирішують народжувати. Серед основних причин, через які молоді жінки наважуються на штучне переривання вагітності, далеко не медично підтверджена загроза для здоров’я майбутньої мами. На першому місці – аборт за соціальними показниками та елементарний нігілізм у сексуальній поведінці як жінок, так і чоловіків. Рівень життя, страх втратити кохану людину, раннє статеве життя, алкоголь, необізнаність у контрацепції і паніка перед гормональними препаратами приводять жінку до державних жіночих консультацій і приватних лікарень на процедури, які можуть називатися, наприклад, «корекція місячного циклу методом вакуум-респірації», що у перекладі на просту мову означає «аборт».

Ленін і радянські презервативи

Усі, хто колись вчився у першому класі радянської школи, назубок пам’ятають рядок з букваря: «Все починається з малого: з зернинки – хліб, з промінчика – зоря, і Ленін…» Так ось, ще у 1913 році Владімір Лєнін писав, що відміна всіх законів, які переслідують аборт, і розповсюдження медичної інформації про наявність запобіжних контрацептивних заходів, «...есть охраной азбучных прав гражданина и гражданки». І в 1920 році уряд легалізував проведення абортів у Росії, а відповідно і в СРСР. Це було наслідком соціальної революції, коли жінка ставала рівноправним суб’єктом на рівні з чоловіком у праві навчатися, працювати й голосувати, і на вагітність не було ні часу, ні грошей, ні квадратних метрів, ні потрібних вихідних, ні відпустки, ні нянь. «До початку XX століття аборти були суворо заборонені. Потім їх дозволили. І, на мою думку, витоки цього явища можуть лежати в розпочатій ще після Жовтневої революції широкій дискусії щодо проблем «вільної любові», зведеної у масовій свідомості до проблеми статевих зв’язків, а також надання офіційного дозволу на проведення абортів», – пояснює доктор медичних наук, психіатр Маріанна Маркова. Вагітність жінки не входила у стратегічні плани великої радянської держави. Рівень абортів у Союзі, включно з азіатськими республіками, був одним із найвищих у світі. Програма боротьби з цим явищем, яку час від часу проголошувало всесоюзне керівництво охорони здоров’я, як правило, провалювалася, оскільки була реальною лише на папері. «Уже в 1936 році в Радянському Союзі проведення абортів без медичних показників було законодавчо заборонено (тоді ж Сталін заборонив розробку чоловічих контрацептивів, що впливають на активність сперми. – Ред.), – каже доктор Маркова. – За сталінських часів ті, хто наважився зробити аборт (як пацієнтка, так і лікар), несли кримінальну відповідальність. У 1955 році знову офіційно дозволили проводити масові аборти. На це було дві основні причини: по-перше, аборти після заборони проводили і надалі, хоча й нелегально, по-друге, державі потрібно було забезпечити можливості залучення жінок до масового виробництва у післявоєнний час».

У свідомості мас аборт сприймався як особливий тип хірургічної операції й не більше, був справою легкою, нешкідливою, безболісною і корисною. Фахівці пояснюють це тим, що прогрес медичної науки перетворив аборт із однієї з небезпечних (особливо враховуючи її наслідки) на просто буденну операцію, зі зниженням ризику розвитку побічних ефектів, насамперед безпліддя.

До того ж, про проблему небажаної вагітності як правило не говорили: ні на кухнях, ні на шпальтах газет і журналів, а з екранів телевізорів і поготів, бо пропаганда і соціальна реклама

в СРСР мали інші важливі завдання. Зрештою, рівень сексуальної культури населення Радянського Союзу залишався низьким. За деякою інформацією, громадяни великої країни були забезпечені сучасними засобами контрацепції лише на 26%. Головну роль у попередженні вагітності тоді відігравали переривання статевого акту, утримання в «небезпечні дні» (календарний метод) та спринцювання. Фахівці запевняють, що достовірних даних про розповсюдження протизаплідних засобів у СРСР по суті немає. А вражаючу статистику абортів у Союзі розсекретили й оприлюднили лише наприкінці 1980 років.

Згідно з цією інформацією, в останній, 1990, рік повноцінного існування Радянського Союзу українські жінки робили 155,1 аборт на 100 живонароджених дітей, що становило понад 1 200 000 малюків так і ненародженого покоління.

Ціна питання

За останні сімнадцять років абсолютне число абортів в Україні зменшилося майже у два з половиною рази, але ця цифра таки залишається однією з найвищих у Європі.

Аборти в Україні ніхто не забороняє, їх роблять чи не у всіх медичних закладах, де є пологові відділення і які займаються питаннями охорони здоров’я жінки. В жіночій консультації на одного акушера-гінеколога в середньому припадає п’ять абортів на день. Одним із небагатьох обмежень, яке впровадили декілька років тому, стало зменшення допустимого терміну вагітності, коли жінці рекомендовано робити аборт, – із 28 до 22 тижнів. Фахівці пояснюють зміну тим фактом, що на 23-му тижні вагітності діти, якщо народжувалися, вже могли вижити. Крім того, таку межу підвищення допустимого терміну для проведення аборту встановлено і стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я, на які Україна перейшла з 2007 року.

За законодавством, аборт в Україні – операція безкоштовна, яку проводять у державних і комунальних медичних закладах (лікарнях, поліклініках). Але, як і в кожному суспільстві, де окремо є закон, а окремо – правила життя, лікарі знають, що за надані послуги, особливо якісні, пацієнт завжди готовий подякувати особисто. Тому ціна за аборт у Києві становить від 150 грн до кількох сотень доларів – залежно від кваліфікації лікаря, умов перебування в лікарні тощо. Плюс вартість аналізів перед проведенням аборту, а це на сьогодні близько 200 грн. Приватні клініки визначили мінімальний тариф за таку процедуру на рівні 850 грн.

«Наведу приклад із власного досвіду, – весело почав розповідати історії з практики Олег, акушер-гінеколог однієї з київських лікарень, з яким ми розмовляли під час його добового чергування. – У мене є пацієнтка, якій 48 років. За своє життя вона мала вже 50 абортів, 21 з яких робив я». Сказавши це, Олег швидкими кроками підійшов до високого вікна подивитися, чи не привезла «нічого гарячого» карета «швидкої», звук від сирени якої постійно долинав на четвертий поверх гінекологічного відділення старої столичної лікарні. «Чому аборт – це проблема жінки? Це проблема соціальна! І неприпустимо, коли чоловік тільки дає гроші на аборт. Бо є найголовніше правило сексу: хтось один має відповідати за його безпеку. А про запобіжні засоби під час сексу на фоні алкоголю не думає ніхто», – курив біля вікна цигарку за цигаркою Олег.

Штучне переривання вагітності й надалі залишається для жінок головним контрацептивним засобом від так званого незапланованого результату статевих стосунків, яким є зародження життя у лоні жінки.

Позбутися цього життя в Україні де-факто можна на будь-якому терміні вагітності – від нуля до дев’яти місяців включно, без обмежень і застережень. «У нас операція зі штучного переривання вагітності проводиться за згодою жінки. Якщо жінка неповнолітня, то запитують згоди її законних представників, тобто батьків або піклувальників», – пояснює адвокат Андрій Нечипоренко. Лікарі далеко не кожну таку операцію називають абортом. У медицині існує чітке визначення для кожної процедури, пов’язаної зі свідомим перериванням вагітності: аборт – це від нуля до дванадцяти тижнів, від 12 до 22 тижнів – пізній викидень, між 22 і 36 тижнями – передчасні пологи. До термінових пологів (після 36 тижнів) у питанні ненароджених дітей, як правило, не доходить... Щоб позбутися дитини після трьох місяців вагітності, жінці де-юре необхідно отримати дозвіл на це у головного гінеколога адміністративного центру, а також мати офіційний документ про вроджені вади розвитку плоду або підтвердити факт «завмерлої вагітності». Власне, підпис і довідка у наших реаліях – це справа суто технічна, щоправда, з додатковими фінансовими витратами.

Як позбутися небажаної дитини – залежить від строку, на якому перебуває жінка. Методики і техніки переривання вагітності є на будь-який «смак» – від пігулок до хірургічного втручання. Медикаментозну провокацію роблять до двох місяців вагітності, міні-аборт – протягом двох-п’яти тижнів, хірургічне видалення плоду (класичний, або медичний аборт) проводиться, коли є 6–12-тижнева вагітність (інколи 22 тижні), провокацію передчасних «пологів» або пізній аборт застосовують тоді, коли термін вагітності становить понад 22 тижні.

«Щасливих очей після аборту я бачу мало, – уже біля дверей, йдучи в операційну до наступної пацієнтки, сказав Олег. – Відразу в жінки виникає підсвідомий жаль за те, що вона зробила, але він скоро минає...»

«Для юного людського організму, що має дозрілі статеві клітини, вагітність – це одна із “загроз”, – каже Лайма Гейдар, лідер феміністично-лесбійського руху в Україні, затята прихильниця контрацептивів і пропаганди захищеного сексу. – Про це треба пам’ятати завжди. Використання аборту як контрацепції – це практика, поширена колись у Радянському Союзі. В аптеках не було презервативів взагалі. А коли з’являлися, то лише низькоякісні. До того ж, гормональні таблетки раніше шкодили організму жінки, і лише зараз вони є якісними і практично безпечними. Та що таке безпечність? Завжди є ризик того, що під впливом гормонів відбуватимуться зміни в організмі. Мати однієї моєї подруги за своє життя зробила 23 аборти. І вона була глибоко віруючою людиною, зі старообрядців.

Я прихильниця захищеного сексу. Адже є різниця між захищеним і безпечним сексом. Безпечний – це все що завгодно, крім прямого статевого контакту і доторкання слизових оболонок – аби попередити обмін біологічними рідинами. Але це треба знати і вміти. Захищений – це секс із презервативом чи іншими захисними засобами. І обидва партнери є однаково відповідальними за наслідки. Хто побіжить купувати презервативи – це не питання. Немає презерватива – немає сексу.

Загалом, у світі існує так званий підхід АВС: «A» – утримування від сексуальних стосунків взагалі або секс лише у шлюбі з одним партнером; «B» – якщо не можеш відмовитися від статевих стосунків, то вдавайся до безпечних сексуальних практик; «C» – візьми презерватив і займайся сексом, але свідомо і захищено. На жаль, наша держава не приділяє належної уваги питанням пропаганди безпечної сексуальної поведінки серед молоді».

А якщо презерватив рветься?.. Якісні протизаплідні пігулки коштують близько 100 грн на місяць. Дорогі методи проти небажаної вагітності, такі як внутрішньоматкова «спіраль», коштують у 15 разів дорожче, але жінка платить раз на п’ять років. Щоправда, її не ставлять за наявності хронічних запальних процесів, а в Україні, за даними лікарів, понад 70% жінок мають подібні проблеми.

У молодіжному середовищі найпопулярнішим є презерватив – як максимально дешевий і відомий засіб контрацепції. Ним користуються 65% юнаків та 35% дівчат. Такі результати дослідження Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології. До речі, результати показали й одну велику ментальну проблему, яка є в нашому суспільстві, – батьки не говорять з дітьми про секс і безпеку статевих стосунків. Підлітки дізнаються про усілякі протизаплідні засоби в останню чергу у спілкуванні з татом і мамою, а також зі спеціальної літератури. Основним джерелом інформації на тему контрацепції для молоді є вулиця (розповіді друзів та приятелів), Інтернет і телевізор.

Психологи констатують, що в Україні вік, коли відбувається сексуальний дебют, суттєво змістився у бік дитинства. Кожна десята дівчинка починає стосунки до 14 років, а багато хлопчиків стають чоловіками з 13-ти. Частота пологів у юних неповнолітніх жінок серед усіх пологів в Україні становить 12,5% (середньосвітовий показник 3–4%). Серед головних причин вступу в перший сексуальний контакт у дівчат – любов, цікавість та алкогольне сп’яніння. Юнаки визначають інший порядок – цікавість, любов і фізіологічна потреба з бажанням відчути себе дорослим. Фахівці зробили такі висновки на основі опитування студентів-першокурсників різних київських вищих навчальних закладів.

Ще одна тенденція, яку виявили експерти і яка не може не впливати на психічне здоров’я молоді, це проблема того, як дівчатка здобувають свій перший статевий досвід. 17,6% опитаних спеціалістами дівчат, які жили статевим життям, пройшли через зґвалтування, зокрема при першому сексуальному контакті — 5,9%. 12,5% зазнали насильства від незнайомих людей, 50% – від знайомих, яке психіатри визначають як dating violence («насильство при залицянні, під час побачення»), 33,3% зіткнулися з так званим sexual harassment («сексуальні домагання здебільшого на робочому місці або місці навчання») з боку осіб, від яких залежали у соціальному плані, і 4,2% зазнали сексуального насильства з боку найближчого члена родини.

В Україні вагітність в результаті сексуальних зв’язків з близькими родичами та зґвалтування входить до переліку причин переривання вагітності за соціальними показниками. У багатьох країнах світу такі вагітності законодавчо винесені в окремий рядок або в категорію «аборт за медичними показниками», причини якого має засвідчити лікар. Аборти з інших причин у цих країнах зробити практично нереально – з огляду на дотримання лікарями закону та зважаючи на фінанси (хоча без процвітання ринку нелегальних абортів не обходиться). Так є, зокрема, у католицькій Польщі, де «чорний» аборт коштує мінімум 2 тисячі злотих ($800). У країні тема

абортів – номер один перед виборами, а місцеві ліберали продовжують вести активну боротьбу за вільний аборт хоча б із соціальних причин. Тому місцеві жінки, які так чи інакше вирішили позбутися випадкової й небажаної дитини, масово їдуть до Голландії, Німеччини, Бельгії, Австрії, Чехії, Словаччини і Литви (офіційна ціна за операцію з переривання вагітності у цих країнах – від кількох сотень до кількох тисяч доларів), частина польок продовжує їхати до України. Це явище називається «абортовий туризм». Перша і єдина зупинка біля першої-ліпшої поліклініки Львова. Для польок – це безболісне в усіх питаннях вирішення проблеми, для місцевих лікарів – ще одна стаття доходу. Тариф за аборт коливається від $40 до $400 за операцію, що дешевше, ніж у західних сусідів Польщі.

Що стається із «незапланованим продуктом сексу»? На абортах останні кілька років, як правило, через злиденність і бідність, заробляють і деякі жінки, вагітніючи для продажу маленького життя всередині них. Розвиток фармакологічної промисловості вимагає «свіжого» і бажано ненародженого «матеріалу».

Що відбувається з абортованим матеріалом? В Україні, як запевняють акушери-гінекологи, «відходи» відправляють у крематорій, як і «дитяче місце» після пологів. У 1960-1970 роках цей матеріал закопували в землю у спеціальних могильниках біля лікарень. Але згодом плаценту акуратно збирали, зберігаючи у промислових холодильниках, і відвозили до Франції, де її використовували у косметичній галузі. «Сьогодні до Франції нічого не везуть, – говорить Валерій Васьковський, начальник пологової зали київського Пологового будинку №1. – З того часу, як виявили СНІД, ми віддаємо усі відходи на утилізацію».

Але, як відомо, за останнє десятиліття людські плоди (у прямому значенні слова) значно зросли в ціні, оскільки абортований матеріал активно почали використовувати в ембріональній терапії, косметологічній індустрії. Вартість одного людського зародку у віці 14–19 тижнів (а найкращі результати, як показують досліди, вчені отримують від зародків, яким не більше трьох тижнів) і плаценти може сягати $2000. Ін’єкції з клітин абортованих дітей використовують для лікування передміхурової залози, яєчників, головного мозку, печінки, а також синдрому Дауна, хвороби Паркінсона, безпліддя та імпотенції. За подібні операції пацієнти готові платити дуже великі гроші. Як пояснюють фахівці, суть фетальної хірургії (від латинського слова fetus, тобто «плід») у тому, що клітини абортованих ембріонів не мають в собі антигенів, тому організм хворого їх не розпізнає, а отже, не відштовхує, сприймає як власні. Прихильники використання фетальних препаратів також запевняють, що клітини ембріона суттєво омолоджують організм, відроджують уражені органи.

У багатьох розвинутих країнах фетальна терапія поза законом, низка міжнародних норм забороняє продаж тканин людських ембріонів. Натомість в Україні, як і в Росії, країнах вільних для аборту, ембріональний бізнес, за словами експертів, активно розвивається. Хоча лікарі-практики, з якими «Главред» спілкувався «не під запис», кажуть, що чули про випадки продажу «сировини» з ненароджених малюків, але самим ніколи не випадало стикатися з цим явищем. Саме тому російські журналісти піднімають питання про те, чому московські гінекологи надають перевагу абортам і зловживають ультразвуковими дослідженнями (УЗД), часто говорячи жінці про «мертвий ембріон», «завмерлу вагітність» і «патологію плоду». Про махінації на абортах з боку лікарів кілька років тому заговорили і в Україні, фігурували нелегальні й офіційні клініки Києва та Харкова. Зрештою, питання так і «зависло» у зародку поодиноких вигуків суспільної дискусії, не набувши суспільного резонансу.

Юристи пояснюють, що кримінальні справи, пов’язані з абортами, в українській юридичній практиці нечасті. Остання більш-менш відома була у 2000-му і стосувалася особи, яка незаконно здійснювала аборти. Але справу відправили на додаткове розслідування, і результату досі немає. «Подібні справи остаточного реального завершення, як правило, не мають, – стверджує адвокат Нечипоренко. – У нас є вимоги законодавства, яким чином лікар має поводитися з жінкою під час консультацій перед операцією аборту. Інструкція написана доволі непогано. Але коли доходить практики, лікар і пацієнтка залишаються віч-на-віч. І коли йдеться про зловживання лікарів під час вагітності жінки, якщо майбутня мама сумнівається у висновках гінеколога щодо стану її плоду, не варто одразу погоджуватися на аборт. Потрібно пройти дві-три консультації в інших клініках, при цьому не говорити лікарям про попередній огляд і про його результати. Бо коли в майбутньому справа дійде до судового процесу і потрібно буде доводити, що дитина могла вижити, що вона була здоровою, – в наших умовах це буде дуже складно. Чому? Тому що подібні справи вимагають спеціальних медичних знань і проведення експертизи. А медична експертиза проводиться так само лікарями – а в нас, як і будь-де, є лікарська солідарність. І виходу в цій ситуації до сьогодні немає. Притягнути винних до відповідальності буде дуже нелегко».

Мораль

Насправді, аборти – це не питання моралі. Принаймні не в нашій державі й не тепер. Аборти у всіх країнах світу пов’язані з економікою, з культурними пріоритетами нації та політичною стабільністю. Те, що переважна більшість молоді дізнається про секс з вулиці, а не з розмов із батьками, не з грамотного і простого спілкування з учителем у школі, – це питання не до юних жінок, які йдуть на аборт, і не юних чоловіків, які йдуть на аборт, і не юних чоловіків, які переважно фактично залишаються поза ситуацією. У патерналістському суспільстві, де продовжує працювати стара звичка, що проблему вирішить хтось, а не я, де в людей не виховується відповідальність за власні вчинки, від звинувачень і залякування одне одного проблема не вирішиться.

Краще, звичайно, аби про аборт не доводилося говорити взагалі. Але якщо вже до цього дійшло, то що робити жінці? Утримуватися від сексуального задоволення? Можливо, це вихід. Не жити статевим життям до заміжжя? Гаразд. Але якщо заміжжя – це далека перспектива чи питання долі? Та якщо чоловіки живуть статевим життям з юних років до і поза шлюбом, то чому жінка не може цього робити? І коли, отримуючи задоволення в ліжку, партнерка/кохана жінка вагітніє, то чому за усі несподівані й незаплановані наслідки цього має відповідати переважно тільки вона?

Отже, жінка і має право вибирати: позбавлятися «результату задоволення» чи народжувати дитя.

Навряд чи українські жінки, як і будь-які інші у всьому світі робили б масово аборти, якби знали, що народжена дитина матиме майбутнє, навіть без тата? Бо яка мама без вагомих на те причин убиватиме життя в собі? А це вже – політика держави.

Переривання вагітності за соціальними показниками означає, що жінка:

Список необхідних аналізів перед абортом

Гінекологічний гумор

Дивні предмети, які за свою багаторічну практику дістав один акушер-гінеколог з лона» жінки (крім ненародженої дитини):