Афган кличе Володимир Шевчук, журнал «Главред» Київ прийняв рішення направити до Афганістану ще кількох українських військовослужбовців і таким чином збільшити чисельність миротворчого персоналу з трьох до восьми чоловік. За словами міністра оборони Юрія Єханурова, українські офіцери займатимуться інформаційною діяльністю і знаходитимуться в складі шведського контингенту. Хоча вони й не братимуть участі в бойових діях, очевидно, цим рішенням української влади скористаються опоненти політики вступу України до НАТО.

Ще наприкінці 2006 року на засіданні РНБОУ було прийнято рішення направити українських військовиків до складу миротворчого контингенту міжнародних сил зі сприяння безпеки в Афганістані (ISAF), які хоч і значаться під егідою НАТО, але діють за мандатом ООН. У січні 2007-го Президент підписав указ, згідно з яким їхня кількість не може бути більшою, ніж десять. При цьому передбачається, що офіцери не братимуть участі в бойових діях, а будуть задіяні лише в гуманітарному секторі миротворчого контингенту.

На сьогодні в Афганістані перебувають три українські офіцери. Один із них відбуває службу в штабі ISAF у Кабулі. Двоє інших – військові медики, які в складі литовської групи з відновлення північної провінції Гор працюють в місті Чакчаран. Решта офіцерів, за словами оборонного відомства, мають відправитися в Афганістан восени. Вони служитимуть на порівняно спокійній півночі у складі групи з реконструкції провінції Мазарі-Шаріф, яку очолює Швеція. «Це будуть офіцери з різними спеціальностями, які нам потрібні для спільної роботи з шведськими військовослужбовцями», – заявив Юрій Єхануров.

Пізніше стало відомо, що головним завданням офіцерів буде моніторинг ситуації та забезпечення зв’язків з місцевим населенням. Перед своїм від’їздом до Мазарі-Шаріф ця група виїде на підготовчі курси до Швеції. Характерно, що напередодні прийняття рішення про направлення додаткових офіцерів до Афганістану, в штаб-квартирі НАТО відбулося підписання угоди між Україною та Альянсом про участь нашої країни в операції ISAF та відповідного фінансового документа. Це дозволило Україні де-юре оформити свій статус країни-контрибутора миротворчої операції НАТО в Афганістані.

Незважаючи на невелику чисельність українського миротворчого персоналу, рішення Києва все ж вітається у штабі ISAF, де зацікавлені у максимальному розширенні кількості учасників контингенту міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані.

Відтоді, як американці та британці підтримали Північний альянс і скинули релігійно-войовничий режим талібів, ситуація в Афганістані не стала спокійнішою. У містах постійно лунають вибухи бомб, а бойовики дедалі частіше нападають на патрулі міжнародних сил і підрозділи урядових військ. У результаті зростає кількість загиблих військовослужбовців з міжнародного контингенту. Центральна влада погано контролює провінції, де позиції місцевих командирів є досі сильними. На півдні зростає активність талібів, які поступово відновлюють свій вплив на населення.

Популярності талібів сприяє не лише всевладність місцевих командирів чи незадоволення присутністю в країні іноземних військ, але й те, що відновлення зруйнованої громадянською війною країни іде повільними темпами. За даними Азіатського банку розвитку, серед більш ніж двадцяти мільйонів афганців, що мешкають в сільських районах, 14 млн живуть в бідності, у тому числі 3,5 млн – в злиднях. Щоб прохарчуватися, вони вирощують опіумний мак. За деякими даними, його виробництво становить 60% ВВП країни.

Зростання напруги в Афганістані призвело до того, що командування ISAF потребує збільшення чисельності контингенту міжнародних сил зі сприяння безпеці для того, щоб краще контролювати південні провінції цієї країни. Нагадаємо, що на сьогодні чисельність військовослужбовців вже становить близько 43 тисяч людей. Але низка країн-членів НАТО не поспішає виконувати свій союзницький обов’язок і не намагається збільшити свої контингенти. У числі «відмовників» – Німеччина, Італія, Іспанія та інші: уряди цих країн не хочуть відправляти свої підрозділи в найбільш небезпечні південні провінції Афганістану, де постійно відбуваються сутички між солдатами коаліції та талібами.

Ця позиція деяких країн-членів Альянсу викликає обурення не лише у Вашингтона і Лондона, а й в інших країн, що направили свої контингенти в Афганістан і постійно беруть участь в сутичках на півдні країни. На початку цього року канадці заявили: якщо інші країни НАТО не направлять більше солдатів у південні райони Афганістану, то Канада в лютому наступного року виведе свій контингент з цієї країни. Ситуація в Північноатлантичному альянсі була настільки серйозною, що політики заговорили про загрозу провалу миротворчої місії і чергову кризу в цій організації.

Але цю кризу все ж вдалось подолати напередодні Бухарестського саміту, коли президент Ніколя Саркозі прийняв рішення направити до цієї країни контингент французьких військовослужбовців. Тепер там перебуватимуть близько трьох тисяч французів. «Ми боремося не проти афганців, а на їхньому боці. Ми боремося проти екстремізму і міжнародного тероризму. Разом з урядом і парламентом Афганістану, які були обрані шляхом загального голосування», – заявив днями глава французького МЗС Бернар Кушнер.

Та незважаючи на всю свою зацікавленість в інтернаціоналізації військової і гуманітарної присутності в Афганістані, максимальне збільшення кількості учасників ISAF за рахунок країн, що не входять до НАТО, Вашингтон у своїх відносинах з Києвом ставить питання про направлення до країни українських солдатів з надзвичайною обережністю. Ця тема навіть не була основною під час візиту до України Джорджа Буша-молодшого. Американці, що пройшли В’єтнам, добре розуміють, що означає для України «афганський синдром». Адже в Афганістані за роки його окупації Радянським Союзом загинуло близько 16 тис. радянських солдатів. Серед них було багато українців.

І все ж, попри наявність в українському суспільстві «афганського синдрому», Київ прийняв непросте рішення направити в Афганістан ще кількох своїх солдатів. Очевидно, що хоч вони й братимуть участь лише в гуманітарній сфері операції з підтримки стабільності в Афганістані, присутність українських військових у цій країні, по-перше, викликає неприйняття в суспільстві. І не лише через спогади про ганебну афганську кампанію.

Українська громадська думка негативно налаштована відносно перебування українських солдатів в численних гарячих точках: вони беруть участь в миротворчих місіях ООН і НАТО у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Косові, на Близькому Сході. Багато хто вважає, що українців використовують як «гарматне м’ясо». По-друге, історія українського політичного життя показує, що збільшення чисельності військовиків активно використовуватиметься політичними опонентами теперішньої влади для досягнення миттєвих політичний цілей. Достатньо згадати хоча б поведінку Партії регіонів після повідомлення про загибель українського поліцейського в Косовській Мітровіці.

Але для України участь її солдатів у складі миротворчого контингенту міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані є принциповою. Перш за все в контексті політики євроатлантичної інтеграції.

Маючи намір стати членом Північноатлантичного альянсу, Київ розглядає участь в миротворчих операціях НАТО як один з факторів, що сприяє вступу до цієї військово-політичної організації. Адже таким чином Україна демонструє свою готовність розділити союзницькі обов’язки членів Альянсу. Тому невипадково Україна також бере участь в операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». Характерно, що Грузія, яка також має намір стати членом НАТО найближчим часом, вивівши свій контингент з Косова, планує незабаром направити своїх миротворців до Афганістану.

Але присутність українських солдатів у контингенті ISAF має окрім політичного аспекту, ще й військовий. Участь українських офіцерів в операції міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані, перш за все як офіцерів зв’язку штабу, дозволяє військовикам відпрацювати механізми взаємодії з військовими підрозділами країн-членів Північноатлантичного альянсу. Не варто забувати й про те, що присутність українців в Афганістані сприяє покращенню ставлення афганців до нашої країни. Адже там дотепер ще пов’язують Україну з Радянським Союзом і радянською окупацією, в результаті якої загинуло близько мільйона афганців.