До дня голосування на виборах мера Києва і Київради залишається «всього нічого», до того ж ці дні – такий собі прайм-тайм, адже соціально активний виборець уже нахристосався, намаївся, нафазендився і – цілком дозрів до інтенсивної передвиборної обробки Він, як губка, готовий всотувати й всотувати агітаційну інформацію – про те, приміром, чому «тільки наш кандидат, найкрасивіший, здатен зробити Київ містом для киян», а «тільки наш кандидат, найсильніший, здатен зробити місто справді європейським», а «тільки наш кандидат, найрозумніший, здатен перетворити Київ на Мекку антикорупції», а «тільки наш кандидат, не най-, най-, най-, а здатен відстояти інтереси Києва»... І аж раптом на такому сприятливому тлі високо піднімається на щит публічності тема зриву виборів у столиці!
Такі «страшилки» практично одночасно лунають з таборів різних, причому й потенційно найуспішніших на київській політичній арені, сил. Про це заявляють, скажімо, і лідер київських регіоналів Василь Горбаль, і «молодняк» з команди Леоніда Черновецького, і оточення Юлії Ти¬мошенко, і Віталій Кличко з соратниками... Тобто ті, хто мають усі шанси після 25 травня святкувати перемогу, сьогодні залякують себе, своїх конкурентів і, звісно, киян тим, що з виборів урешті-решт вийде просто мильна булька! Ми вже не говоримо про тих аутсайдерів столичних перегонів, які в озвучуванні можливого зриву виборів з боку «авангарду» знайшли інформаційний привід публічно нагадати про своє існування, або, інакше кажучи, зайвий раз попіаритися!
До чого б усе це? Чи, може, й справді десь у надрах виборчих штабів партій і блоків визрівають (а може, вже визріли?) сценарії під грифом «секретно!», про існування яких можна буде запідозрити лише після 25 травня? Чи для політичних «суперваговиків» подібне нагнітання, з одного боку, є такою собі превентивною психологічною атакою на основних суперників, з іншого – завуальованим тактичним ходом на випадок необхідності справді не допустити, аби вибори були визнані такими, що відбулися?
А вірогідність недосягнення безперечними на сьогодні лідерами виборчих перегонів у столиці – Блоку Леоніда Черновецького, БЮТ та Блоку Віталія Кличка – поставлених ними ж самими аж надто захмарних завдань, це вже очевидно, дуже висока.
Про що, спитаєте, йдеться? А про те, що БЮТ практично не «світить» ні мерське крісло, ні 50% плюс 1 місце у Київраді. Так само, як і Віталію Кличку не бути мером, якщо він так і не стане «єдиним кандидатом» (а прогнози про вірогідність «злиття» БЮТ свого кандидата в мери Олександра Турчинова на користь Кличка знову чуються з обох таборів!). Команді ж Черновецького сьогодні тільки «дуже об’єктивні» й широко відомі в дуже вузьких колах соціологічні агентства пророкують настільки незаперечну, ба, навіть блискучу перемогу на виборах 25 травня (останні дані такої собі громадської організації «Центр громадських досліджень «Український меридіан» – аж понад 39% підтримки як самого Черновецького, так і його іменного Блоку), що, відчувається, і сам Леонід Михайлович не на жарт занепокоївся такими симпатіями киян. Дня не минає, щоб майже «невиїзний» до виборів мер Києва та не бував «у народі», аби демонструвати свій мерський професіоналізм і просто-таки батьківську турботу про Київ та киян!
Тобто всі основні фігуранти битви за Київ розгублені, навіть перелякані і – невпевнені в своїх силах, як би вони самі цього не втаємничували і як би не хизувалися своїми майбутніми успіхами. А звідси й той гарячковий пошук найбільш виграшних варіантів таким чином програти вибори в Києві, щоб... виграти! Виграти з прицілом на майбутнє, виграти в цілому, з максимальним збереженням оптимістичного політичного обличчя.
Звісно, особливо цим переймаються ті дві політичні сили, непримиренне протистояння між якими, за великим рахунком, і призвело до дострокових виборів у столиці. Йдеться, як, переконані, читач розуміє, про Блок Юлії Тимошенко і Блок Леоніда Черновецького. І, переконані, читач так само свідомий того, що протистояння цих сил на рівні столиці – банальна проекція протистояння на найвищому рівні: за бажанням київського БЮТ стати при владі в місті, так само як і за бажанням команди Черновецького за всяку ціну залишитися тут при владі стоять прагнення майбутніх лідерів президентських перегонів мати в своїй «кишеньці» Київ. День ухвалення парламентом історичної постанови про дострокові виборчі перегони в Києві (18 березня цього року) став датою відкриття нового «фронту» між цими політичними командами. Звідси – особлива ціна перемоги, звідси – й особлива ціна поразки!
Тому коли починають говорити про сценарії можливого зриву виборів у Києві, то на увазі мають розробки виборчих штабів тих двох найголовніших учасників перегонів, чиї дії й протидії скрупульозно коригуються або на Банковій, або на Грушевського. Хоча б тому, що втручання інших, приміром, НУНС під проводом Юрія Луценка, Блоків Омельченка, Катеринчука, Литвина чи Бродського, навіть Кличка, партії «ПОРА» чи «Громадського активу Києва», «Свободи» Тягнибока, соціалістів чи комуністів – можливе, але навряд чи воно відіграватиме хоч якусь роль, оскільки кожній з названих політсил бракує політичної чи фінансової, а то і тієї й іншої, самостійності і впливовості. Це – по-перше. А, по-друге, відсоток голосів, який кожна з цих сил може набрати на виборах, апріорі відводить їм місце «у тилах» великого двобою за Київ. Як не цинічно з нашого боку це звучить...
Звісно, в свою гру може спробувати пограти будь-хто. Приміром, невгамовний екс-мер Олександр Омельченко – він полюбляє позиватися, однак, погодьтеся, сили не ті, політичні м’язи ослабли. Що стосується, скажімо, Партії регіонів на столичному рівні, то, звичайно, навряд чи варто «суперваговикам» нехтувати і її «м’язами», однак враховуючи завдання, які ця прагматична політсила ставить перед собою на вибори 25 травня, можна прогнозувати: регіонали будуть активними більше задля підтримки іміджу таких собі небайдужих до долі столиці, ніж задля чогось іншого. Їм поки визначено місце спостерігачів – Київ не їхня територія. До того ж, дуже ймовірно, саме регіоналам дістанеться на майбутніх виборах у Київраду «золота акція», якою можна буде з успіхом користуватися, якщо, зрозуміло, Київрада взагалі працюватиме...
Спробуймо хоча б схематично означити можливі варіанти сценаріїв зриву виборів 25 травня.
Варіант перший. БЮТівський. Майже фантастичний. Вибори просто не відбудуться! На багатьох дільницях нікому буде приймати виборців, а тому ці дільниці навіть не відкриються. Легко зреалізованим такий сценарій може бути лише в тому разі, якщо кандидати в мери та шукачі мандатів депутатів Київради, близькі до БЮТ, напередодні дня голосування масово «зійдуть з дистанції» і, відповідно, відкличуть своїх представників з виборчих комісій. До речі, злі язики просторікують, що БЮТ «пригрів» ледь не чверть списку кандидатів у мери Києва і майже стільки ж партій, блоків та громадських організацій, які балотуються до міськради. Ну а наслідки втілення такого варіанту в реальність «розгрібатимуть» і територіальна виборча комісія, і, найімовірніше, ЦВК, і суди, та й парламентарі не забаряться навісити ярлики типу «Ось хто винуватець»...
Чим і як швидко може закінчитися цей процес і коли буде призначено чи то день голосування, чи то нову дату виборів – передбачити в нашому непередбачуваному бутті важко. Ясно тільки одне – хаос у столиці забезпечено! Щоправда, гра БЮТ за таким сценарієм – річ ризикована: по-перше, можна завдати досить дошкульного удару по іміджу як самої політсили, так і її лідера, а по-друге, «вороги» теж не дрімають, отож можуть статися такі збої, що від стрункої та чітко продуманої «операції» залишаться самі ріжки та ніжки.
Варіант другий. Команди Черновецького. Реалістичний. Суть – «допомогти» довести до логічного завершення хоча б одну зі справ за позовами щодо неправомірності ухвалення Верховною Радою згаданої нами постанови про київські вибори. Причому достатньо буде на першому етапі, якщо суд за кілька днів до 25 травня просто призупинить дію цього «історичного» документа. А раз так – зупиниться і передвиборний процес. Можна виграти час. Можна переформатувати дії. Можна дочекатися рішення Конституційного Суду з приводу законності/незаконності введення імперативного мандата. Можна... Та багато чого можна, тим паче, що і політична ситуація в країні може змінитися, і Тимошенко може втратити владу. Наслідки і цього варіанта зриву виборів – хаос!
Варіант третій. Може бути розроблений як однією, так і іншою командою непримиренних, а використаний у тому разі, коли результати екзит-полу явно засвідчуватимуть поразку «своїх» і перемогу «чужих». Суть – передбачливо у день голосування самим створити й самим зафіксувати (в тому числі й на відео) силу-силенну таких порушень на виборчих дільницях, які б потім дали підстави судам назвати ці порушення такими, що істотно вплинули на результати перегонів, а відтак – визнати самі вибори недійсними або такими, що не відбулися. Наслідки? No comment...
До речі, у БЮТ, в силу об’єктивних причин, багато варіантів не допустити Черновецького знову до влади: Леонід Михайлович як керівник – дуже вразливий, тим паче «гріхам» його діяльності, що їх «накопали» три різні високі комісії (кабмінівська, парламентська, президентська), фактично ще не дано остаточної оцінки. У разі чого – БЮТ неодмінно підніме ці «гріхи», якщо вони є, в тому числі й зі звіту комісії, яку за дорученням Віктора Ющенка очолював віце-прем’єр Іван Васюник (поки що київській громаді чомусь ані фактика невідомо про те, що ж знайшла та комісія в діяльності Черновецького на високому київському посту).
Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
Я б говорив не стільки про зрив виборів у Києві як такий, скільки про кризу вже після виборів, тобто за результатом голосування. Теоретично, є можливою спроба усунути з виборчих перегонів когось із провідних учасників, фаворитів цих виборів, це може підштовхнути виборчу компанію до кризи, але, на мій погляд, малоімовірно, що це відбудеться. Адже провідні гравці – Блок Черновецького і БЮТ – достатньо впливові стосовно «роботи» з судовою системою. За БЮТівцями – підтримка уряду, плюс чинник голови Верховного Суду Василя Онопенка. Леонід Черновецький також має вплив на суди, які діють в Києві, до того ж має підтримку з боку Секретаріату Президента.Ось за результатами виборів дійсно може скластися дуже непроста ситуація. Я не впевнений, що Черновецький виграє ці вибори, хоча він зараз є, безумовно, фаворитом номер один, але, в принципі, дві третини виборців налаштовані не голосувати за нього. Тобто можуть бути сюрпризи на виборах. Навіть якщо Черновецький перемагає, а в Київраді матимуть більшість його опоненти – БЮТ, Блоки Кличка, Катеринчука, Омельченка, НУНС, то буде криза київської влади, під питанням залишиться і приведення до присяги новообраного мера, може оскаржуватися і його перемога... Зрив можуть спровокувати ті політичні сили, які вже точно знати¬муть, що вони програють. Поки у провідних учасників цих виборів зберігатиметься надія, що вони виграють, їм нема сенсу зривати вибори. А якщо й зриватимуть, то, в першу чергу, судовими рішеннями – це найбільш легітимний, цивілізований, якщо можна в цьому контексті так сказати, спосіб. Крім того, може бути якийсь скандал, пов’язаний, наприклад, зі спробами фальсифікацій – на жаль, сьогодні деякі політичні сили відверто, не соромлячись, підкуповують виборців. А власне розмови про зрив виборів – це так, про всяк випадок. У самому факті таких розмов і припущень проявляється типова хвороба українських політиків – фобії, пов’язані з тим, що сценарій зриву виборів може бути застосований проти них. Якщо про зрив каже Черновецький – він у такий спосіб нібито надсилає сигнал: я, мовляв, перемагаю на цих виборах, але у мене цю перемогу можуть вкрасти, бо вибори можуть просто зірвати. От така своєрідна технологія: з одного боку, підкреслити свій статус лідера у виборчих перегонах, а з іншого – нейтралізувати можливість потенційної спроби опонентів використати сценарій зриву виборів.
Сергій Власенко, адвокат, нині – заступник глави ДПА України
Якщо ми згадаємо 2004 рік, вибори Президента України, то тоді Верховний Суд, ухвалюючи рішення, не спирався на обмеження, встановлені в законі, – він тоді зазначив, що взагалі весь хід передвиборного процесу і ті системні порушення, що були, в принципі, унеможливили встановлення реального волевиявлення громадян. Так само може бути і в Києві – хоча суди вже стали обережнішими у розгляді таких питань. Формальних підстав визнати вибори недійсними в цілому після того, як вже відбулося голосування, немає. А от неформальних... Якщо буде встановлено, що на 90% дільниць в Києві були суттєві порушення, які роблять неможливим підрахунок голосів, то, звичайно, суд буде змушений визнати не те, що вибори не відбулися, а що неможливо встановити їх результати об’єктивно. Якщо ж, припустімо, 60% дільниць не відкриються в день виборів, то, звичайно, суд за позовом будь-кого з кандидатів, будь-якої політичної сили змушений буде сказати – шановні, вибачте, закон законом, але 60% дільниць у нас не відкрилося, тому ці результати не є результатами виборів. Але все це – не передбачені законом підстави, це моделювання ситуацій, які можуть статися, це моделювання рішення суду. Звичайно, є небажання у певних політичних гравців проводити вибори, але, можливо, зараз про це говорити передчасно. Не виключаю, що деякі штаби розробляють певні механізми, але чи будуть вони їх використовувати? Якщо й будуть, то приймуть рішення про це буквально в переддень 25 травня, коли проведуть свої незалежні соціологічні заміри і побачать, що не досягають бажаного результату. Можливих варіантів зриву багато, я вже не кажу про рішення якогось Голопупінського районного суду, який може заборонити або проводити вибори в місті Києві, або збиратися територіальним виборчим комісіям...
