Закон один для Юлі Святослав Хоменко, журнал «Главред» Ухвалення Верховною Радою Закону про Кабінет Міністрів України стало головною сенсацією минулого політичного тижня на рівні зі зривом президентського послання до парламенту.

Тим більше несподіваним стало практично одностайне голосування за цей документ з боку БЮТівців. Згода парламентарів від БЮТ своїми ж руками обрізати крила своїй лідерці, яка нині обіймає пост прем’єра, дала можливість розблокувати роботу Ради. Парламент запрацював і навіть прийняв один з урядових антиінфляційних законів, пристрасті в сесійній залі вляглись, Арсеній Яценюк виглядає бадьоро: отже, політична криза закінчилась?

Насправді приводів для оптимізму не так багато, як здається. Ухвалення Радою Закону про Кабмін – це лише один з актів безкінечної політичної п’єси, суть якої зводиться до того, що одні мешканці владного Олімпу прагнуть зжерти інших. Мир, який начебто запанував у коаліційних порядках після п’ятничного голосування, насправді дав зацікавленим сторонам можливість продовжити кулуарні торги за те, щоб здобути якнайкращі бойові позиції у переддень наступного раунду відкритої війни.

Деталі політичної оборудки, яка завершилась ухваленням Закону про Кабмін, наразі залишаються прихованими від очей громадськості. Проте саме закулісні подробиці цієї інтриги можуть дати ключ до розуміння того, якими є стосунки між стовпами української владі насправді і що чекає наш політикум найближчим часом: такий довгоочікуваний мир чи новий спалах пристрастей.

Радість Банкової

Що лежить на поверхні – так це вигода від ухвалення багатостраждального закону для Президента Віктора Ющенка. Попередня редакція Закону про Кабмін, ухвалена в часи другого прем’єрства Віктора Януковича, фактично обеззброювала главу держави у відносинах з урядом і надавала останньому значну, щоб не сказати надмірну, самостійність, яка цілком могла б перерости (і, нічого гріха таїти, часом переростала) у безконт-

рольність.

Нині шальки терезів хитнулись в інший бік, і домінуючою роллю у стосунках по лінії «Президент–Кабмін» знову заволоділа Банкова. Нагадаємо лише кілька положень ухваленого минулої п’ятниці закону, які повертають главі держави важелі впливу на Кабінет Міністрів.

Президент отримав право «завертати» запропоновану йому коаліцією кандидатуру прем’єр-міністра і не подавати її на розгляд парламенту. Відставка міністрів оборони та закордонних справ без згоди на неї Президента стала неможливою. Процедура контрасигнації, тобто підписання прем’єром і профільним міністром окремих указів глави держави, зводиться до формальності. Значно підсилюється у відносинах з урядом роль традиційно пропрезидентської Ради національної безпеки та оборони України та, з іншого боку, послаблюються на користь глави держави позиції Кабміну в стосунках з органами місцевої влади.

Словом, Президент ухвалений у п’ятницю закон поза всяким сумнівом підпише і з повним правом вважатиме такий результат останньої парламентської сутички своєю перемогою.

Проте не все те золото, що блищить, і не все те перемога, що над Тимошенко. Ситуація може обернутись так, що справжній зиск від п’ятничного голосування отримає саме чинна глава уряду.

Миттєві зиски Тимошенко

На фоні цілком зрозумілої радості президентського оточення з приводу ухвалення Закону про Кабмін інтригою номер один у ситуації, що склалася, є те, що за його безперешкодне проходження через сесійну залу отримала Юлія Тимошенко.

Формально умовою голосування БЮТівців за невигідний для їхньої лідерки закон було включення до порядку денного і результативне голосування за так званий «антиінфляційний пакет законопроектів» – три документи, ухвалення яких нібито дало б змогу урядовцям ефективніше боротися з нестримним підвищенням цін. У п’ятницю ця умова була виконана, проте, знову ж таки, лише формально. З трьох проектів, на яких наполягали БЮТівці, ухвалено було лише один. Ще один Рада прийняла тільки в першому читанні, а третій – демонстративно провалила. Відсутність будь-якої помітної реакції «тимошенківців» на таку долю їхнього «антиінфляційного пакета» доводить – насправді його ухвалення не було справжньою метою БЮТ.

Натомість іншою ціллю, яку міг переслідувати парламентський загін підтримки прем’єра, могла б бути зміна ставлення глави держави до подій, які нині відбуваються навколо Фонду державного майна. Інтерес Юлії Володимирівни в тому, аби Віктор Андрійович визнав легітимним главою ФДМ її ставленика Андрія Портнова, – очевидний. Прем’єрці терміново необхідні масштабні вливання до бюджету, аби вона могла продовжити виконання свого «коронного» соціального проекту – виплату ощадбанківських заощаджень. Тому позбавитись конфлікту навколо ФДМ якраз тоді, коли «на мазі» продаж Одеського припортового заводу, для Тимошенко надзвичайно важливо.

Проте така гіпотеза видається ймовірною лише на перший погляд. Надто вже нерівноцінним виглядає розмін миттєвої вигоди, яку дасть прем’єр-міністрові продаж Одеського припортового, на втрату стратегічної ініціативи, якою цілком може обернутися позбавлення глави уряду ряду її ключових повноважень. П’ятничні заяви Ющенка та його соратників, зроблені вже після того, як Закон про Кабмін було ухвалено Верховною Радою, також свідчать про те, що легкого життя Портнову і його патронам в уряді не буде. Насамкінець, якщо Ющенко змінить гнів до Портнова на милість, хоч і з дулею в кишені, то якою буде доля квартири Валентини Семенюк-Самсоненко, котру та заставила в банку, щоб виплатити зарплати вірним собі співробітникам ФДМ?

Тому сподіватися на те, що дивіденди Юлії Тимошенко від її поступки Президентові вийдуть на яв уже найближчим часом, скоріше за все, марно. І плани нинішньої глави Кабміну простягаються значно далі, аніж отримання від своєї п’ятничної жертви миттєвих результатів.

Тимошенко думає про завтра?

Існує і ще одна версія того, чому б Юлія Володимирівна могла віддати частину своїх повноважень «заклятим друзям» з Банкової настільки легко, практично без бою. Вона полягає в тому, що ці повноваження Тимошенко... просто не потрібні.

У навколополітичних тусовках уже давно ходять чутки про те, що лідерці БЮТ в нинішніх умовах прем’єрське крісло сто років не потрібно. Плани, які вона задумала реалізувати, перебуваючи в Будинку уряду, вже, по суті, реалізовані. Ощадбанківські виплати здійснюються (хоч і з дедалі відчутнішим скрипом), образ ворога сформовано, а значить... час в опозицію, поки побічні ефекти соціальної політики уряду у вигляді інфляції не відвернули від Тимошенко навіть найпереконаніших її прибічників.

Перехід Юлії Володимирівни разом зі своєю парламентською фракцією в опозицію до чинного глави держави означатиме для неї старт кампанії до президентських виборів 2010 року. Її ключові теми можна передбачити вже зараз: Президент-корупціонер та його зловісне оточення не виправдали сподівань, покладених на них Майданом, проте справедливість, за яку варто боротися, є, і, взагалі, весна переможе.

Відступ Тимошенко в опозицію за нинішнього стану законодавства кладе край ще одній інтризі, яка хвилювала український політикум протягом останніх тижнів, – задекларований нею перехід до парламентської республіки стає нездійсненним. Якщо навіть з крісла прем’єр-міністра просунути таку реформу було майже нереально, то що вже говорити про намагання реалізувати ці наміри з опозиційних барикад?

На могилі вже написаної під парламентську модель Конституції стоятиме камінь, на якому буде чітко вибито напис «Смерть реформи схвалюю». І підпис – «Віктор Ющенко». І справді, за останній час Президент неодноразово і недвозначно дав зрозуміти: більш переконаного супротивника переходу України до парламентської республіки не знайти. А отже, – цілком може розраховувати Тимошенко, – якщо її шанси здобути президентське крісло стануть очевидними, а Ющенкові відповідно – мінімальними, Президент не зможе зробити «хід конем» у вигляді передачі значної частини своїх повноважень главі уряду. А тут і ухвалений за допомогою БЮТівських голосів Закон про Кабмін виявиться як ніколи доречним.

До речі, ця ситуація як дві краплі води нагадує минулорічну, коли БЮТівці, всупереч усім домовленостям з партнерами-«нашоукраїнцями», проголосували за Закон про Кабмін «від Януковича». Тоді вони, не криючись, казали: цей закон ухвалюється під скоре повернення у прем’єрське крісло Юлії Тимошенко. Зараз БЮТівці не настільки відверті у своїх коментарях, проте не виключено, що п’ятничне голосування за новий закон планувалося саме під здобуття Юлією Володимирівною бастіону на Банковій, хай навіть і за два роки.

Мир, дружба, жуйка

Якщо вже йдеться про чутки, які ходять стосовно майбутніх перестановок на найвищих щаблях української влади, то треба згадати і байку про крісло, яке вже кілька місяців хитається під главою президентського Секретаріату Віктором Балогою.

Приклади ефективної діяльності Віктора Івановича на посту «завгоспа» Банкової обмежуються хіба що супроводом підготовки до минулорічних позачергових виборів до Верховної Ради. Решту завдань, які були перед ним поставлені, Балога, м’яко кажучи, не виконав.

Як голова штабу блоку НУНС він не забезпечив прийнятного результату «помаранчевих» на виборах-2007. Як куратор проекту «Нова партія для Президента» видав на-гора мильну бульбашку під назвою «ЄЦ». Нарешті, замість відтягувати на себе весь негатив від глави держави, він, наче магніт, притягує до нього закиди навіть від найпереконаніших прихильників Ющенка.

Відставка Віктора Балоги, як відповідь на добру волю БЮТ з голосування за Закон про Кабмін, стала б для Віктора Ющенка можливістю перезавантажити провладний спектр політикуму, сенсом існування якого останнім часом, здається, стала критика будь-яких дій глави Секретаріату. Наступним кроком після вигнання Балоги з Банкової стало б показове єднання Ющенка з Тимошенко – адже тепер дружити їм формально ніхто не заважатиме! Нових Універсалів, звісно, ніхто не підписуватиме, проте і без того враження, що стосунки між Президентом та прем’єром потеплішали, буде створено.

Тим часом відставка Балоги обернеться для Ющенка виграшем дорогоцінного часу для того, аби переглянути власні бойові порядки з огляду на те, що перемир’я з Тимошенко довго не триватиме, і не за горами – ще одні дострокові парламентські вибори. Перше завдання Президента – виключити зі своїх лав «неблагонадійних», які в сутужну хвилину подались шукати щастя у таборі «біло-сердечних», та «підтягнути» тих, хто з якихось причин сьогодні віддалений від президентської ставки.

Заяви Юрія Луценка про те, що на наступних парламентських виборах дороги його «Народної самооборони» та президентської «Нашої України» розійдуться, можуть бути лише початком процесу фільтрації різномастного пропрезидентського політичного середовища. Наступним кроком може стати, наприклад, повернення в обійми Президента «любих друзів», які у 2005-му стали жертвою попередньої війни між Ющенком і Тимошенко.

Попри те, що відставка Балоги зі стратегічної точки зору вигідніша Президентові, скористається з неї і Юлія Володимирівна – адже вигнання демонізованого глави СП у тактичному, інформаційному, піарному плані зіграє на її користь. І справді, хто з пересічних виборців читатиме нудні положення Закону про Кабмін? Значно легше повірити прем’єрці на слово: Балога заважав встановлювати «нашій Юлі» всезагальну справедливість, і «наша Юля» вигнала його від Президента...

Справедливості немає?

Розглядаючи усі ймовірні варіанти пояснення дій Юлії Тимошенко, ми спеціально поминули один сценарій, який здається абсолютно нереальним. Втім, для чистоти експерименту ми зобов’язані згадати і про нього.

А якщо припустити, що сьогодні зранку Юлія Володимирівна прокинулася і взяла до рук Коаліційну угоду – досить товсту книгу, що вже припала пилом, лежачи у якомусь із загашників на прем’єрській дачі. В кінці вона прочитала список законів, які демократична більшість зобов’язувалася ухвалити ще в перший день роботи Верховної Ради. Побачивши перший номер цього списку – Закон про Кабмін, – вона подумала: «А чому б не почати з початку?» – і поїхала на ранкове засідання своєї фракції, навіть не подумавши, якої сатисфакції вона може вимагати від Ющенка чи Балоги взамін...

Шкода, що про цей сценарій ми змушені згадувати в останню чергу і описувати як абсолютно нереальний. Дійсно шкода.