|
Колишній «Бітл». Нинішній Макка
Андрій Куликов ведучий програми «Свобода слова», ICTV
Коли чую, що творчість «Бітлз» певною мірою спричинилась до краху СРСР, мені це видається перебільшенням. Але був свідком того, як в сучасній Україні музику Пола Маккартні використовували в опозиційній діяльності. Це було 2002 року в Сумах, перед виборами до Верховної Ради.
|
Головою Сумської облдержадміністрації тоді був Володимир Щербань, партія якого входила до блоку «Наша Україна», але в місті помітно переважала агітація блоку «За єдину Україну». Виборчий штаб «ЗаЄдУ» був розташований у будівлі облдержадміністрації, очолював його один із заступників голови ОДА, а активісти «НУ» та інших опозиційних утворень скаржились на те, що їм не дозволяють агітувати, влаштовувати мітинги і всяке таке, на що зазвичай скаржаться активісти опозиції. Так от, на центральній пішохідній вулиці Сум, перед будівлею фінансової академії, стояли величезні звукопідсилювачі, а з них лунала пісня Пола Маккартні «Свобода». У приспіві йдеться про те, що ліричний герой боротиметься за право жити у свободі. Звісно, ефект такого заклику, виголошеного англійською, мусив бути вельми обмеженим. Але самий цей факт такого способу агітації за зміни увиразнював абсурдність обставин, проти яких боролися сумські опозиціонери. У це місто я приїхав, аби підготувати радіорепортаж для Української служби Бі-Бі-Сі, і записане на диктофон вуличне виконання пісні Пола Маккартні стало початком репортажу з міста. Тож мені є за що бути особисто вдячним Полу Маккартні: репортаж став цікавішим, більш «радійним». Бо радіо – це звук, а коли це звук Маккартні, то це вже заявка на якісне радіо. Очікуючи на інтерв’ю з сером Полом у головній конторі його компанії в Лондоні, я думав, чи розповісти йому про цей випадок і запитати, що він думає про таку свою участь у політичному житті України. Не вдалось. На бесіду було виділено 15 хвилин, за хвилину до закінчення продюсер підняв пальця і сказав, що залишилась хвилина, а треба ж було поставити запитання, що якнайбільше цікавлять глядачів, а зовсім не мене. Під час інтерв’ю найбільше Пол Маккартні вразив тим, що особливо зацікавився запитанням про його живопис – за якими критеріями він відбирав картини на виставку в Києві? Принаймні всі ознаки зацікавлення були помітні – і сів у кріслі дещо по-іншому, і відповів докладно, і жестикуляція була жвавішою. Отже, усім, хто шанує Маккартні, раджу піти на виставку. І зовсім не тому, що виставка буде в «ПінчукАртЦентрі», а для того, щоб дізнатися, чим цікавиться такий музика поза музикою. Звісно, і зараз часто поряд з його іменем ставлять – «колишній “Бітл”». Справді, не мудро і не справедливо було б викреслювати з життєпису Маккартні ті роки спільної творчості та взаємного впливу, які зробили його відомим на цілий світ. Такого масштабу слава, безперечно, допомагає залишатися у полі зору громадської уваги. Але такого масштабу слава водночас заважає, якщо людина прагне залишатись у цьому полі завдяки самій собі, а не завдяки попереднім заслугам. Як на мене, лише упродовж сольної кар’єри Пол Маккартні отримав змогу розкрити всю свою обдарованість настільки яскраво, наскільки вона цього заслуговувала. Утім, радше не отримав, а здобув. Який він «колишній»? Пол Маккартні весь нинішній: відвертий і сповнений гумору; певний місця, яке йому відводять у світовій культурі; свідомий, що ту оцінку варто час від часу підтверджувати; готовий на експеримент – і в музиці, і поза нею.
|