Арешт в обмін на майбутнє
Навряд чи у міжнародного трибуналу в Гаазі колись виникав сумнів, що Караджича можна знайти – було б тільки бажання сербської влади. А тепер треба з’ясувати, чому не виникало такого бажання.
Найвідомішим звинуваченим Гааги був колишній президент Сербії Слободан Мілошевич. Більше того, саме його можна вважати головним ідеологом етнічних чисток не тільки в Косові, але й в Хорватії та Боснії. Недарма колишній президент Республіки Сербської Біляна Плавшич сказала, що Караджич тільки виконував волю своїх белградських господарів.
Рішення про видачу Мілошевича в Гаагу ухвалив сербський прем’єр Зоран Джинджич. Проти виступав тодішній президент Югославії Воїслав Коштуниця. Як відомо, Джинджич заплатив за це рішення життям. А Коштуниця залишився у великій політиці – швидше як гарант безпеки представників старого режиму, ніж реформатор. І було зрозуміло, що збереження коаліції з його партією потребує певних поступок від президента Бориса Тадіча.
Мало хто уявляв собі глибину цих поступок, я навіть не готовий стверджувати, що йшлося про невидачу Караджича та іншого відомого боснійського злочинця генерала Младича. Проте можна було просто не чіплятися до правоохоронних органів, не помічати присутності в них людей, генетично пов’язаних зі старою системою і не зацікавлених у видачі Караджича. Вирок Караджичу насправді був винесений тоді, коли після останніх парламентських виборів у Сербії президент Тадіч сказав історичні слова: Воїслав Коштуниця більше не буде прем’єр-міністром країни.
Так закінчилась епоха, у якій бажання створити нову державу «сусідило» із наміром зберегти стару систему під новим дахом. Питання затримання Караджича стало просто справою часу. І, як не дивно, саме воно дає можливість сподіватися на майбутнє Сербії.
Ми звикли дивитися на «кольорову революцію» у цій країні як на потяг до демократії, протест проти диктатури та фальсифікації виборів. Однак із кольоровими революціями – знаємо це на власному прикладі – все не так просто. На час повалення режиму для багатьох сербів Мілошевич був пораженцем, людиною, що все програла і навіть віддала Косово, край, з якого почалося гасло «всі серби будуть жити в одній державі».
Не дивно, що опозиціонери обрали своєю альтернативою Коштуницю – політика, погляди якого не сильно відрізнялися від поглядів Слободана, тільки були трішки більш демократичнішими.
