Пеппі Довгапанчоха Сергій Жадан, письменник, журнал «Главред» Ніщо так не отруює життя суспільства, як ситуація на ринку. Привиди всесвітньої економічної кризи та внутрішньої інфляції простягають свої кістляві руки до пухких гаманців співгромадян, примушуючи їх здригатись уві сні й нервово проглядати ранкові випуски новин.

Суспільству притаманно панікувати – панічний стан як жоден інший пасує до щоденного життя й трудових буднів бюджетників та капіталовкладників. Паніка пронизує всі соціальні та професійні прошарки суспільства – від представників політичних еліт, яким панікувати потрібно з огляду на характер їхньої діяльності, до зазвичай безтурботного пролетаріату. Панікують усі. Цей стан викликає політика уряду й депутатські канікули, китайська легка промисловість та російські нафтопроводи, особливу паніку викликає Джордж Сорос самим фактом свого існування.

Крім того, приводом для суспільної паніки є заворушення серед косовських сепаратистів і кримськотатарських самостійників, заяви арабських шейхів і колумбійських наркобаронів. Суспільство лякається всього – одноразових виплат пенсіонерам, реприватизації ядерних відходів, можливості залишитись без чемпіонату Європи з футболу та необхідності займатись його проведенням. Страх викликають списки українських мільйонерів, перелік великих українців, глобальне потепління та глобальне, знову ж таки, захоплення трипільською культурою. Але найбільшу паніку викликає, все ж таки, ситуація у світовій економіці.

Українці, як нація відкрита до діалогу та схильна до гіперболізації, завжди з особливою увагою ставились до проблем на російському ринку нерухомості чи американському ринку банківських послуг. Тому про всесвітню економічну кризу говорять сьогодні всі. Причому – по-різному. Одні з розпачем – мовляв, ми ж говорили свого часу, чому ж до нас не прислухались, інші – з неприхованою втіхою: мовляв, ми теж говорили свого часу, добре, що до нас не прислухались. Так чи інакше, а інфляція роз’їдає перш за все не капіталовкладення, а почуття гідності.

Ще вчора ти почувався захищеним громадянином, чиї права та інтереси відстоюються державним апаратом, а вже сьогодні цей самий державний апарат робить тебе банкрутом і лузером, до того ж – за твій рахунок. Ще вчора ти будував у своїй уяві східні палаци з євроремонтом, а сьогодні тобі відмовляють у черговому кредиті, аргументуючи це відсутністю в тебе прописки та почуття совісті. Інфляція схожа на жіночу старість – з нею так само важко змиритись, хоча й складно не передбачити.

Історія має здатність повторюватись, і головне, що повторюється вона зазвичай не найкращими своїми епізодами – економічними занепадами та кризою демократії.

З іншого боку, ніщо не має такої здатності до відновлення, як капіталовкладення. Складно сказати, що чекає українську банківську систему, проте напевне можна передбачити, що за будь-яких умов незнищенний потяг до стабільності та добробуту дозволить встояти на ногах українському економічному диву. Адже що б там не робилось на фондових біржах старого та нового світів, кожен маленький українець завжди має про запас безрозмірні мамині панчохи, в яких можна буде до кращих часів переховати увесь золотий національний запас. Одним словом – сорок пачок «Верховини», мило, маєтки та майку.