Белла Італія-1. Короткі правила Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Добрі люди кажуть, що журнал «Главред» іде у відпустку. Якраз тоді, коли я розмахнулася ціле літо писати про Італію!

Попереджу заздалегідь, що від моїх італійських вражень їх цей маневр все одно не врятує. Але з тими, хто збирається у серпні в цю країну, повну як величної краси, так і дрібного паскудства, спробую стисло поділитися досвідом.

По-перше, ви, звичайно, і придумали – їхати в Італію в серпні! У цей місяць там усе зачинено, бо самі італійці відпочивають. Цим незіпсованим протестантською етикою й духом капіталізму людям по цимбалах, що до них їдуть туристи. Вони й у січні їдуть, так що ж тепер, і на пляж не йти? Тож занотовуйте дні й години відкриття ресторанів, магазинів і музеїв. Невеличкі міста майже вимирають у неділю; заздалегідь знайдіть собі, що робити та що їсти в цей день. Багатонаціональні іммігрантські райони часто ігнорують ці правила та лишаються відчиненими, коли італійці «смажаться» на пляжі.

По-друге, пляжі. Вони будуть набиті, як у радянські роки в Криму. Тобто справді набиті, так, що ніде пройти. Лежаки й парасольки – від €15. Ресторани біля моря, як і в кожній курортній країні, найдорожчі. Три кроки вбік – і рахунок легко може зменшитися на чверть. Будьте готові до удару по вашому моральному стану. Італійці живуть для того, щоб справляти враження. Ви побачите масу засмаглих, підтягнутих людей в дизайнерських купальниках і окулярах. Думайте про те, що вони фізично досконалі, живуть у країні з чудовою кухнею й вином, не говорячи вже про оперу, зате у нас є свобода преси, а у них Берлусконі – власник всіх ЗМІ. (Це не зовсім правда. У нас нема свободи преси).

По-третє, шопінг. Ви, очевидно, сподіваєтеся на дешеві сумки Гуччі та Прада. Не сподівайтеся. Звичайно, порівняно з не те що божевільними, а ідіотськими цінами на дизайнерський одяг та аксесуари в Україні воно буде дешевше. Бо те, що в Америці коштує певну суму в доларах, в Італії чи Франції – ту ж суму в євро, а в Британії у фунтах, в Україні оцінюють у сантиметрах стопки дєнєг. У деяких путівниках буде написано, що у Флоренції на вулиці можна купити дешеву сумку Гуччі. Це, звісно, підробки, причому навіть не дуже схожі. По всій Європі дизайнерські фірми посилили боротьбу з фальсифікатом, і вона успішна. Ідіть лише у фірмові магазини, назви яких вам знайомі. Усі інші – яким би барвистим вони не торгували – можуть не прийняти у вас назад бракований товар, як це сталося зі мною. Вам брехатимуть просто в очі про те, що Італія має інші закони, ніж ЄС, а ви не зможете їм нічого довести, бо у вас квитки в музей на фіксовану годину, і дешевше ті туфлі просто викинути. Іншого разу сукня, яку я десь купила, бо було холодно, виявилася дірявою. Продавщиця на мигах пояснювала мені, що то я вийшла з магазину і десь в іншому магазині обміняла її цілу сукню на чиюсь діряву, тому грошей вона мені не поверне, може лише обміняти на інший колір. Пояснювати відсутність логіки сенсу не було, я плюнула й обміняла.

По-четверте, музеї й церкви. У них треба ходити, як би не було жарко. На пляж треба було в Туреччину їхати.

По-п’яте, вино. У багатьох магазинах у центрі міста – звісно, розрахованих на таких лохів, як ми з вами, – а то й у демократичних супермаркетах, вам продадуть і відкоркують пляшку вина, й навіть дадуть пластикові скляночки. (Вино до того ж часто дешевше, ніж пиво). Звичайно, добре при цьому бути схожим на бідного студента, інакше це дивно виглядатиме. Але молодь у парках і на лавочках цілком може відсьорбнути принесеного з собою. Головне – не волати при цьому «Ще не вмерла Україна». Якщо вже мусите щось кричати, кричіть, що ви з Москви.

По-шосте, за жодних. Жодних! Жодних!! умов не робіть нічого, що приверне до вас увагу італійської поліції в багатьох її інкарнаціях. Майте з собою документ, але стережіться злодіїв: ви не особливі, вас обкрадуть так само, як і нас. Тримайте картки в різних місцях. Вабене!