Візит для маленького українця Віталій Портников, журнал «Главред» До поїздки в російську столицю прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко було прикуто чимало уваги задовго до її початку. Тимошенко стверджувала, що їде домовлятися про газ.

У Секретаріаті її головного опонента – президента Віктора Ющенка – наголошували – ні, їде звітувати й взагалі утаємничитись із Путіним... Однак обидва сценарії виглядали доволі фантастично.

Юлія Тимошенко – як і будь-який керівник українського уряду – просто не може домовитися про пільгові ціни на газ. І тут навіть не може йтися про провину української влади. Це глобальні процеси в енергетиці, про які вже неодноразово попереджували, проте слухати ніхто не бажав – ані у владі, ані в суспільстві. Перший дзвоник пролунав відразу після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах – стало ясно, що час корпоративних рішень закінчився, і тепер настав час рішень політичних, які пояснюватимуть виключно економічними мотиваціями. Однак цього року ситуація змінилася кардинально – насамперед у зв’язку з небажанням традиційних постачальників газу в Україну – держав Центральної Азії – зберігати політику ціноутворення минулих часів. І, звичайно, у зв’язку з російським небажанням їх переконувати у зворотньому. Додамо до цього також підвищення ціни на нафту і спроби більше не прив’язувати газову ціну до нафтової. І зрозуміємо, що на Україну чекають непрості часи. Не варто вважати, що сама пані Тимошенко цього не усвідомлює. Однак їй потрібно вказати на вин¬ного пальцем. Ось я їздила, домовлялася, хотіла врятувати країну. Але комусь потрібно було гостро засуджувати Росію, літати до Тбілісі. А розплачуватись за це буде маленький українець. І хто пояснить маленькому, що він розплачується не за це, а за життя української економіки у постсовковому режимі упродовж останніх 17 років? Що сама ідея – треба платити менше, якщо є змога, бо такими є національні інтереси – рано чи пізно закінчиться національним фіаско.

У Президента – свій розрахунок. Він думає не про газ, а про своє майбутнє. Його оточення, очевидно, вирішило, що для порятунку танучого рейтингу глави держави необхідний ворог. І цього ворога знайшли навіть не в особі Росії, а в особі її всюдисущої агентури. Раніше промосковські сили уособлював Віктор Янукович, тепер до нього долучили Юлію Тимошенко – і вийшло, що Президент бореться майже з усією Україною запроданців. І той, хто чесний, хай до нього приєднується, поки є час... При цьому Президент, який у своєму першому житті був банкіром і очолював уряд, у якому прем’єр займалася енергетикою, також усвідомлює, що про газові ціни ніхто не домовиться. І він чекає, щоб потім звинуватити Тимошенко у непрофесійності, Росію – у змові або ж спробувати втрутитися у переговірний процес самому. Адже за ситуацією із «РосУкрЕнерго» відомо – при всій своїй риториці Віктор Андрійович вміє бути гнучким, коли йдеться про справжні російські інтереси.

Так що ж з цією поїздкою? А нічого. Варто пригадати, що за часів Леоніда Кучми таких «несподіваних» подорожей українських лідерів до Білокам’яної було чимало – фактично всі питання двосторонніх відносин вирішувалися на найвищому рівні. І коментувати кожний такий візит було невдячною справою – як правило, ми не знали, про що насправді говорили між собою державники, а нерідко поїздка була потрібна просто для підтримання контакту. Можливо, саме такою є і подорож Юлії Тимошенко – бо якщо ми усвідомлюємо її беззмістовність і безрезультативність ще до початку подорожі, значить, у голови уряду є своє бачення мети такого перебування. І воно може бути пов’язане не стільки з Росією, скільки з Україною – східний електорат, за який невдовзі Юлія Ти¬мошенко поведе бій з Віктором Януковичем, має переконатися, що лідерка БЮТ також може домовлятися в Кремлі.