Де гроші, Зін?
Отже, навіщо Україні кредити МВФ, і чи можна обійтися без них? Як вважає голова НБУ Володимир Стельмах, без кредиту МВФ Україні не обійтися. На його думку, інакше прискориться інфляція, реальні доходи та накопичення знеціняться. Відтак наша країна потрапить до списку держав з підвищеною ймовірністю дефолту, таких як Ісландія та Пакистан.
Україна має отримати кредит від МВФ у розмірі $16,5 млрд на 15 років під 4%. Проте це відбудеться лише тоді, коли Верховна Рада зможе прийняти пакет антикризових заходів. Невже все так погано?
Так, справді погано. Упродовж останніх двох тижнів економічні зведення скидалися на фронтові. Щоб показати серйозність становища, наведемо уривок з наказу на металургійному заводі «Азовсталь», який з'явився в Інтернеті:
1. Не вмикати зайві лампочки.
2. Заборонити використання всіх без винятку електронагрівальних приладів.
3. Заборонити використання кондиціонерів для обігріву.
4. Подавати гарячу воду в душові за графіком.
Якщо підприємство, власником якого є Рінат Ахметов, перейшло на такий рівень економії, то що вже казати про пересічних українців.
Нестабільність в економіці спровокувала паніку на валютному ринку. У середу на міжбанківській біржі ціна долара сягнула 7 грн. Ситуація склалася така, що в справу втрутився Президент, який зібрав у себе Нацбанк і керівництво найбільших комерційних банків. Наступного дня НБУ вийшов на міжбанківську біржу з інтервенціями у розмірі $0,5 млрд. Якби цього не відбулося, то падіння гривні тривало б такими ж темпами.
По суті, вина НБУ в тому, що на валютному ринку почалася паніка, оскільки впродовж 2008 року він, свідомо чи ні, своїми діями спричинив низку проблем, які істотно погіршили макроекономічну ситуацію. Навесні Нацбанк боровся з інфляцією, вилучаючи гроші з обороту і змушуючи банки збільшувати норми резервування. Різке зменшення ліквідності призвело до кризи на ринку нерухомості, яка перекинулася на будівельну галузь, вдаривши по металургах та решті суміжників. У момент, коли українська економіка потребувала значної кількості грошей, її практично позбавили їх. При цьому НБУ зовсім випустив з уваги пов'язані зі світовою фінансовою кризою процеси. У результаті, поки ми боролися з інфляцією, виникла проблема, пов'язана зі втечею іноземних капіталів з України, а це ще більше почало вганяти українську економіку в спіраль. Урешті, різкий обвал попиту на зовнішніх ринках перекрив кисень основним експортним галузям (насамперед металургії), які зазнали багатомільярдних збитків.
Коли населення усвідомило, що криза реальна, почало масово забирати гроші з банків, щоб перевести гривню у валюту і пом'якшити ризики, що виникли. Проте НБУ заборонив дострокове зняття депозитів, а також запровадив низку обмежень, спрямованих на зниження попиту, передусім на імпорт – заборонив передоплату по зовнішніх контрактах, зробив жорсткішими умови видачі кредитів для комерцбанків тощо.
Ці заходи – десь правильні, а десь запізнілі – демонструють, що НБУ опинився в ролі пожежника, який швидше бореться з наслідками, ніж намагається їм запобігти. Не маючи довгострокової стратегії, НБУ на пару з урядом (а це окрема пісня) весь час опинялися в ситуації цугцвангу.
Найбільш оптимальним виходом із ситуації Нацбанк та уряд визнали отримання кредиту МВФ на $16,5 млрд. Але навіщо? Адже зовні ситуація в Україні ще не видається настільки безнадійною. На 1 жовтня золотовалютні запаси України становили $38, 381 млрд, чого цілком достатньо, аби покрити імпорт більш ніж на 4 місяці й перекривати зростаючий попит на валюту.
Проте якщо подивитися уважніше, то виявиться, що не все так просто. Золотовалютні запаси НБУ на 1 жовтня були такими:
1. Кошти та депозити в іноземній валюті – 83, 666 млрд грн ($17,25 млрд)
2. Цінні папери нерезидентів – 99, 916 млрд грн ($20,60 млрд)
3. Авуари в СПЗ (SDR) – 0,009 млрд грн ($0,002 млрд)
4. Монетарне золото – 2,568 млрд грн ($0,529 млрд)
Як бачимо, власне валютні резерви становили лише $17, 25 млрд. А після того, як НБУ почав проводити інтервенції на міжбанківській біржі, вони скоротилися до $11–12 млрд. Крім того, тільки половину валютних запасів НБУ становив долар, решту – євро. Істотне падіння курсу євро відносно долара не лише зменшило попит на нього, а й призвело до певних фінансових втрат НБУ.
Але найголовніше, виявляється, – значна частка золотовалютних запасів була вкладена у цінні папери нерезидентів, наприклад, у ті ж казначейські папери США з прибутковістю – 1,5%. Це означає, що близько $20 млрд не можуть бути задіяні як стабілізатор ситуації на валютному ринку. Стратегічний прорахунок Нацбанку, який не передбачив у 2007 році ризиків, пов'язаних із глобальною фінансовою кризою, поставив Україну в скрутне становище. Воно посилювалося тим, що комерційні банки та корпорації набрали коротких кредитів, значну частку яких мали сплатити в 2009 році, – загалом близько $40 млрд. Багато українських корпорацій та банків опинилися на межі дефолту, оскільки вели незбалансовану кредитну політику, а проблеми в НБУ та паніка на валютному ринку збільшували їх шанси збанкрутувати. Річ у тім, що на 1 жовтня 51,4% кредитів в Україні були видані в іноземній валюті, і різке подорожчання долара істотно збільшить ймовірність широкомасштабного неповернення позик зі всіма можливими наслідками для українських банків.
Сукупність негативних чинників, у свою чергу, може призвести до дефолту України, про що заявив Стельмах.
І тут починається глобальна гра. Якщо Україна буде змушена зараз оголосити дефолт, то це призведе до дефолту тих західних банків, які кредитували її корпоративний сектор. Зважаючи на загальну глобальну фінансову нестабільність, це може спричинити новий обвал на світових фондових ринках з непередбачуваними наслідками. Звісно, США не може допустити такої ситуації, тим паче в контексті президентської виборчої кампанії. Ось чому реакція МВФ була такою блискавичною. Фонд не тільки виконав заявку України, а й дав трохи більше, ніж треба (10% від номінального ВВП).
По суті, через кредит МВФ США рятує власні інвестиційні банки, тоді як проблема негативного платіжного балансу України наступного року (близько $55–60 млрд) залишається під великим питанням.
Оскільки фінансовий рік у США закінчується 31 жовтня 2008 року (статистика публікується в першій декаді листопада), адміністрація США не може допустити нових грандіозних банкрутств, принаймні до завершення виборчої кампанії... Очевидно, що кредит не врятує платіжний баланс України, оскільки він вирішує локальну «шкурну» проблему Заходу. Іронія полягає в тому, що Україна отримує свої ж гроші (які лежать в західних цінних паперах) під відсотки на 15 років.
Щоб краще зрозуміти абсурдність ситуації, уявіть собі: маючи заощадження $5000, ви раптом зіткнулися з потребою купити ліки своїй улюбленій тещі за $2000. Логічно було б узяти гроші й купити ліки. Натомість лікар пропонує вам узяти у нього кредит на $3000, не гарантуючи при цьому, що тещу вилікують. Коли ви приходите додому, з'ясовується, що не менш кохана дружина без вашого відома вже витратила $3000 на красиву шубку, вважаючи, що це хороший спосіб зберегти сімейні заощадження. Що б ви зробили з такою, м'яко кажучи, дивною дружиною?
А що мають зробити пересічні українці з, м'яко кажучи, неадекватними управлінцями з НБУ та уряду? Мало того, що ми опинилися через їхні примхи в неприємній ситуації, вони ще й створили умови, які ставлять фінансову систему України та її економіку під зовнішній контроль.
Підписаний між урядом та МВФ і оприлюднений у ЗМІ меморандум показує, що головне завдання кредиту МВФ – забезпечення стабільного валютного курсу. Передбачається, що інфляція в 2009 році становитиме не більше 17%, і на боротьбу з нею будуть спрямовані всі кошти. Ціна такої стабілізації дуже велика. МВФ вимагає (а уряд приймає ці вимоги) замороження зростання зарплат у бюджетній сфері, обмеження імпорту, кредитування, посилення моніторингу та нагляду за діяльністю банків, ліквідацію слабких банків, збільшення ставки рефінансування НБУ тощо. Безсумнівно, частина заходів піде на користь, оскільки сприятиме оздоровленню банківського сектору України. Проте не можна ж вбивати пацієнта, лікуючи, скажімо, руку?
Прийняття умов МВФ у тому вигляді, в якому вони були запропоновані, означає, що для української економіки починається епоха грошового голодування. Враховуючи різке скорочення експорту, припливу іноземних капіталів, а також надходження валюти від гастарбайтерів, жорсткий монетаризм однозначно призведе до різкого падіння рівня життя та припинення зростання економіки. Але хто винен, якщо ми самі не можемо змусити наше керівництво думати своєю головою і дбати за національні інтереси?
