Велосипедисте, возлюби себе сам!
Нас не люблять водії. Звичайно, йдеться не про всіх автомобілістів – лише про тих, хто не любить узагалі нікого, окрім себе. Зрештою, на «безруких водіїв», які «купили права» і яких «на дорогу випускати не можна», нарікають навіть їхні колеги.
Інша справа – якщо зіткнення з іншим автомобілем ці громадяни бояться, то велосипедистів за учасників дорожнього руху вони взагалі не вважають. Перед тим, як раптом повернути праворуч із лівої смуги чи вийти з припаркованої біля узбіччя машини на проїжджу частину, водій кидає побіжний погляд у дзеркальце заднього виду. Немає інших автомобілів – добре. Якщо виявляється, що позаду був велосипедист, і відбувається зіткнення, у гіршому разі такий водій буркне: «Роз’їздились тут!». У кращому – схопиться за голову, допоможе постраждалому й пообіцяє собі більше ніколи так не чинити. А наступного разу, повертаючи праворуч із лівої смуги чи виходячи з припаркованої біля узбіччя машини, знову кине побіжний погляд у дзеркальце заднього виду. Немає інших автомобілів – добре...
Але біс із ними – з водіями. Значно гірше, що нас, велосипедистів, не любить міська влада. Зменшити кількість ДТП з участю велосипедистів, розвантажити міські вулиці, покращити столичну екологію можна було б, облаштувавши в Києві велосипедні доріжки та паркінги й організувавши муніципальний прокат велосипедів. Можна хоч до «Євро-2012» розмірковувати про те, наскільки європейським містом є Київ, але поки на наших вулицях з’являться ці звичні, природні для будь-якої західної столиці речі, всі похвальби наших можновладців виглядатимуть порожнім звуком.
Утім, не можна побудувати європейської столиці без європейської влади. А поки пріоритетами для київської мерії залишаються введення плати за вхід на цвинтар чи «привіти від слона Васі», говорити про її європейськість якось не випадає...
Проте найгірше – що ми, велосипедисти, не любимо себе самі. Пригадую, як минулого року кілька учасників велоакції проти свавілля на дорогах (!) чекали на її початок, попиваючи пиво з літрових пластикових пляшок. Ну, добре, пити на акції – це, може, й перегин палиці, але зізнаймося чесно: хто з нас, велосипедистів, без гріха і не сідав на свого двоколісного коня після пляшечки-другої пива? І після цього ми обурюємося, що порушують правила водії?
Чи багато хто з нас, велосипедистів, заглядав у Правила дорожнього руху і знає, що нам, наприклад, заборонено їздити тротуарами, з несправним звуковим сигналом, перевозити інших пасажирів чи відпускати руки від керма? Чи, наприклад, що будь-де на проїжджій частині, крім «крайньої правої смуги якомога правіше» ми – поза законом? А бувало ж таке, що хтось із нас, велосипедистів, стоїть на перехресті на червоне світло світлофора, а машин немає... Чому б не рвонути раніше, ніж загориться зелене?
Можна, звичайно, нарікати на водіїв, але є й інший бік цієї медалі: чимало з них небезпідставно вважають нас, велосипедистів, дорожніми «безпрєдєльщиками». До того ж, не дотимуватись правил, встановлених владою, і при цьому вимагати від цієї влади уваги до наших потреб, – принаймні не дуже логічно.
У цій ситуації ми, велосипедисти, повинні возлюбити самі себе. А любов – це не в останню чергу відповідальність. Ми маємо бути готовими відповідати за свої дії (чи бездіяльність) так само, як ті ж самі водії або чиновники.
Ви знали, що в Польщі велосипедист напідпитку буде так само покараний, як водій автомобіля, і у тамтешніх в’язницях зараз сидять понад дві тисячі любителів випити за кермом? Це – ціна за серйозне ставлення тамтешньої влади до велосипедистів та їхніх вимог.
А ще любов передбачає готовність боротися за неї. У цьому випадку – готовність боротися за себе. Одна справа – нарікати на відсутність доріжок у колі колег чи на численних велофорумах, а інша справа – прийти з цією вимогою до київської мерії. Один раз, двічі, тричі, скільки буде потрібно. Але для цього треба, щоб потрібність таких дій усвідомив кожен із нас, велосипедистів, а не поодинокі групи ентузіастів. Бо якщо всі ми возлюбимо самі себе, то ця любов якщо не переверне світ, то принаймні зробить наше життя легшим, а поїздки на велосипедах – приємнішими.
PS. До слова, учора, понад дві тисячі велосипедистів провели в центрі Києва таку собі акцію - чи то протесту, чи то просто нагадування, передусім, владі Черновецького про своє існування. Існування без обіцяних владою велосипедних доріжок...
