ТОП-10 лобістів України в світі

Джон Кеннеді колись казав, що Америці потрібно рухатись дуже швидко навіть для того, аби стояти на місці.
В Україні зажди були проблеми з темпом. І, як не дивно, навіть попри це знаходились люди, котрі продовжували запевняти світ, що такий стан справ – не вічний, і Україна ще продемонструє чудеса перетворень у ритмі країн Центрально-Східної Європи. Це вони запевняли непідступну євросоюзівську братію, що без перспективи членства нічого путнього з українських реформ не буде. Це вони втокмачували холоднокровним посадовцям із країн-членів НАТО, що Україна в Альянсі зміцнить його, а не підірве. Це вони переконували чиновників з УЄФА, що «Євро-2012» в Україні – зовсім не примха одного футбольного функціонера. Це вони доводили МВФ, що уряд, попри всі його непередбачувані нахили, може виконати взяті на себе зобов’язання перед міжнародними фінансовими інституціями. Це вони, нарешті, просили західних інтелектуалів час від часу нагадувати про Україну кількома гарними словами в якому-небудь «The Wall Street Journal» чи «The New York Times».
Звісно, що більше українські посадовці занурювались у внутрішньополітичну трясовину, то помітніше ріділи лави наших прихильників за кордоном. Як результат – у цьогорічному рейтингу «Главреда» головних лобістів України в світі серед іноземців залишились тільки «старі перевірені бійці». І, що цікаво, всі вони або поляки (Александер Квасьнєвські, Лєх Качиньські) або польського походження (Збігнєв Бжезінські). І в цьому теж є певний символізм: навіть ті опитані нами знавці міжнародних справ, які не вважають пріоритетним для України проєвропейський напрямок зовнішньої політики, під поняттям «лобіювати Україну в світі» підсвідомо прочитують «формувати її позитивний образ у Європі та Сполучених Штатах». А ще конкретніше – «в країнах Європейського Союзу та НАТО». І присутність виключно польського «батальйону» в нашому рейтингу – чергове підтвердження усталеного образу Польщі як головного захисника інтересів України саме в цих двох міжнародних структурах.
Головна інтрига нинішньої десятки – жодного українського політика. І хоча окремі експерти вряди-годи й згадували когось із них, але поодинокі бали, «виписані» Тимошенко чи Ющенку, не дали змоги головним лобістам України зразка 2004 року потрапити навіть на останню, десяту позицію. Власне, це ще один штрих до того, наскільки «корисними» для позитивного досьє України в світі є вершителі її політичної долі.
Натомість, місце «героїв Помаранчевої революції» застовпили за собою дві інші категорії українців – бізнесмени, які ще недавно самі змушені були шукати тих, хто підрихтував би їхній імідж у цивілізованих країнах світу (Пінчук, Ахметов, Суркіс), і, вже за традицією, головна опора привабливої у світі України – спортсмени та митці.
Така дивна компанія пояснюється тим, що ми навмисне не давали підказок нашим експертам у вигляді будь-яких прізвищ, аби кожен із них представив своє бачення того, як має виглядати головний лобіст країни. Діапазон названих імен виявився більш ніж потужним – від експерта Джеймса Шерра та колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера до хору імені Верьовки та фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine». Однак консенсус виник лише нав¬коло десятки, представленої на шпальтах цього номера «Главреду».
І останнє: коли ми говоримо про лобістів, то маємо на увазі таких собі лобістів «у лапках». Адже у нашому списку на 99% фігурують люди, які за відповідне позиціонування України не отримують винагороди, отож апріорі не можуть бути лобістами в прямому розумінні цього слова. Так уже склалось у цій країні, що професійні лобісти працюють на окремих українських політиків та бізнесменів, державою Україна займаються переважно «волонтери». Причому багато з них це роблять, самі того не підозрюючи.


-- Брати Клички,113 балів

Сильна рука, якої чомусь ніяк не можуть дочекатись українці у вигляді майбутнього президента, вже представляє Україну за кордоном. Причому у прямому розумінні цього слова. У тому, що наші поважні експерти наз¬вали головними лобістами України в світі саме українських боксерів, – безумовно, є певний символізм. Світ вражає Україна, яка вміє дос¬тойно тримати удар і наносити його у відповідь одним кулаком, а не безліччю слабеньких помахів. Україна, яка сама себе заганяє в нокаут у першому ж раунді, не вміючи організувати достойну відсіч, – викликає лише роздратування. Клички вже змінили уявлення про те, що успішні боксери мають бути темношкірими вузьколобами. Вони спокійно могли б відкоригувати й уявлення про Україну у таких проблемних для Києва країнах Європи, як Німеччина. Поки що складається враження, що вони більше підрихтовують його у порівняно безпроблемних Сполучених Штатах. Принаймні саме там доводилось постійно чути захопливе: «Ви з України? Так ви знаєте братів Кличків?» і в кав’ярнях Starbucks від філіппінських офіціантів, і в стінах урядових структур. Більше того, колишній президент США Білл Клінтон минулого року погодився написати ексклюзивне есе для 100-го номера «Главреда» (де одні відомі люди писали про інших), дізнав¬шись про те, що в матеріалі йому потрібно поділитись враженнями від персони Віталія Кличка. Аналогічне есе про Володимира Кличка без жодних вагань видав на-гора актор Брюс Уілліс – фан міцного українського кулака вже в голлівудській тусовці.

Анатолій Гуцал
Сьогодні символ України №1 у світі – Віталій + Володимир Клички. Символічність цих фігур полягає в тому, що вони є уособленням «сили», що для світу компенсує «страждальницький» комплекс, який пов’язується з Україною внаслідок діяльності певних наших громадських діячів та політиків.

Михайло Гончар
Спортивно-видовищне лобіювання сильної України. Немає кращих «мордоробів» у світі, ніж ця братва.

Євгеній Мінченко
Незважаючи на те, що є російський чемпіон з боксу – Ніколай Валуєв, я все одно вболіваю за Кличка. Вважаю, що вони дуже багато зробили для просування іміджу не лише України, а й узагалі пострадянських країн, вони прославили нашу радянську школу боксу.

Юрій Щербак
Роблять рекламу і, слава Богу, поки що не відмовляються від приналежності до України.

Дмитро Видрін
Мені доводилось знайомити їх із західними бізнесменами й політиками, я бачив, з яким трепетом вони ставилися до Кличків, особливо до старшого – Віталія. За кордоном це ім’я культове – в Європі й Америці. Поряд складно кого-небудь поставити.


-- Александер Квасьнєвські, 104 бали

З моменту, як Александер Квасьнєвські очолив наш рейтинг два роки тому, змінилось чимало. По-перше, стерлись спогади про нього як про посередника під час Помаранчевої революції – заслуги, завдяки якій, власне, колишній очільник РП і посідав почесне перше місце у нашому експертному опитуванні. По-друге, репутація України за кордоном сягнула такої рекордно низької позначки, що будь-які спроби її захистити в очах світової спільноти можуть суттєво піддати сумніву й адекватність її «захисників». По-третє, Квасьнєвському так і не вдалося зробити серйозної міжнародної кар’єри ні в ООН на посту генсека, ні на посту генерального секретаря НАТО (обидві посади обговорювались після його «помаранчевого» медіаторства). Натомість з’явилась ще більш потужна прив’язка пана Квасьнєвського до Ялтинської європейської стратегії Віктора Пінчука, на запрошення якої він переважно й відвіду¬є Україну. Поміж тим, «український блок» так само залишається однією з важливих частин його виступів на міжнародних конференціях, за які йому, до речі, платять непоганий гонорар (кажуть, деякі організатори подібних заходів інколи навіть робили Квасьнєвському зауваження, що занадто багато говорить про Україну). І якщо на Заході Квасьнєвські продовжує доводити, чому об’єднана Європа не буде успішною без України, то в Україні він не боїться розказати українським друзям, що в Польщі політики теж звикли сваритись, але почали вони це робити лише після того, як вирішили стратегічні питання – провели потрібні реформи і «вступили» країну до ЄС і НАТО. З приводу останнього, до речі, колишній польський президент нещодавно зізнався, що якби був українцем, то сам проголосував би за членство України в Альянсі.

Анатолій Зленко
Пропагує Україну, робить усе можливе, аби наша держава якомога швидше наблизилась до європейських структур.

Михайло Гончар
Александер Квасьнєвські уособлює примирення українців та поляків, адвокацію України в європейських та євроатлантичних структурах.

Анатолій Луценко
Квасьнєвські є найбільш послідовним лобістом України в євроатлантичних структурах. Причому він активно лобіював українські інтереси і перебуваючи при владі (президент Польщі), і тоді, коли опинився поза нею. Зміна політичного режиму не вплинула на позицію цього політика. За президентства Ющенка Квасьнєвські так само використовує свій статус і ім’я для всебічної підтримки України.

Віктор Небоженко
Він свідомо, виходячи з польських інтересів, намагається прив’язати Україну до Європи. Для нас це надзвичайно важливо. Квасьнєвські – дуже комунікабельний колишній польський президент, він багатьох знає, а його зв’язки, звичайно, не порівняти зі зв’язками Пінчука або Кличка.

Юрій Щербак
Найбільший лобіст. Тому що він на найвищому міжнародному рівні й на різних міжнародних форумах відстоює інтереси України, особливо – право на власну національну політику безпеки. Квасьнєвські – дуже авторитетна людина як у Польщі, так і за кордоном. Він дуже багато зробив для того, аби стати таким лобістом.

Олександр Сушко
Викликає повагу тривалість та послідовність зусиль колишнього президента Польщі, який був «адвокатом» України навіть за часів «пізнього Кучми», коли українське керівництво практично не сприймали на Заході. Вийшовши у відставку, продовжив свої зусилля вже як громадський діяч, який користується авторитетом по обидва боки Атлантичного океану.


-- Віктор Пінчук, 77 балів

Віктор Пінчук – вдруге у нашому рейтингу, і нинішнє його третє місце є красномовним свідченням того, що енергія і гроші, вкладені у проекти новоспеченого мецената, приносять свої плоди. Людина, котра сама колись мала проблеми з міжнародним сприйняттям на Заході, сьогодні спроможна коригувати сприйняття всієї України. Пінчук у своєму прагненні підкорити світові еліти – всюдисущий: він привчає українців до сучасного мистецтва і примушує провідні країни світу повірити, що воно варте уваги і з лейблом – Made in Ukraine; він фінансово втілює у життя ідею Фонду Open Ukraine під назвою Дипломатичний клуб (і сам час від часу з’являвся на його засіданнях, незалежно від того, хто є ключовим гостем – генсек НАТО чи його друг Квасьнєвські); він дає гроші на українські дослідження впливовому у США Інституту Брукінгза і влаштовує завдяки своїй Ялтинській європейській стратегії «побачення» для зацікавленої міжнародної публіки з ключовими кандидатами на президентський пост в Україні. А ще, не лінується особисто провести переговори з тими бажаними міжнародними гостями, які не відразу можуть позитивно відповісти на запрошення від загадкового українського мецената. Принаймні, як розповів «Главреду» Паоло Коельо, Віктор Михайлович якось особисто прилітав у Париж, аби переконати відомого бразилійця відвідати Київ та взяти участь в одній із акцій Пінчука.

Леонід Кожара
Має всі шанси стати в історії України першим представником нової генерації українських бізнесменів-олігархів, які розглядатимуть підприємництво не як «бізнес заради бізнесу», власного збагачення й піднесення над іншими, а як справу честі й гідності – як особистої, так і Батьківщини.

Євген Мінченко
Одна із проблем України – незбалансованість. Пінчук грає саме з Америкою та її сателітами в європейському просторі: країнами Східної Європи і Великобританією. Але Україна не має такого ж могутнього лобіста у відносинах із країнами Старої Європи – Францією, Німеччиною, Італією, ця ніша сьогодні вільна. Думаю, що той український олігарх, який узяв би на себе цю місію, відіграв би надзвичайно серйозну роль для просування національних інтересів України та їх збалансування.

Віктор Небоженко
Пінчук відкриває західному художньому андеграунду бізнес. Вони нічого не знали про Україну. Знали про Москву, Берлін, а про те, що можна привезти заспиртованого бика сюди, і люди це дивитимуться, – ні. Це надзвичайно важливий момент, який має не менше значення, ніж дипломатія.
Олег Рибачук
Створив перший в Україні музей Сучасного мистецтва та опікується питаннями боротьби зі СНІДом, запрошуючи до України легендарних митців та артистів.

Валерій Чалий
Заснував Ялтинську європейську стратегію (YES) – один із небагатьох успішних і, мабуть, найбільш масштабний та стабільний проект із лобіювання інтересів України в ЄС. Чудовий майданчик для фахової дискусії Україна–ЄС та пошуку стратегічних ідей для зовнішньої політики України.

Анджей Шептицькі
Дніпропетровський олігарх був одним із символів режиму Кучми. Проте зараз він працює над наближенням України до Європи на політичному (YES) та культурному рівні (ПінчукАртЦентр). Важко сказати, чи Пінчук щиро підтримує членство України в ЄС, але його діяльність відіграє важливу та позитивну роль.


-- Збігнєв Бжезінські, 42 бали

Навіть якби Збігнєв Бжезінські пішов у глибоке аналітичне підпілля, він, очевидно, все одно заслуговував би на те, аби бути присутнім у нашому рейтингу. Хоча б тому, що його славнозвісна фраза про незалежну Україну, без якої Росія не може відновити свою імперію, досі є тим двигуном, який не дає згаснути постійному інтересу до України в Сполучених Штатах. А чим більше російський владний тандем дає підстав говорити про реанімацію імперських настроїв, тим більше Путін із Медвєдєвим примушують Штати цінувати роль України. На ура сприймається в західних аналітичних колах й інша коронна фраза Бжезінського, котру він минулого року в дещо видозміненому вигляді відтворив і в своєму есе для журналу «Главред»: «Якщо Україну поступово наблизять до євроатлантичних структур, Росія не матиме іншого варіанта, окрім як наслідувати цей приклад». Іншими словами, жодна країна світу наразі не спроможна примусити Росію рухатись у демократичному напрямку – так, як успішна й демократична Україна.
Прихід до влади Демократичної адмініс¬трації, на який Бжезінські працював ще під час передвиборної кампанії як позаштатний радник кандидата Обами, схоже, відкрив у політолога нове дихання: сьогодні він увесь у свіжих геополітичних прогнозах, котрі, звісно, не обходяться і без згадувань про Україну. Проте близькі до адміністрації експерти не забувають при нагоді уточнити, що для нинішньої адміністрації так само залишаються актуальними слова «великого Збіга» про те, що в Європі існує лише чотири ключові держави, від розвитку яких залежатиме ситуація на континенті, – Франція, Німеччина, Польща й Україна. Хоч на практиці це поки що особливо й не проявляється Білим домом.
Від себе також додам, що зі Збігнєвом Бжезінські завжди приємно мати справу, оскільки він є одним із небагатьох людей такого рівня, які ніколи не залишають без відповіді електрон¬ні листи.

Михайло Гончар
Основоположник стратегічного партнерства України з Польщею та США.

Хайке Дьорренбехер
Він є одним із найвпливовіших політичних радників у США. Наразі він – зовнішньополітичний радник Барака Обами і виступає за закріплення України в євроатлантичних структурах. Це набуває ще більшої важливості й тому, що внут¬рішньополітичний клінч усе дужче розчаровує Захід, а США досі були найбільшим прихильником України на її шляху до НАТО та ЄС.

Геннадій Удовенко
Збігнєв Бжезінські послідовно відстоює інтере­си України. Попри наші негаразди, особливо у внутрішній політиці, він завжди говорить про великі перспективи України.

Аркадій Мошес
Ця людина не змінювала своєї позиції уже впродовж понад 15 років. Певні нюанси з’являлися, але базовий підхід залишився таким самим – Україна має інтегруватися в європейські й євроатлантичні структури.


-- Рінат Ахметов, 38 балів

Коли кілька років тому на презентації Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» відомий ізраїльський політик Шимон Перес, звертаючись по відеозв’язку до українського олігарха, душевно промовив «my dear friend Rinat Achmetov» (мій дорогий друг Рінат Ахметов), це викликало трохи поблажливу усмішку на обличчі у багатьох присутніх. Спроби мільярдера з Донецька вписатись у друзі всесвітньо відомих персон відразу відтворили асоціації з аналогічними виходами у світ Віктора Пінчука. І хоча міжнародний пул, достойний пінчуківському, Рінату Леонідовичу під дахом власної фундації так і не вдалося зібрати (можливо, він просто цього й не прагнув), бізнесмен влаштував безцінний промоушн Україні іншим: кубком УЄФА, який цієї весни взяв його рідний «Шахтар».
Інший внесок найбагатшої людини країни – якщо не в лобіювання України, то в коригування її іміджу – це «Євро-2012». Презентованою з неабияким для цивілізованого світу пафосом «Донбас-Ареною» Ахметов відібрав у європейських скептиків проведення футбольного чемпіонату принаймні один аргумент «проти». Шкода лишень, що, пропагуючи свою мрію (тобто найсучасніший в Європі стадіон), пан Ахметов, очевидно, забув, що це спортивне диво знаходиться в Україні, інакше б на шоу-відкритті всі надписи на стадіоні не були відтворені лише російською мовою (крім, власне, назви футбольного клубу «Шахтар»).

Кость Бондаренко
Фонд ефективного управління сприяє обміну економічними думками між Україною та світовим співтовариством, окрім того, має чималу кількість проектів, що позиціонують Україну за кордоном.

Євген Мінченко
По-перше, Ахметов, грубо кажучи, – український Абрамович. Найбагатша людина України, яка робить активний внесок у спорт, і це дає результат. Думаю, що значною мірою футбольна перемога нинішнього року – це перемога України й перемога Ахметова.

Леонід Кожара
Один із найвпливовіших людей в Україні. Президент футбольного клубу «Шахтар», найяскравішим досягненням якого стала нещодавня перемога у Кубку УЄФА в Стамбулі, а вболівання за «Шахтар» знову об’єднало всю Україну. Також не можна не згадати про Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», метою якого є залучення громадськості і передусім медиків до спільного формування політики і програм боротьби з туберкульозом. У Донець­кій області, яка є лідером в Україні за захворюваністю на цю недугу, успішно реалізується ініційована Фондом «Програма подолання епідемії туберкульозу в 2007–2011 рр».


-- Григорій Суркіс, 35 балів

Григорій Суркіс, який завдяки своїй міцній зв’язці з Віктором Медведчуком не найкращим чином впливав на імідж України за часів Кучми, цілковито реабілітував себе в очах частини української та західної публіки, коли привів до України «Євро-2012». І цим, власне, довів: якщо з вас не вийшло великого політика, це не означає, що ви не можете зробити чогось суперкорисного для країни в зовсім іншій іпостасі (раніше за Суркіса це почав доводити хіба що Віктор Пінчук). Питання полягає лише в тому, чи дійсно в Україні по-справжньому усвідомлюють, наскільки суперкорисним є «Євро-2012» не лише як футбольне свято, а як перший серйозний за часів незалежної України проект з європеїзації країни. Проект, який їй випало виконувати разом уже з членом Європейського Союзу та НАТО, тобто Польщею. Влаштовуючи передусім спортивне свято, Суркіс, можливо, й не підозрював, що насправді влаштував Україні тест на те, наскільки вона може діяти в унісон з Євросоюзом і наскільки вона реально готова змінюватись у бік цивілізованого Заходу.

Олексій Гарань
Події навколо «Євро-2012», у разі вдалого завершення цієї історії, безумовно, будуть величезним плюсом для України на міжнародній арені, але зараз уся ця тягомотина, яка відбувається навколо Чемпіонату, починає вже навіть шкодити Україні та її іміджу.

Анджей Шептицькі
Президент Федерації футболу України був головним автором проекту проведення в Україні та Польщі Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році. Він переконав до цієї пропозиції українську та польську владу, а згодом – УЄФА. «Євро-2012» може покращити імідж України у світі та наблизити її до Європи. На жаль, Україна виявилась нездатною до професійної підготовки європейського чемпіонату.


-- Лєх Качиньські, 32 бали

Лєх Качиньські потрапив до нашого рейтингу, швидше, як уособлення нинішньої польської влади загалом, а не як окрема політична фігура, репутація якої навряд чи дозволила б йому всерйоз пролобіювати інтереси України в Брюсселі, Берліні чи Парижі. Проте одного разу Лєх Качиньські зробив для України більше, ніж усі західні адвокати та друзі Києва разом узяті. Йдеться про Бухарестський саміт НАТО 2008 року, коли саме Качиньські та міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорські буквально з боєм вибили в непримиренних скептиків членства України в Альянсі заповітне формулювання про те, що «Україна та Грузія будуть у НАТО» (інші адвокати України, як розповідали «Главреду» свідки тієї події, лише трохи згодом зрозуміли суть «гри», затіяної ініціативним польським президентом, і приєдналися до колег з Варшави). Формулювання, про яке сьогодні в деяких країнах Старої Європи вже починають вголос жалкувати, але те, що написано на папері, як відомо, «скасувати» доволі складно. Крім того, показово, що серед ключових лобістів України експерти називали саме Лєха Качиньського, а не, скажімо, прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, в якого, враховуючи його непогані контакти якраз у столицях країн Старої Європи, було б більше можливостей пролобіювати Україну в тих чи інших питаннях. Очевидно, загравання Туска зі своїм російським колегою пішли польському прем’єру зовсім не на користь тому, що стосується присутності у нашому рейтингу.

Олексій Гарань
Лєх Качиньські щиро прагне української інтеграції до Євросоюзу та НАТО, хоча ми знаємо, що його дії часто не сприймаються в Польщі і міжнародним товариством. Тому в цьому сенсі набагато прагматичнішим є Туск: менше слів, але більше роботи.

Олександр Палій
Враховуючи нинішні інтереси своєї країни, польський президент постійно й надійно підтримує Україну.


-- Юрій Андрухович, 29 балів

На Юрія Андруховича покладено особливу місію – створення позитивної картинки про Україну в німецькомовному світі Європи. А особливо в найбільш проблемній зоні українських євроінтеграційних (як і євроатлантичних) інтересів – Німеччині. Щоправда, сам письменник так, здається, не вважає, бо якось відверто розповів в інтерв’ю «Главреду», що найгидотнішим створінням щодо України в Європі є Австрія. Автору цих рядків доводилось спостерігати за тим, як поважні німецькі пані читають Андруховича в аеропорту у Франкфурті-на-Майні та в холі берлінського готелю. А поважні німецькі пани захоплено переглядають інтерв’ю з українським письменником в онлайн-версії впливового в Німеччині Der Spiegel. Зрозуміло, одного Андруховича та братів Кличків замало, аби зламати неприступний для європейських прагнень України «берлінський мур», проте й вони могли б зробити чимало, аби їхня власна держава давала їм більше приводів для – даруйте за тавтологію – хороших інформаційних приводів.

Олексій Гарань
Юрій Андрухович поєднує комерційний успіх, хорошу літературу та публіцистику. Думаю, що його виступи в Європі, зокрема Німеччині, привертають увагу громадськості до України, вони дуже добре пояснюють роль України в світі. Він більше виступає як громадська особа.

Хайке Дьорренбехер
Він є найвідомішим у Німеччині українським письменником, регулярно публікується в одній із провідних німецьких щоденних газет «Франкфуртер Алльґемайне». Андрухович багато робить для того, щоб сотні тисяч німецьких читачів дізналися, що Україна є європейською країною, і пробуджує у читачів цікавість відвідати її.


-- Руслана, 27 балів

Руслана має право бути в нашій десятці хоча б тому, що не припиняє постійних спроб розширити діапазон свого звучання далеко за межі пост¬радянського простору і вузьких діаспорних тусовок – типового явища для більшості українських співаків. Її хіт, записаний із американським репером T-Pain, рік тому невтомно крутили польські FM-хвилі, а афіші про її концерт разом із двома американськими співаками прикрашали вулиці Чикаго вже цього літа, що автору цих рядків доводилось спостерігати на власні очі. Руслана – ще один доказ того, що країну можна європеїзувати чи євроінтегрувати необов’язково перебуваючи в залі Верховної Ради, про досвід роботи в якій співачка уникає розмов у будь-якому форматі. А її шоу – повна противага депресивному настрою, який пос¬тійно домінує в публікаціях на українську тематику в провідних західних медіа.

Геннадій Удовенко
Успіх Руслани ніхто не перевершив, саме такі люди, як вона, дійсно сприяють створенню позитивного іміджу України.

Олег Рибачук
Окрім перемоги на Євробаченні, докладає неабияких зусиль задля популяризації України як політик і громадський діяч.

Анджей Шептицькі
Руслана – чи не найвідоміша українська артистка в Європі. Її творчість та отримані нагороди (передусім перемога на Євробаченні-2004) наближують Україну до європейських сусідів та свідчать про їхні культурні зв’язки.


-- Андрій Шевченко, 25 балів

Прізвище Андрія Шевченка давно стало частиною асоціативного ряду, який іноземці зазвичай вибудовують поруч зі словом «Україна». Кожна його футбольна перемога, як-то «золотий м’яч» у 2004 році, здатна була за лічені дні суттєво зміцнити цей ланцюг, а кожна його поразка на кшталт перебування у «Челсі» – послабити. Так чи інакше, але Шевченко давно переріс у сприйнятті західної публіки звичайного футболіста – він став елементом українського бренду. Можливо, не таким, як Бекхем британського, та все ж украй важливого для сприйняття України в таких скептичних до неї та вкрай лояльних до героїв футбольної Європи, як Італія чи Іспанія.

Анатолій Гуцал
Андрія Шевченка неможливо оминути увагою, але його внесок у лобіювання України за кордоном обумовлюється сезонними успіхами.

Олександр Палій
Андрій Шевченко є безцінним авторитетом серед любителів спорту у світі.

-- Експерти «Главреда»:


Анатолій Гуцал, перший зас­тупник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки
Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ України
Анатолій Луценко, директор Інституту політичних технологій
Анджей Шептицькі, Інститут міжнародних відносин Варшавського Університету (Варшава)
Аркадій Мошес, експерт Фінського інституту міжнародних відносин (Гельсінкі)
Валерій Чалий, заступник генерального директора та директор міжнародних програм Центру Разумкова
Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр»
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
Геннадій Удовенко, екс-міністр закордонних справ України
Григорій Перепилиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України
Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку

Євгеній Мінченко,
директор Міжнародного інституту політичної експертизи (Москва)
Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна
Леонід Кожара, народний депутат України, Надзвичайний та Повноважний Посол
Михайло Гончар, директор енергетичних програм Центру «НОМОС»
Олег Рибачук, екс-віце-прем’єр-міністр України із питань євроінтеграції

Олександр Палій,
експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України
Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва
Олексій Гарань, політолог, директор школи політичної аналітики НаУКМА
Хайке Дьорренбехер, голова представництва Фонду Фрідріха Науманна в Україні
Юрій Щербак, директор Центру глобальних і регіональних дос­ліджень НаУКМА

Подписывайтесь на наш канал в Telegram

Теги:  
Политика
Загрузка...