«Полураспад» парламента, отставки министров – признаки начала кампании
9 октября в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Полураспад» парламентской коалиции, кадровые проблемы в Кабмине – признаки начала президентской кампании?»
В пресс-конференции приняли участие:
-научный директор Школы политической аналитики Национального университета «Киево-Могилянская академия» Алексей Гарань;
-руководитель Центра прикладных политических исследований «Пента» Владимир Фесенко;
-ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины Александр Палий.
Олександр Палій: Виборча кампанія розпочалась у нас в 2005 році після того, як всередині так званої помаранчевої команди почали лунати звинувачення один одного, намагання дискредитувати чинного Президента, і звинувачення на адресу «любих друзів», які не підтвердилися, але послабили позиції Президента і тих самих «любих друзів» таким чином, що вони опинились в команді того, хто їх у той час очорнив.
Президентська виборча кампанія на сьогоднішній день фактично йде і ніякої особливої новизни у цьому немає. Інша справа, що вона вступає в офіційну фазу, в фазу ухвалення стратегічних рішень передвиборчої кампанії.
Очевидно, що на сьогоднішній день і ПР, і БЮТ є, по суті, тими політичними силами, які представляють одне цілісне політичне поле. Це так звані олігархи. Вони, звичайно, присутні і в інших політичних силах, але їхня критична концентрація – це ПР і БЮТ, де вони становлять абсолютну більшість і абсолютно впливають на рішення.
Сьогодні ситуація розвивається таким чином, що фактично ці політичні сили намагаються залишити суспільство без вибору, зробити неможливим обрати когось іншого, окрім них – представників ПР і БЮТ.
Насамперед, це проявилось в тій спробі конституційної реформи, яка фактично була спрямована на те, щоб максимально монополізувати владу, позбавити суспільство будь-якого впливу на владу.
Продовженням цієї історії було створення Закону «Про вибори Президента», який дає дуже значні переваги, насамперед, Партії регіонів, але також і БЮТ, за рахунок того, що створюються гранично тепличні умови для фальсифікацій на місцевому рівні, на рівні виборчих комісій, а також на рівні внесення змін у виборчий список.
Тобто в результаті цих маніпуляцій суспільство намагаються залишити без вибору.
Як ця ситуація розвивається на сьогоднішній день? І лідери ПР, і лідери БЮТ заявляють про те, що вони не хочуть майбутніх виборів, що вони не бажають ніяких парламентських виборів, тобто вони заявляють про те, що вони не бажають бути контрольованими. Є намагання ухвалити такий закон, який би визначав час абсолютно без виборів. Це означає залишити владу без контролю, без необхідності постійного прогинання перед виборцями, до якого змушені вдаватися наші політики.
Спроби узурпації влади сьогодні тривають. Янукович позавчора заявив, що він хоче вже працювати, щоб не було ніяких виборів. Тобто люди хочуть захопити владу і не відповідати перед суспільством, перед тим, хто, відповідно до Конституції, дає їм цю владу.
Тобто є дуже серйозне зрощення інтересів цих політичних сил, яке полягає в тому, щоб прийти до влади і зацементувати за собою цю владу на довгі роки всупереч інтересам суспільства. Хоча є й дуже серйозні розбіжності особистого порядку між Тимошенко і Януковичем, які час від часу зривають домовленості між їхніми політичними силами. Але об’єктивна реальність штовхає їх один до одного в протистоянні суспільству.
Інтереси лідерів цих політичних сил входять в абсолютну суперечність з інтересами суспільства, яке потребує компетентної влади, яка зможе бути оновлена через вибори. В мене таке відчуття, що якби у нас скасували вибори на 2014 рік, то зараз ПР і БЮТ не билися би за підвищення соціальних стандартів. Можливо, вони б скоротили соціальні виплати. Можливо, вони б нагородили пана Лозинського або, принаймні, не переслідували б його.
Тобто як тільки влада стає безвідповідальною перед суспільством, як тільки вона намагається якимось чином відсунути вибори, ця влада одразу стає безконтрольною.
В чому полягає ще один інтерес правлячого уряду? В тому, що фактично є намагання перекласти на когось відповідальність. Розмови про відновлення складу уряду – це спроби підтягнути людей, яких не потрібно було підтягувати раніше, тому що Расіне було що ділити, а зараз треба нести відповідальність.
На сьогоднішній день практично вся політика уряду Тимошенко полягає в бігу по колу. Юлія Володимирівна бігає по колу і призначає винних. Раніше були «любі друзі», потім Президент, потім Янукович, потім знов Президент, Нацбанк… Але 90% влади в Україні належить саме прем’єр-міністру.
Юлія Тимошенко на початку тижня заявила, що необхідно зібрати всі найкращі уми нашого суспільства, і щоб вони написали програму виходу з кризи. Це та сама кучмівська теза: «скажіть мені, що будувати, і я вам побудую». Це демонстрація того, що в неї немає програми виходу з кризи. Фактично уряд бігає по колу, затикає дірки по окремих напрямках, але довгострокової програми немає. «Український прорив» - це взагалі не програма, а декларація якихось принципів, які ніхто не мав наміру виконувати.
У Юлії Тимошенко є дуже хороші шанси не вийти у другий тур. Падіння економіки в країні за результатами півріччя складає 18,5%. Загальне падіння по року буде близько 15%. В цей час США впали на 3,9%, країни Євросоюзу – на 5,5%, Росія – на 11,5%. Тобто Україна є серед лідерів економічного падіння.
Я думаю, що це буде дуже серйозно впливати на коливання рейтингу Юлії Тимошенко. Є дуже серйозні передумови того, що керівник уряду в цих умовах не потрапить до другого туру. На сьогоднішній день теоретично можливе зібрання виборців навколо Арсенія Яценюка.
Коли в країні падіння економіки становить 5-6%, уряди злітають негайно. А коли в країні падіння 18%, тут навіть ніяких питань виникати не може. За такої умови за владу люди не голосують.
Дуже неприємна річ, яку демонструють наші політики – намагання покласти вину на суспільство. Нещодавно Президент сказав, що якось не так його розуміє суспільство. Я думаю, що це дуже неправильно. Свого часу, коли Юлія Тимошенко програла на виборах у Києві, вона сказала: якщо кияни обрали собі такого, то ми будемо дери банити разом з Черновецьким. Це, власне, зараз і відбувається.
Я вважаю, що це дуже поганий показник для цих політиків, тому що насправді суспільство має значно менше важелів, ніж ці політики і поводиться значно зріліше, ніж ці політики.
Повертаючись до пропагандистської кампанії – мене вразила реклама Юлії Тимошенко, де було написано, що «вона – це Україна». Свого часу у Франції король Людовік XIV проголосив, що «держава – це я». франція на той час була найпотужнішою європейською країною, він був першою людиною у Франції і йому могло щось стукнути в голову.
Що може стукнути в голову креативщикам Юлії Володимирівни, щоб написати таку річ, я не знаю. Завтра почнеться: «вона – це Сонячна система, вона – це планета, вона – це Всесвіт».
Я думаю, це дуже нескромна річ. Чи люблять в Україні нескромних жінок, це інша справа.
Серед усіх політиків є дуже висока концентрація слів, і нема концентрації справ. Ситуація така, що Юлія Тимошенко в основному працює в екрані телевізора, і цим, за великим рахунком, боротьба з кризою у нас в країні і вичерпується.
Ви пам’ятаєте цей набір слів:
«Кризи немає»
«Криза є, але нас омине»
«Криза прийшла, але нас не зачепить»
«Криза нас зачепила, але швидко мине»
«Криза не минає, але є ознаки стабілізації»
«Стабілізації немає, але є ознаки покращення»
«Покращення нема, але є ознаки, що ми далі не падаємо».
Люди, які мають пам'ять і здоровий глузд, це все фіксують.
Володимир Фесенко: Явка на виборах буде не дуже висока, хоча соціологічні опитування зараз прогнозують достатньо високий рівень голосування. Якщо агітаційна рекламна кампанія буде далі тривати таким же чином – масштабно, - вона просто заб’є всі рецептори наших виборців, плюс свята, і це може вплинути на зниження явки виборців. Реклама, скоріше, може зіграти не на мобілізацію виборців, а навпаки. Як це було на київських виборах, коли частина виборців, які коливалися, просто були спантеличені масштабами виборчої реклами і врешті-решт просто не прийшла голосувати. Зокрема. ще і тому, що не бачила реального вибору.
Чи можна останні події в парламенті вважати початком виборчої кампанії? На мій погляд, ні. Є два критерії. Коли починається не юридична, а реальна виборча кампанія? Коли про це оголошують головні претенденти, в даному випадку, на президентську посаду, коли вони заявляють, що будуть брати участь у президентських виборах. Друга ознака - коли на вулицях і на телебаченні з’являється політична реклама потенційних кандидатів в президенти. Висновок – вона почалася ні в 2005 році, ні зараз - вона почалася влітку. Перший крок - це події на Трійцю, коли і Янукович, і Тимошенко заявили про те, що вони будуть балотуватися на президентську посаду. Друга - це липень-серпень, коли почала з’являтися політична передвиборча реклама потенційних кандидатів на посаду президента. Зараз вона триває, набирає обертів. Я не бачу якихось принципових змін. 19 жовтня просто переведе цю фактичну кампанію в юридичну фазу.
Чи пов’язані останні парламентські події з президентською виборчою кампанією? Зараз все так чи інакше пов’язане з виборами, прямо чи опосередковано. Але у парламентських події, особливо у подій, які стосуються кадрових питань, власна логіка. Кадрові питання майже не пов’язані з логікою виборів. Там зовсім інше. Зв'язок тут може бути лише суто пропагандистський, як використати цю проблему, цю тему в агітації «за» чи «проти» того чи іншого кандидата на посаду президента.
Щодо кадрових питань. Кадрові проблеми в уряді існують ще з весни. Навіть парламентська криза почалася з того, - якщо вважати за ознаку парламентської кризи блокування парламентської трибуни, - почалася якраз з того, що була спроба уряду ще на минулій парламентській сесії провести кадрові рішення. Ці міністри, про яких зараз говорять, уже були в списку, крім Порошенка. Була спроба проголосувати цей кадровий пакет уряду, і саме тоді почалося блокування Верховної Ради. Тому що тоді у уряду, у коаліції була реальна можливість провести ці кадрові зміни. Була ситуативна більшість, яка могла б проголосувати за це. Регіонали це чудово розуміли, і тому почали блокування. А далі вже почалися інші події - соціальна ініціатива опозиції і т. д.
Зараз ситуація інакша. На мій погляд, коли ми говоримо про кадрові питання, ідеться про суто тактичну боротьбу в парламенті. У уряду на сьогодні немає реальних можливостей провести свої кадрові зміни, немає 226 голосів. Зокрема, це стосується ситуації в НУ-НС. Якщо на минулій парламентській сесії кадрові рішення могли б підтримати і в принципі підтримали і представники УНП, і група «Приват» НУ-НС, і могли б бути певні домовленості із іншими не коаліційними депутатами або фракціями. Зараз такої ситуації немає. Мені здається, що коаліція підняла зараз кадрові питання для того, щоб зробити тактичний контрхід, оскільки опозиція почала наступ, оскільки є реальна загроза проголосувати при другому читанні соціальні ініціативи. Тому що Литвин почав певну тактичну гру з регіоналами, власну самостійну тактичну гру. І, висуваючи кадрові питання, можливо, вирішили трохи змінити ситуацію в парламенті представники коаліції.
Щодо опозиції ситуації інакша. Головна мета опозиції, - а саме вона почала піднімати кадрові питання, - вибити якомога більше міністрів з уряду Тимошенко. Це міні-стратегія, це вже навіть не тактика. Ця стратегія спрямована не стільки на президентські вибори, скільки на майбутнє, щоб таким чином закласти певні підвалини, передумови для наступного розпуску Верховної Ради, для того, щоб таким чином поставити під сумнів легітимність нинішнього уряду, щоб у нього не було кворуму, а потім, щоб і у Президента, і у опозиції були всі підстави сказати: цей уряд нечинний. Хоча юридично ситуація настільки заплутана, що навіть, якщо в цьому уряді буде половина міністрів виконуючих обов’язки, він все рівно залишиться урядом. Поки не буде сформований новий Кабінет Міністрів новою коаліцією, цей уряд буде працювати і далі. Така зараз система влади, що навіть у такій ситуації не відбудеться автоматична зміна Кабінету Міністрів.
Щодо кадрових питань я ризикну спрогнозувати: скоріше за все, буде «бойова нічия». Тобто, не буде кадрових рішень уряду, але не буде, скоріше за все, і масових відставок членів уряду. Не лише коаліція, а й Литвин, який нібито реалізує власну лінію, намагається відкласти це питання, він затягує час. Тому що дійсно зараз у нинішній ситуації регіонали могли зібрати ситуативну більшість для того, щоб проголосувати відставку деяких міністрів. Литвин, розуміючи це, розуміючи, що це знов-таки наближує парламент в майбутньому до розпуску, затягує час і не дає можливість так швидко вирішити це питання. Тому, думаю, врешті-решт все залишиться в нинішньому вигляді, не будує ні кадрових змін, але і не буде масових відставок членів Кабінету Міністрів.
По коаліції. Я б не казав про «напіврозпад» коаліції. Знов-таки ідуть тактичні ігри, коли публічно заявляють про вихід з коаліції два депутати з УНП, це не означає, що коаліція припиняє своє існування. Тут проблема інакша, яка існувала ще раніше, навесні: є розрив між коаліцією де-факто і де-юре. Де-юре вона існує, оскільки є рішення, зокрема, фракції НУ-НС про створення цієї коаліції. А де-факто парламентської більшості немає.
Чи змінюють таку ситуацію рішення УНП? Зрозуміло, чому з’явилося це рішення: Костенко також братиме учать у президентських виборах, і якраз це початок президентської кампанії Юрія Костенка. Але чи змінює це хиткий, складний еквілібріум між коаліцією де-факто і коаліцією де-юре? Практично ні. Для того, щоб ситуація змінилася принципово, потрібно, щоб у фракції НУ-НС з’явилася якась більшість, яка б проголосувала за вихід з коаліції. На мій погляд, цього не відбудеться. Не лише тому, що там немає такої більшості, опосередковано вона існує. Тобто зараз у фракції НУ-НС коаліцію підтримує статистична меншість депутатів, але ті, хто не підтримують коаліцію, добре розуміють, що якщо вони проголосують за вихід з коаліції, якщо не завтра, то післязавтра практично одразу після президентських виборів відбудуться дострокові парламентські вибори. А вони не хочуть втрачати депутатський мандат. Тому вони не будуть голосувати за вихід з коаліції.
І взагалі зараз ситуації в НУ-НС набагато більш патова, ніж в парламенті, там взагалі зібрати якусь більшість неможливо - там кворуму немає, там не можуть зібратися для того, щоб хоча б за щось проголосувати. Я думаю, що в цьому сенсі коаліція так і залишиться в стані внутрішнього протиріччя між де-юре і де-факто. Якісь принципові зміни коаліційні, а також кадрові зміни відбудуться лише після президентських виборів. Саме президентські вибори зламають і цей еквілібріум в парламенті і взагалі дуже суттєво змінять напрямок розвитку політичної ситуації в країні.
Олексій Гарань: Вихід двох представників УНП з коаліції, виключення двох депутатів БЮТ з фракції принципово нічого не змінює. Ця ситуація дійсно була давно, вже уже було роз’яснено, що дійсно складають більшість фракції, тобто для того, щоб було прийняте рішення про розпад коаліції, потрібне рішення фракції Литвина або фракції НУ-НС. Литвин, очевидно, не буде це рішення приймати, тому що це ставить під загрозу його існування на посаді спікера. А фракція НУ-НС просто не збереться на засідання, враховуючи тенденції, «разброд и шатание» всередині фракції. Тому я думаю, що ситуація залишиться в такому підвішеному стані, так як вона була і раніше, до виборів вона принципово не зміниться.
Інша річ, що зараз ми побачили навколо голосування по законопроекту про підвищення соціальних виплат, ми дійсно побачили, що склалася ситуативна більшість за рахунок знову ж таки позиції Литвина. Чому він це зробив? Теорія раціонального вибору все пояснює. Тобто, він є спікером парламенту, свого часу він позиціонувався якраз на контрасті з Яценюком, тобто він намагався показати: от була неефективна робота Ради, прийшов новий спікер, тобто, я, досвідчений, вона стала ефективною. Насправді блокування Ради фактично підриває основні його тези і постулати напередодні кампанії. Тому в цьому сенсі об’єктивно йому треба було б показати, що роботу Ради можна розблокувати. Я думаю, що на цьому «Регіони» зіграли. Тобто, ми побачили ситуативну більшість.
Тепер знову ж виникає боротьба навколо того, чи буде цей Закон прийнятий в другому читанні. Тут є дужа чітка політтехнологія з боку Партії регіонів. Я думаю, що вона з точки зору технологій цілком виправдана. Тобто, якщо Закон не приймається, то тоді винуватець - БЮТ. Якщо Закон приймається, то тоді, будь ласка, уряд, виконуйте ці зобов’язання. Тобто з точки зору Партії регіонів тут безпрограшна гра.
Інша річ, яку позицію займе Президент? Уявімо, що Закон прийнятий в другому читанні і Президенту треба його або підписувати, або накладати вето. Оскільки Ющенко позиціонується як противник популістських рішень, то, скоріше за все, логічно, йому треба накладати вето. Більше того, Шлапак сказав, що Президент цей Закон не підпише.
Така непевна ситуація в парламенті, яка є, буде продовжуватися. Я думаю, що призначення нових міністрів теж стане заручником існуючої ситуації.
Призначення Порошенка. Порошенко свого часу уже фігурував в кандидатах на міністра закордонних справ, принаймні, політологи ці сценарії обговорювали. Я думаю, що це хороший варіант міністра-професіонала, який є економістом-міжнародником за своєю базовою освітою. Я думаю, що це досвідчений дипломат, який буде проводити збалансовану політику.
З приводу того, що сказав Олександр – що дві політичні сили намагаються залишити виборців без вибору. Завжди, навіть за часів Кучми, коли опозиція критикувала Кучму і казала, що він не дає можливості нормально взяти участь у виборах, я казав: якщо опозиція достатньо сильна, вона може подолати навіть опір влади. Це свого часу демонстрував і той же Ющенко, і Тимошенко, і Мороз, коли вони перебували в опозиції.
Зараз виборців без вибору насправді залишають не великі фракції, а ті політики, які не змогли скористатися цією ситуацією, яка була, пов’язаною і з розчаруванням виборців діючою владою. Серед цих політиків і Арсеній Яценюк, і Анатолій Гриценко, і той самий Ющенко, який намагається зіграти на критиці двох мегаблоків, але об’єктивно вони цим не скористалися.
Яценюк мав колосальний шанс – йому рейтинг просто падав в руки. Однак було допущено кілька суттєвих помилок. Мені здається, що зараз взято курс на перепозиціонування Яценюка. Від ставки на західний і центральний електорат спостерігається більший дрейф в бік сходу. Важко сказати, наскільки це буде виправдане, але факт є фактом: він зробив кілька заяв і кроків, які дуже критично оцінюються, насамперед, в тому регіоні, де він мав найбільший рівень підтримки – в західній Україні.
Читатель «Главреда» Roland Mikeladze (Ukraine, Zhitomir): Уважаемые эксперты! Что вы скажете на то, что на фоне явной (Янукович) и полуявной, но от этого не менее интенсивной (Тимошенко) ПОДроссийскости в подкремлёвском смысле слова, НЕ неожиданные и совсем не парадоксальные шансы в президентской кампании имеет... Виктор Ющенко? Если его штаб проявил в подготовке выборной кампании (и проведении её) хоть некую толику качественного и идущего из души креатива, если штаб выдаст на гора реально "торкающий" людей и абсолютно правдивый, может очень жёстко и реально ставящий вопрос о предстоящих нелёгких, но приводящих к выходу из сегодняшней заклинившей ситуации годах, то Ющенко наш Президент ещё раз. Если его кампания построена не на обещании "я повышу пенсию и подниму зарплату", а на правде об ошибках, на том что будет тяжело и мы должны это пройти чтобы гражданин и государство смогли жить достойно, то я даю победу на выборах пану Ющенко. Что скажете на это? Спасибо.
Олексій Гарань: На антиросійських гаслах виграти кампанію неможливо. Це ж чітке позиціонування: є два проросійських кандидати, і є я – єдиний патріот. Так само, як неможливо виграти на агітації за вступ до НАТО. На парламентських виборах - можливо, на президентських – ні.
Володимир Фесенко: Ющенко вигравав на тому, що з ним асоціювали надію і зміни, що він принципово зможе змінити ситуацію в країні.
Олексій Гарань: Зараз розклад кампанії буде дещо інший. Він може повторити 2004 рік. Тобто, чомусь Янукович опинився в ніші проросійського кандидата. Він сам або його політтехнологи порахували, що це буде йому вигідно. А Тимошенко, відповідно, робить інший маневр - вона зараз позиціонується як проєвропейський кандидат.
Олександр Палій: Президент, на мою думку, дуже серйозно втратив тим, що він не протиставлявся політичній еліті. У минулому році і особливо в цьому році влітку можна було розпустити цей парламент, видати відповідний указ, коли Партія регіонів фактично погоджувалася, коли після справи Лозинського були дуже серйозні антиелітні настрої, вони і досі залишаються. Тобто, та людина, яка протиставить себе політичній еліті в наших умовах, дуже сильно виграє. Я думаю, що Ющенко, навіть якщо він не має серйозних шансів виграти, має дуже хороші шанси змінити хід цієї кампанії.
Олексій Гарань: Вступ Ющенка в кампанію остаточно перекреслює шанси Яценюку. Тоді в другому турі буде високий розрив між Януковичем і другим кандидатом, який виходить в другий тур, а далі Янукович стає Президентом.
Володимир Фесенко: У Ющенка фактично шансів на перемогу немає. На це є багато причин. Щодо російського чинника. В країні, де 60% населення лояльно ставиться до Росії, - по-різному, але лояльно, - антиросійський чинник не спрацьовує. Тому Ющенко в 2004 році не користувався антиросійською риторикою. Його намагалися загнати в антиросійський кут. Він тоді не казав про НАТО і т.д.
Але головна проблема не в цьому. Зараз можна визнавати помилки, критикувати Тимошенко, Януковича і т.д., проте люди оцінюють президентство Ющенка. Люди будуть голосувати не за абстрактного президента, не за обіцянки, а за те, як він працював. Це є також право людей – оцінити діяльність того чи іншого посадовця. Це буде оцінка і Тимошенко. Для неї це теж буде дуже непростий, а, можливо, драматичний іспит. Шанси Ющенка на перемогу фактично перекреслює його рекордний антирейтинг. По параметрах оцінки діяльності, а також повної недовіри – 80%. З цієї точки зору я вже не оцінюю діяльність штабів, якої немає. Який там у команди Ющенко креатив? Тому я з великим скепсисом оцінюю шанси Віктора Андрійовича, особливо в нинішньому стані.
Коли казали, що Ющенко нічого не виконав, це не правда. Він багато чого виконав. Один з парадоксів Ющенка полягає в тому, що якраз за роки його президентства найбільше за всю історію України зростали зарплати і пенсії. Але хтось вважає, що в цьому «винний» або Янукович, коли був прем’єром, або Тимошенко, яка двічі була прем’єром за це час. Люди пов’язують це не стільки з Ющенком, скільки з іншими політиками. В цьому сенсі він ніяк не може себе протиставити політичній еліті, тому він є її органічна частина.
Олександр Палій: Він якраз її неорганічна частина, через те, що більшість політичної еліти зараз налаштована суто проти Ющенка, навіть його колишні друзі.
У нас країна, в якій незалежність підтримає близько 80% громадян. Тому патріотична риторика буде підтримана дуже серйозно. Уже є дуже великий запит в усіх регіонах Україна, в тому числі на півдні, на здоровий патріотизм, звичайно, не етнічний, а здоровий патріотизм політичної нації.
