Анжеліка Рудницька: «Не обов’язково сидіти в парламенті, аби бути корисним країні»
На сайті «Главред» відбувся чат зі співачкою, майстринею, художницею та засновницею етномодерну Анжелікою Рудницькою. Спілкуючись із читачами, вона розповіла про телевізор як «погану звичку», ставлення до діяльності організації Femen та виступам артистів на підтримку політиків під час передвиборчих кампаній, а також про цьогорічну головну ялинку країни, яка, на думку майстрині, «добре вписалася б серед висоток на Троєщині». Крім того, Анжеліка розповіла, що хотіла б почастувати Президента України Віктора Януковича вегетаріанським обідом.
У чому полягають основні проблеми сучасних українських музичних програм, чого їм не вистачає? Чому українцям не можна абстрагуватися від політики? Українські поп-виконавці – ремісники чи митці? За що українці повинні бути вдячні конкурсу «Євробачення»? Про це та багато іншого читайте в стенограмі чату з Анжелікою Рудницькою.
rebok: Чи часто ви закохуєтеся?
Анжеліка Рудницька: У кого? :)
Можливо, якби було в кого, закохувалася б частіше.
Yakub: Вы верите в дружбу, преданность? Или это все – пережитки прошлого?
Анжеліка Рудницька: Я знаю людей, які вміють дружити. У моєму житті зустрічалися люди, котрі підтримували у найскладніші моменти. До речі, це далеко не завжди найближчі або ті, на кого теоретично розраховуєш. Але приємно, що ці поняття – не архаїзми, а все ще реалії.
Тоня: Анжеліко, доброго дня! Розкажіть, будь ласка, як Ви відсвяткували Новий рік? Що Вам подарував Дід Мороз цього року? І, взагалі, який найдивніший подарунок (або той, що найбільше запам’ятався) Вам доводилося отримувати? Дякую за відповіді. Натхнення Вам у новому році!
Анжеліка Рудницька: Новий рік пройшов, і слава Богу. :) У новорічну ніч я прекрасно виспалася, бо два попередні місяці у мене були надзвичайно напруженими, тому моїм найбільшим бажанням було виспатися. Ця мрія здійснилася у новорічну ніч.
А Різдво я традиційно святкувала зі своєю родиною. Оскільки мама моя народилася на Свят-вечір, ми всі зібралися її вітати, приймали колядників, співали самі, смакували маминими наїдками. А ще родиною ходили в церкву і на каток.
Старий Новий рік я святкувала у Львові, була на сольному концерті Оксани Білозір і бачила, як страшенно люди скучили за українською піснею, українським словом, українськими артистами. Про це мені говорили не лише на самому концерті, але й в готелях, ресторанах, таксі і т.д.
А на Водохреще моя подруга влаштувала дівич-вечір із вертепом, козою і усіма необхідними атрибутами. Слава Богу, свята скінчилися, і нарешті можна працювати знову! :)
Тоня: І ще одне запитання. Чи сподобалася Вам цьогорічна головна ялинка країни?
Анжеліка Рудницька: Це була моя улюблена тема в соцмережах у грудні. Як арт-об’єкт, вона була по-своєму цікавою і чудово вписалася б серед висоток на Троєщині чи на Харківському масиві. Але як головна ялинка країни, вона викликала то жаль, то розчарування, то іронію, яка переходила в їдкий сарказм. В першу чергу ялинку ми ставимо для дітей, а більшість моїх знайомих дітлахів при першому погляді запитували: «Що це?» А своєї головної ролі цей конус зіграти не зміг.
світ_лана: Анжеліко, чи продаєте ви подушечки-думочки, створені вами? Якщо так – то де їх можна придбати, і скільки приблизно вони коштують? Дякую.
Анжеліка Рудницька: Так, їх можна придбати. Усі подробиці можна дізнатися на моєму сайті.
Andriy: Вітаю Вас, Анжеліко! Які сучасні телевізійні музичні передачі або проекти Ви дивитеся? Як взагалі оцінюєте рівень нинішніх українських музичних програм?
Анжеліка Рудницька: Частково дивлюся усі для розуміння ситуації. Найбільше мені не подобається в них відсутність українського і «форматність», надто вони вже схожі одна на одну. Але переживемо і це...
З архівом попередніх чатів «Главреду» ви можете ознайомитися тут.
ігор Дніпропетровськ: Мила Анжеліко, я ще пам’ятаю «Територію А» і Вас у головній ролі. Ви були неперевершені. Тримайтесь! Як і всім нам треба це робити за цих варварів.
Анжеліка Рудницька: Дякую. Тримаймося разом!
кира_: Анжелика, говорят, вы здорово готовите. Скажите, какое ваше любимое блюдо? Какое самое необычное блюдо вам приходилось пробовать? Чем бы вы угостили украинского президента, если бы нужно было приготовить что-то специально для него? Спасибо за ответы.
Анжеліка Рудницька: Дякую, Кіро, за комплімент. Я так давно не куштувала їжу власного приготування, що й не пам’ятаю, смачна вона чи ні. Готую надзвичайно рідко, коли є натхнення, або коли нічого їсти.
Серед улюблених страв – овочі, фрукти, зелений чай.
Найбільш незвичайні страви куштувала в азіатських країнах – Таїланді, Китаї, Кореї, наприклад, кокосовий суп із морепродуктами, баклажани в абрикосовому соусі, кімчі. Хоча всі ці страви вже не є екзотичними для України.
Сподіваюся, що українського Президента є кому годувати, але якщо раптом він буде дуже голодний, і більше ніхто не захоче приготувати йому обід, я щось обов’язково вигадаю. Швидше за все, це буде вегетаріанський обід.
Andriy: Чи немає, бува, планів відродити «Територію А»? Або щось на кшталт цієї передачі...
Анжеліка Рудницька: Дякую, Андріє! Таких запитань щодня меня ставлять дуже багато. А це означає, що «Території А» або чогось подібного катастрофічно не вистачає і українським музикантам, і українським глядачам. Я готова бути консультантом, спрямовувати і надихати, але бути ведучою такої програми я вже не можу – я виросла, і мені це не цікаво. Це може бути щось масштабніше, грандіозніше. Хоча грандіозних музичних проектів в ефірі зараз достатньо, однак їм не вистачає патріотизму і занурення в українську культуру, яке було в «Території А».
лис: Які якості, на ваш погляд, повинен мати справжній чоловік?
Анжеліка Рудницька: Справжній чоловік повинен бути ідеальним, тобто ідеально підходити мені. А точніше – бути розумним, чесним, щедрим, добрим, вірним, люблячим, самовідданим, коханим і т.д.
Як Ви думаєте, такі бувають?
Петро, Ужгород: Анжеліко, як у вас справи в царині музики: над чимось зараз працюєте, щось записуєте, десь виступаєте?
Анжеліка Рудницька: Звичайно, працюю. Готуюся до запису нового альбому. Іноді виступаю.
сніжок: Чи надходять вам пропозиції вести яку-небудь телепередачу? Ви би хотіли ще працювати в цій сфері? Якими мають бути умови, аби вас це стовідсотково зацікавило?
Анжеліка Рудницька: Надходять, але оскільки я вже доросла дівчинка, мені хочеться не просто стояти в кадрі, а робити те, що мені подобається.
Питання не в умовах (зарплата, час виходу, канал), а в моїй зацікавленості й внутрішньому бажанні. Плюс у мене надто мало вільного часу, а телебачення вимагає великої віддачі.
violenze: Здравствуйте! По-вашему мнению, фильм «За зеленой дверью» можно считать искусством? Если бы поступило предложение (интересное), Вы бы снялись в фильме для взрослой аудитории? Или если Вам не удобно отвечать на такой вопрос, то вот еще один вариант: в Вашем творчестве существуют темы-табу? Считаете ли Вы себя способной на агрессию? Спасибо и удачного дня.
Анжеліка Рудницька: Цей фільм я не дивилася.
Я не розумію, що таке «фільм для дорослої аудиторії». До речі, я знімалася в фільмах, але жоден із них так і не вийшов на екран. :)
Теми-табу, мабуть, існують, але я їх для себе не окреслювала словесно. Найправильніше буде сказати: я ніколи не робитиму того, що мені неприємно, у різних випадках це можуть бути різні речі.
Кожна людина здатна на агресію, я – не виняток. Але намагаюся контролювати свої емоції.
kurator: Когда встречаете нового интересного человека, с которым хотели бы строить отношения или общаться, открыты с ним на все 100%? Легко пускаете новых людей в свою жизнь?
Анжеліка Рудницька: Ні. Я легко спілкуюся з новими людьми, які в силу професії зустрічаються мені дуже часто. Але більшість цих знайомств не переростають у якісь особливі стосунки чи дружбу, оскільки я багато працюю, у мене не вистачає часу на спілкування з мало знайомим людьми.
vasyld: Анжеліка, Ви є одною з подвижників українського етномодерну. Завдяки Вам було відкрито цю течію мистецтва для всієї громади. Ви розумієте, що мистецьке ремесло – це естетичне надбання і раціональна діловитість. Згораю від цікавості дізнатися, якщо не секрет, звичайно: Ви знали завчасно, де найбільший вакуум і потреба у вітчизняних талантах, чи просто наполегливо працювали над справою свого життя?
Анжеліка Рудницька: Я завжди в житті відштовхуюся від внутрішнього бажання і розуміння світу, а не від суспільних потреб чи запитів. Усе, що я робила, було в першу чергу цікаво мені, я ділилася цією цікавістю з іншими, і мені завжди вдавалося запалити своїми ідеями тисячі і мільйони інших людей. Як на мене, найбільше щастя для митця – саме творчий процес, коли ти відчуваєш щось особливе, незбагненне, що потім можеш відтворити у слові, музиці, картині, тобто отримуєш результат. І ось коли цей результат подобається не лише тобі, а ще комусь – це вже радість, розділена навпіл, або ж на тисячі чи мільйони шматочків. Коли цієї радості стає так багато, ти знов відчуваєш щось особливе, незбагненне, і ця спільна радість перетворюється на величезну силу.
Звичайно, це вимагає потужної внутрішньої віддачі від митця, але у кожного своя місія, і від неї нікуди не подінешся.
vasyld: Якби Femen була офіційно зареєстрованою політичною партією, чи підтримали би ви наших гарних дівчат на виборах?
Анжеліка Рудницька: Мені більше подобаються хлопці. :)
Питання не в гарних дівчатах. Не думаю, що це той шлях, який міг би бути близьким мені. А Ви будете підтримувати Femen на виборах? :)
Nelli: Додам до запитання попереднього дописувача... Анжеліко, як ви взагалі ставитеся до діяльності Femen? Чи не принижують ці дівчата таким чином українських жінок? Чи справді чогось досягають, або просто відволікають увагу (досить вдало) від чогось більш важливого? Дякую.
Анжеліка Рудницька: Додам до попередньої відповіді. Дуже часто закордоном красу українських дівчат оцінюють неправильно: нас вважають надто доступними. У багатьох іноземців українка асоціюється з проституцією. Мені це вкрай неприємно. Традиційно українські дівчата були цнотливими і при цьому норовистими. Хотілося б, щоб сьогоднішні наші жінки дотримувалися цих гарних традицій, поважали себе і не продавалися за безцінь, та й за великі гроші краще не продаватися.
andrewandrew14: Якому виробнику нижньої білизни ви віддаєте перевагу? Дякую за відповідь.
Анжеліка Рудницька: Вважаю, що це питання інтимне. Та й, чесно кажучи, тотально однакового одягу чи нижньої білизни у мене немає. Тобто це різні виробники. А якщо Ви натякаєте на мої фотосесії у білизні, то тут вирішували стилісти.
kenrol: Вы были участницей студенческой голодовки «Революция на граните». Расскажите вкратце, что это за акция? Спасибо.
Анжеліка Рудницька: Дякую, це особлива сторінка моєї біографії, до якої я ставлюся дуже трепетно і вважаю, що історики та політики до кінця не оцінили цей важливий переломний момент у житті нашої країни. Це був момент великого піднесення української молоді, якій вдалося підштовхути країну до незалежності. Рівно через дев’ять місяців після «Революції на граніті» Україна стала незалежною.
сіма: Анжеліко, доброго дня! Розкажіть, як ви ставитеся до виступів артистів на підтримку того чи іншого політика під час виборів? Чи самі виступали під час виборчих кампаній? Якщо так – за кого агітували? Чи збираєтеся повторити досвід у 2012-му році?
Анжеліка Рудницька: Вважаю це нормальною практикою, коли публічні люди, в тому числі й артисти, підтримують ту чи іншу політичну силу. Але коли один артист на кожних наступних виборах підтримує того, хто зараз у фаворі – це вже викликає сумнів і має негативний присмак. Хоча я розумію, що артисти часто це вимушені робити, щоб прогодувати себе і свої сім’ї.
Висновок: у державі мають бути такі закони, щоб артисти могли заробляти гроші, не залежно від змін у політиці. На жаль, сьогодні українському артисту дуже складно потрапити в український ефір, донести до глядача свої думки, свої переживання, свої пісні, і такі тури музиканти дуже часто розглядають, як спосіб популяризації власної творчості.
Я теж брала участь у передвиборчих турах, агітуючи за БЮТ. Поки що таких пропозицій не надходило.
сіма: Наскільки взагалі цікавитеся політичним життям країни? Чи може, на вашу думку, сучасний українець жити, повністю абстрагувавшись від політики?
Анжеліка Рудницька: Я слідкую за новинами, реагую на деякі речі, особливо ті, що стосуються культури, і висловлююся в соцмережах.
Жити можна, але якщо ми будемо усі абстрагуватися від політики, то Україна взагалі зникне. А цього б мені не хотілося. І, як казали класики марксизму-ленінізму, «не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього». Тому давайте кожен на своєму місці робити хоча б щось важливе для країни: пекти хліб, виховувати дітей, прибирати вулиці від снігу, приймати закони, створювати культурні цінності. Головне – робити це чесно, самовіддано і максимально професійно. Тоді нам менше хотітиметься абстрагуватися.
сіма: Ніколи не виникало бажання спробувати себе в політиці? Руслана, Вакарчук в якості депутатів вже побували... Не хотіли б і ви спробувати себе в цій якості? (Хоча, як на мене, ви – надто чемна, чесна і світла людина, аби займатися цією справою...)
Дякую вам наперед за відповіді. Удачі вам, Анжеліко!
Анжеліка Рудницька: Було кілька спроб. Перші – ще в студентські роки, коли ми допомогали улюбленим викладачам під час передвиборчих кампаній, і участь у студентській революції. Хіба це не спроба?
Потім я балотувалася у міську раду і Верховну Раду. До речі, мала непогані рейтинги. Але я зрозуміла, що одна людина навряд чи може змінити щось глобально, а власної політичної сили в мене немає. По-друге, політика, як і будь-яка інші робота, вимагає самовіддачі, а мені так багато хочеться сказати в мистецтві...
А по-третє, кожен із нас на своєму місці часто може зробити більше для країни, аніж сидячи в парламенті. Вважаю, що «Територія А» в питанні українізації суспільства досягла великих успіхів, і це – теж політика. Тому балотуватися не обов’язково, а робити щось для країни кожен із нас мусить.
Кость, Тернопіль: Вітаю Вас, Анжеліко! Маю до Вас кілька запитань:
1) Ваші улуюблені квіти?
2) Ваш найбожевільніший вчинок у житті?
3) Ваша заповітна мрія?
4) Хто є Ваш перший критик? Кому першому даєте послухати пісні, показуєте свої роботи та до чиєї критики завжди дослухаєтеся?
5) Коли Ви востаннє сміялися до сліз?
Дякую... Нехай у Вас все буде добре, і натхнення завжди буде з Вами.
Анжеліка Рудницька: 1) Живі, тобто не зрізані. На даний момент – орхідеї, які розцвіли в моїй майстерні і мають такий зворушливий вигляд на тлі зимового пейзажу за вікном.
2) Не знаю, чи він був найбожевільніший, але точно – найекстремальніший. У Таїланді я спускалася на тарзанці з 52-го поверха. Але це не вчинок, це – розвага.
Сьогодні можна говорити, що один із божевільних вчинків у моєму житті – це голодування під час студентської «Революції на граніті», але тоді це була внутрішня потреба патріотично налаштованої студентки.
3) Мрія є. Але говорити про неї я не буду.
4) Найбільше довіряю мамі, бо вона вміє і покритикувати так, щоб не образити, і похвалити так, щоб не спровокувати «зіркової хвороби».
5) Не пам’ятаю.
Дякую! І Вам натхнення!
зяма: Чого ви найбільше боялися в дитинстві?
Анжеліка Рудницька: Вчительки математики. :)
зяма: Те, що ви вегітаріанка – це чутки чи правда? Якщо правда, то розкажіть, як ви прийшли до такого способу життя? Чим мотивувалися? Чи є в цьому певне релігійне підґрунтя?
Анжеліка Рудницька: Вегетаріанство для мене це не релігія, а етичне ставлення до тварин. Вважаю, що їсти собі подібних – це жорстоко. Якщо розмірковувати про це серйозно, це – довга розмова. Тому обійдемося цього разу жартом, який любить повторювати один мій знайомий: «Анжеліка не їсть м’яса не тому, що вона любить тварин, а тому що вона ненавидить рослини».
зяма: Часто дивитися телевізор? Не плануєте повернутися на ТБ? Дуже хотілося б!!!
Анжеліка Рудницька: Телевізор – це одна з моїх поганих звичок. Він працює завжди, коли я є дома. Хоча далеко не завжди я дивлюся на екран чи навіть знаходжуся з ним в одній кімнаті. Окрім того, я слідкую за телепроцесом, як член Громадської ради з питань телебачення та радіомовлення при Нацраді з питань телебачення та радіомовлення.
Іноді мені дуже хочеться зробити якийсь проект або відкоригувати вже існуючі «під себе». Але реальних планів немає. Мабуть, це не справжнє бажання, бо усі справжні обов’язково збуваються. Особливо коли цього прагнеш.
У мене теж до Вас запитання: в якому з нинішніх форматів Ви мене бачите? Бо я себе навіть подумки в них почуваю некомфортно.
зяма: Ви – дуже позитивна людина. В чому секрет вашого оптимістичного настрою та доброго ставлення до людей?
Анжеліка Рудницька: Оптимізм і гарне ставлення до людей в мені прошиті генетично. Такими були моя бабуся і дідусь, такими є мої батьки. Якою ж мені бути? :)
зяма: І останнє запитання, без підтекстів. Щодо року, що наступив, ходить багато чуток – говорять про кінець світу. Ви в це вірите? Можливо, якось готуєтеся до цієї дати? Дякую за відповіді...
Анжеліка Рудницька: Нікому з людей не дано знати ні про початок, ні про кінець світу. Але не думати про це не можна. Тому готувати потрібно свою душу до безсмертя. А про інше – можна не турбуватися, однак, воно від нас не залежить. Свої роздуми про час, його циклічність і безкінечність я спробувала висловити у серії робіт «Містерія літочислення», яка вперше буде представлена на виставці у Києві, про яку ми говорили раніше.
booklia: Анжеліко, як творча та інтелігента людина, що думаєте про вірш Винничука «Убий п..са», який сьогодні багато обговорюють в мережі? Чи дійсно це – мистецтво, поезія..?
Анжеліка Рудницька: Як на мене, кожна людина має право висловлюватися так, як їй найближче до душі. Тому мені не хочеться коментувати чужі емоції. Однак, впевнена, що переслідувати поета за вірш, яким би він не був, це пережиток комуністичної ідеології, яка, на жаль, прошита в головах багатьох українців.
etna: Доброго дня, Анжеліко! Рада можливості поставити Вам запитання. Розкажіть, будь ласка, коли ви створюєте подушечки-думочки, ви знаєте наперед той візерунок, який буде у підсумку, чи він створюється сам по собі, в процесі? Ви самі вигадуєте малюнок, чи користуєтеся схемами? Хто вчив вас вишивати? Звідки така назва «подушечки-думочки»? Скільки років цим займаєтеся? Скільки часу йде на виготовлення однієї подушечки? Вибачте за купу запитань, наперед дякую за ваші відповіді.
Анжеліка Рудницька: Дякую! Подушки-думочки – це дизайнерське втілення моїх полотен, тому коли йдеться про візуальні образи, треба говорити про самі роботи, які, безумовно, є моєю авторською фантазією. Якби я користувалася схемами, це було б ремісництвом. Я ж вважаю себе художником, який створює власний всесвіт, і подушечки в ньому – це лише дрібний фрагмен. Деякі з моїх зображень ми перетворюємо на більш декоративні і пристосовуємо у формат подушечок-думочок. Цей малюнок наноситься на тканину за спеціальною технологією, яка нази вається «принт на шовку».
Вишивати мене вчили мама та бабуся. Маленькі подушечки у багатьох регіонах України називають «думочками», бо на них не сплять вночі, а прикрашають домівки і підкладають під голову, коли треба відпочити посеред дня. Я, даруючи подушки, кажу що, вони не для сну, а для народження геніальних думок: лягаєш на неї вухом, і одразу вигадуєш щось хороше і корисне для країни.
Анатолій Р.: Анжеліко, ви по-справжньому творча людина: стільки різних напрямків вже освоїли - і співаєте, і вишиваєте, і пишете... А які б ще ремесла хотіли б освоїти? Банальне, дуже банальне запитання, але... Ваші творчі плани? Дякую.
Анжеліка Рудницька: Дякую! Не знаю про ремесла – я їх освоюю разом із дітлахами на майстер-класах, а це відбувається зараз щомісяця. Щодо мистецтва – я ще не займалася балетом, скульптурою і політикою. :)
Про плани... Саме сьогодні вночі, перед нашим чатом, мені прийшла в голову ідея нової роботи, тож хотілося все прогуляти і одразу братися за папір та олівець. Буду продовжувати далі малювати. Що стосується музики, то є дуже омріяний мною проект, котрий вже кілька років ніяк не можу реалізувати, але, як оптимістка, сподіваюся, що рано чи пізно це станеться. Після відкриття виставки впритул займатимуся книгою, яку планую видати до кінця весни. І продовжую писати кандидатську «Семантика народних орнаментів». Також щомісяця відбуватимуться майстер-класи, і виставки, про які я вже згадувала, мандруватимуть Україною. Є ще багато планів, але якщо я почну про них розповідати, не зможу відповісти на всі інші запитання.
Molli: На яких майстер-класах або виставках Вас можна буде побачити найближчим часом? Які заходи плануються?
Анжеліка Рудницька: 2 лютого стартує моя велика персональна виставка «Містерія літочислення» у Національному музеї Тараса Шевченка на бульварі Шевченка, 12, у Києві. Це – найбільша і найповніша колекція моїх робіт. Експозиція складається із більш ніж 150 полотен, які з’їхалися з різних країн світу, щоб тепер порадувати українських глядачів і мене. З нетерпінням чекаю цієї виставки, бо сама деяких робіт не бачила роками.
Виставка триватиме до середини березня і, сподіваюся, що кожен бажаючий зможе знайти можливість її побачити.
Після цього «Містерія літочислення» вирушає в арт-тур Україною із місією об’єднання нашої країни любов’ю і красою, яку в будь-якому регіоні українці розуміють однаково. Вже заплановані Донецьк, Лисичанськ, Луганськ, Житомир, Львів, Луцьк, Рівне та ініші міста.
сонце: Вас часто можна побачити на майстер-класах для дітей наших «віпів»... Хто з них, на ваш погляд, у майбутньому може мати якусь творчу професію? І ще... чи проводите ви подібні заходи для звичайних дітей, тобто не «віпів»?
Анжеліка Рудницька: Уже сьомий рік я провожу майстер-класи як для дорослих зірок, так і для їхніх дітей. Однак, я не називаю цих людей «віпами» чи «зірками», бо це просто мої друзі. Серед діток справді дуже багато талановитих, які з величезним захопленням пізнають ази народного мистецтва, і після майстер-класів діляться власним досвідом у своїх класах, школах зі своїми братами, сестрами, друзями. Завжди творчо себе проявляє Іван Гусін, син знаменитого українського футболіста Андрія Гусіна і відомої дизайнерки Христини Гусіної. Гадаю, що в майбутньому проявить себе в якійсь із творчих професій Улянка Матвієнко, донька Тоні і онучка Ніни Митрофанівни. Вже вся країна побачила талант Саші Єгорової, доньки Сніжани Єгорової. Вона теж неодноразово брала участь у наших майстер-класах. Яскраво проявляють себе діти Марічки Падалки, онук Ірини Данилевської та Володимира Нечипорука, головних модників країни, Віктора Павлика, Лері Вінна, Ольги Сумської, Остапа Ступки, Василя Бондарчука, Анатолія Кінаха, Миколи Катеринчука... Боюся когось пропустити чи недохвалити, але скажу так: неталановиті і ті, кому це нецікаво, у нас «не приживаються». Всі ж інші стають завсідниками майстер-класів.
Щодо «звичайних» дітей, то найчастіше такі майстер-класи я проводжу в інтернатах, дитячих будинках та Національному інституті раку, але саме ці акції я не піарю, бо, на мою думку, благодійність повинна бути тихою, не галасливою. У Біблії написано: «Хай права рука не знає, що робить ліва». А щодо емоцій, то усі діти, не залежно від того, хто їхні батьки, однаково реагують на ці майстер-класи: радісно, захоплено. У фіналі цих майстер-класів навіть незнайомі діти обнімають мене і цілують, ніби ми сто років дружимо.
kniazz: Чи вірите ви в: а) бога, б) долю, в) закони карми, г) казки в реальному житті?
Анжеліка Рудницька: Вірю в Бога. А казки в моєму реальному житті теж були.
kniazz: Найяскравіший спогад вашого дитинства?
Анжеліка Рудницька: Дякую. Саме «Главред» примусив мене пригадати багато історій з мого дитинства (читати тут).
Яскравих історій у дитинстві було багато, можливо, коли-небудь у мене дійдуть руки написати про це більше. Бо те, як з нами спілкувалися батьки, могло б стати гарним прикладом для багатьох дорослих, які намагаються виховувати власних дітей.
Anna: Чого плануєш досягти в 2012 році? Успіхів тобі!
Анжеліка Рудницька: Ми вже писали про плани. Дай Бог здоров’я їх здійснити.
Anna: З ким би ви хотіли заспівати в дуеті з українських чи російських виконавців?
Анжеліка Рудницька: В моїй голові вимальовується кілька цікавих музичних проектів, але з Вашого дозволу, я розповім про них трошки пізніше.
Anna: Что бы Вы хотели изменить в правилах украинского шоу-бизнеса?
Анжеліка Рудницька: Корупційність, обмеженість форматом і одноманітність.
А правила шоу-бізнесу я не знаю.
Anna: Який найдивніший подарунок вам доводилось отримувати?
Анжеліка Рудницька: Мені колись подарували мільйон, який можна було отримати, виконавши певні умови. Ці умови здалися мені неприйнятними, тому я досі не мільйонер.
Anna: Чи є у Вас кохана людина?
Анжеліка Рудницька: Ні.
Anna: Що для Вас важливіше – сім’я чи кар’єра?
Анжеліка Рудницька: Я не протиставляю ці речі. Я люблю свою родину і люблю все, чим я займаюся. Бо роботи як такої у мене немає.
Anna: Чи плануються фан-зустрічі найближчим часом?
Анжеліка Рудницька: Хіба що у віртуальному просторі.
Anna: Чи є в соціальних мережах? Якщо так, то чи ведете ці сторінки самі, чи за вас це роблять ваші помічники, піарщики?
Анжеліка Рудницька: Є, майже у всіх. Найчастіше я буваю у Фейсбуці і усі пости, звичайно, пишу сама. Що стосується завантаження фотографій або відео з різних акцій, подій і т.д., то це я можу довірити і помічникам.
Anna: Що думаєте про сучасну українську поп-музику? Якість, образ і т.д.
Анжеліка Рудницька: Для мене у різдвяні дні стало справжнім відкриттям знайомство з гуртом «Рокаш». Посилання на їх «Щедрика» є на моїй сторінці у Фейсбуці.
Що стосується інших моїх уподобань, то найулюбленішою співачкою для мене була і залишається Ніна Матвієнко. Минулого року грандіозним концертом, можливо, одним із кращих за часи незалежності України, вважаю концерт музики Братів Гадюкіних, переспіваних відомими українськими гуртами.
До багатьох колег я ставлюся з повагою. На превеликий жаль, велика кількість поп-музикантів займаються ремісництвом. А це не має жодного стосунку до музичного мистецтва.
Anna: Хто Ви за знаком зодіака? Чи вірити Ви в гороскопи і те, що характер людини визначають зірки?
Анжеліка Рудницька: Близнюк. Я вірю в Бога. Читати гороскопи мені ніколи.
Anna: А чим Ви ще цікавитесь, крім музики? Чи є у Вас які хоббі? Як любите відпочивати?
Анжеліка Рудницька: Крім музики – нічим. Хіба що пишу книжки, малюю картини, їжджу з виставками по всьому світу, викладаю, пишу дисертацію, пишу статті, мандрую, займаюся громадською діяльністю...
Anna: Чи любите Ви читати? Що останнє читали? Чи гортаєте сучасних українських письменників?
Анжеліка Рудницька: Дякую. Серед сучасних українських письменників є багато моїх знайомих і друзів, і іноді я читаю їхні книжки, але часто картаю себе за те, що приділяю цьому мало часу. Зараз читаю наукові дослідження із фольклористики, оскільки це мій прямий обов’язок як майбутнього кандидата наук.
trostyan: Анжеліко, чи часто вам доводиться мандрувати? В якій країні вам подобається найбільше (окрім України)? Де в Києві ви любите гуляти?
Анжеліка Рудницька: Я люблю мандрувати у різних країнах. І по нашій країні – теж. Почувала себе як в раю на острові Самуї у Таїланді. З цікавістю розглядала південно-корейські міста, дуже вразили мене Луксор і Місто Мертвих у Єгипті. Кожна країна цікава по-своєму.
У Києві найбільше люблю історичний центр і дуже шкодую, що він перетворюється на руїну із вкрапленнями хмарочосів, втрачаючи своє культурне обличчя, яке складалося століттями.
Лариса Рудник: Перепрошую за мою неосвіченість, але вперше чую, що ви письменниця. Розкажіть, що ви написали, над чим працюєте, в якому жанрі?
Анжеліка Рудницька: У мене вийшла книжка «Пристрасна траса до щастя». Зараз у роботі ще декілька книжок. А почесне «звання» письменниці присвоїли мені журналісти. :)
Для мене немає значення, як мене називають, і якими регаліями нагороджують. Суть життя зовсім не в цьому, тому я ніколи не надаю особливої ваги підписам, які стоять під моїм прізвищем. Назвіть мене хоч дверима, аби прізвище не переплутали. :)
Totoshka: Що з останнього побаченого і прочитаного вас найбільше вразило (тобто фільм і книга)?
Анжеліка Рудницька: Я давно не ходила в кіно. З новинок минулого року дивилася фільм «Высоцкий. Спасибо, что живой». Але оскільки ні з чим порівнювати, то сказати «найбільше вразив» було б неправильно.
Яремчук Ростислав: Анжеліко, доброго дня! Чи не плануєте Ви більше часу приділяти співу тощо? Не хотіли б представити Україну на Євробаченні? Як взагалі ставитеся до цього неоднозначного конкурсу?
Анжеліка Рудницька: Ростиславе, я взагалі мало що планую. Швидше, роблю все емоційно-спонтанно, концентруючись у той чи інший момент навколо теми, яка мене цікавить найбільше. Зараз я займаюся дисертацією та збираюся дописати хоча б одну з книжок.
Щодо «Євробачення» – кілька років тому моя пісня увійшла у двадцятку кращих російських пісень, які висунули на участь у «Євробаченні». Це сталося поза моїм бажанням, але від участі у відборі я не відмовилася – просто з інтересу. Щодо самого конкурсу, то брати у ньому участь я не планую, бо свої конкурси я вже виграла. Будь-які змагання потрібні людині для самоствердження. У мене такої потреби немає. Я знаю що хочу сказати у мистецтві принаймні в даний момент. А далі поживемо – побачимо.
Ми, українці, маємо бути вдячні «Євробаченню» за інший погляд на нашу країну. Воно довело, що наші дівчата можуть не тільки зваблювати, але й співати, танцювати, розривати своєю енергією. Тож хай собі існує. Мене більше непокоїть національний відбір, який завжди викликає море суперечок, дискусій та інших непорозумінь. Але, погодьтеся, без нього було б значно сумніше в нашому шоу-бізнесі.
qwe-qwe: Ви дуже активні у соцмережах… Як у вас вистачає часу на все це, адже видно, що ви оновлюєте сторінки самостійно, не доручаючи це комусь іншому…
Анжеліка Рудницька: Дякую, для того, щоб написати пост у два речення, достатньо 30 секунд. Це не так уже й багато часу. :)
Snezhana-666: Анжеліко, якою бачите себе років через двадцять? Чого хотіли б досягти за цей час?
Анжеліка Рудницька: Головне – духовно і фізично здоровою. Усе інше – деталі.
Катруся: Доброго дня, Анжеліко! Розкажіть, будь ласка, докладніше про Вашу виставку, яка відкриється з 3 лютого у Національному музеї Тараса Шевченка.
Анжеліка Рудницька: Тут докладніше. А ще краще – приходьте на виставку.
Квітка: Якщо б Вам запропонували знову заспівати, Ви б погодились?
Анжеліка Рудницька: Музика для мене не минуле, а таке ж сучасне, як і все інше. Я співаю. Мої пісні можна почути на моєму сайті.
Дякую всім за активність, за цікаві запитання! Ви примусили мене сьогодні посміятися і згадати деякі моменти з минулого. Ваше завзяте і наполегливе нагадування про славетні часи «Території А» примушують всерйоз задуматися про мою появу в телеефірі. Дякую, що надихаєте. Спробую Вас не розчаровувати своїми новими проектами. Удачі всім вам і здійснення бажань! Давайте будемо пам’ятати, що для реалізації наших бажань потрібно хоча б щось робити. Спробуйте кожного дня хоч на крок наближатися до своєї мрії, і тоді вони обов’язкоко стане реальністю. А ще давайте помічати один одного, допомагати, об’єднуватися заради великих ідей і процвітання України, яку ви, сподіваюся, любите так, як я.
Ще раз запрошую всіх на виставку, яка від 2 лютого до 12 березня триватиме в Музеї Шевченка.
