Найбільше колишніх членів Партії регіонів — 120 — громадські активісти нарахували серед кандидатів, котрі йдуть на місцеві вибори від "БПП Солідарність". Про любов пропрезидентської сили до екс-регіоналів, недавніх запеклих опонентів не лише команди Петра Порошенка, а й, що головне, всього, що пов'язане з Майданом, говорять уже давно. Але в два останні тижні, з наближенням для виборів, окрім розмов почалися й дії.
Лідер "БПП" Юрій Луценко у вересні визнав — рядові регіонали, названі ним "статистами Партії регіонів", можуть і мають право йти на вибори разом із партією влади. Проте вже за місяць особисто виправдовувався за регіонала В'ячеслава Соболєва, друга Віктора Януковича й затятого адепта "русского мира", котрий став одним із облич партії влади на білбордах.
Зі слів пана Луценка, одіозний Соболєв знявся з виборів, написавши заяву. Чи вийшов із БПП — невідомо. Зате знаємо інше: він відбувся легким переляком. Бо, виявляється, в партії перевірили і дійшли висновку: перекувався, частину донецького бізнесу продав, ЛДНР не сприймає, з сепаратистськими настроями покінчено.
Партійне керівництво обіцяє жорстку люстрацію, але — вже після виборів. Це означає: якщо десь під брендом "БПП Солідарність" переможе вчорашній соратник Януковича, перемогу у нього не заберуть. Оголошена чистка лав дозволить створити окрему політсилу, яка формально займатиме незалежну позицію, а де-факто триматиметься в фарватері партії влади. Поки, як казала свого часу Мері Поппінс, вітер не поміняється.
Легалізація тих, кого Луценко назвав "регіоналами-статистами", за оцінками політичних експертів, більше нагадує форму індульгенції, яка є платою за лояльність. Відповідальність за м'яке повернення регіоналів у владу лягає особисто на Порошенка. У цій ситуації бізнесмен переважив у панові Президенті політика. Тих, хто заважає, простіше купити. І в нашому разі — не лише індульгенціями, а передусім — дозволом обиратися на керівні посади під фактичним патронатом Президента. Що означає отримання контролю над фінансовими потоками, а це дорівняє проведенню фінансової оборудки.
Базова помилка не лише пана Порошенка, а й його соратників — у тому, що лояльність, слухняність, здатність домовлятися можна купити в такий чи інший, більш прямий спосіб. Сама присутність екс-регіоналів у тілі політичної сили, до якої ті мали б стати в опозицію, є яскравим тому підтвердженням. Адже до того, як вступити в Партію регіонів (до речі, на початку до неї мав стосунок і сам чинний глава держави), більшість цих осіб мандрували з партії в партію, всюди виконуючи роль статистів. Не можна бути однаково лояльним до Януковича і Порошенка.
У мирний час це нормально. Та коли в країні війна, мати поруч із собою потенційних зрадників, ладних за першої зміни вітру міняти також господаря — розкіш ще більш неприпустима, аніж маєтки, багатоповерхові яхти, приватні літаки й автопарки. Але партія влади вперто посилає громадянам меседжі: не всі регіонали причетні до злочинів партійної верхівки, вони не безнадійні, здатні стати на проукраїнські позиції, будувати нову країну разом, боротися з корупцією тощо.
Є також версія, що між Порошенком та екс-регіоналами існує негласна домовленість: їм "зливають" проблемні регіони Півдня й Сходу, наприклад, прикордонні Харківщину і Херсонщину, а також — рештки Донбасу. За те, що вони не бунтують, дістають право на власні політичні вотчини. Матимемо, як колись, офіційну феодальну роздрібненість. Припущення не конфліктує з попереднім, лише наповнює його конкретикою. І виглядає не аж таким нереальним у світлі того, що насправді переважній більшості "регіоналів", від статиста до головного спонсора, Рината Ахметова, курс України в західному напрямку давно і значно ближчий, аніж інтеграція з Росією. Лише стала ієрархія не дозволяла "донецьким" відкрито виступити проти Януковича, заляканого й шантажованого Путіним.
Російська мова, котрою дратує патріотів регіональна більшість, не є однозначним маркером причетності до "русского мира". Значна частина статистів — циніки й прагматики. Вони давно зрозуміли: краще рухатися на Захід, але при цьому не бити горщики з Росією. Отже, нинішній курс Президента і його зовнішня політика екс-регіоналів цілковито влаштовує. Тому перешкод не чинитимуть. До того ж мати відверто проросійську орієнтацію нині не в моді, а за модою в Партії регіонів стежили завжди.
Команді Порошенка значно неприємніша та опозиція, котра виглядає реальнішою і більш мотивована поміняти ландшафт внутрішньої політики на свою користь — той же "УКРОП" та інші структури, прямо й непрямо підпорядковані Ігореві Коломойському. Дратує також команда Андрія Садового, котрий поки тримає удари й зберігає позиції. Через те вчорашні регіонали мають для команди Президента приблизно таке саме значення, як "ополченці Новоросії" — для керівництва Російської Федерації. Вони створюють як масовість, так і стають за потреби гарматним м'ясом.
Було б непогано, аби ще Порошенко і його команда зрозуміли те, що давно зрозуміли українські громадяни: всі, причетні до Партії регіонів, як і до Комуністичної партії й партій соціалістичного штибу — потенційні зрадники. Отже, покладатися на них — робити гірше собі.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
