Економіка "навиворіт", або Чому потрібно викорінити владу товстосумів

Наше завдання — позбавити олігархів можливостей заробляти на розграбуванні України та її розпродажі.

Продовження.

Попередня стаття в деталях розкрила вплив олігархічного управління на внутрішню економіку. Тепер розглянемо, як знекровлюється наше суспільство махінаціями фінансових магнатів у зовнішній сфері.

Ми маємо сьогодні, на жаль, жалюгідні результати зовнішньоекономічної діяльності України. Після 2013 року щорічно знижуються основні параметри цієї діяльності: обсяги міжнародної торгівлі та експорту українських товарів і послуг впали за 3 останні роки майже у 2 рази, частка відносно високотехнологічних експортних поставок знизилася з 25-ти до 15%, залишок обсягів прямих іноземних інвестицій в українське господарство зменшився 2014 року з 54 до 43 млрд дол. Після цього щорічний приріст ПІІ сягав 4 млрд дол., а 2017 року він складе не більш як 1,5—1,7 млрд.

Нагадаємо, що 2006—2008 рр. цей показник сягав 6—8 млрд баксів. За три останні роки у небачених у світі масштабах був провалений валютний курс гривні — більш як у 3,4 разу. Паралельно нестримними темпами зростає зовнішній борг держави (щороку мінімум на 17—20%), який до кінця 2017-го перевищить 50 млрд дол. Україна на шаленій швидкості летить до дефолту за суверенними зовнішніми зобов'язаннями і немає жодних надій хоча б на зупинку зростання чи погашення цього боргу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Агонія системи, або Чи вийде Україна з олігархічного задзеркалля

Чи є підстави стверджувати, що ці негативні показники є об'єктивним віддзеркаленням функціонування олігархічного ладу? Згадаймо, що в зовнішньо-економічній діяльності олігархи дотримуються таких цінностей і пріоритетів:

— вивести і продати за кордон усе, що можна і що там куплять — продукцію, електроенергію, землю, усе вирощене зерно (зараз воно в дефіциті, і це в Україні!), необроблену деревину (кругляк), бізнес тощо;

— якомога меншу частину валютного виторгу від продажу цінностей повернути в Україну, а більшу частину залишити за кордоном; для цього використовують як легальні, так і нелегальні методи, наприклад, відстрочки платежів за отриману продукцію, заниження митних цін на експортну продукцію, кредитування закордонних покупців, укладання фіктивних чи дійсних офшорних угод тощо;

— основну частину інвестицій (і виробничих, і споживчих) вкладати в економіку інших країн, що свідчить не тільки про небажання легально працювати на Батьківщині, а й про зневіру фінансових магнатів у перспективу зростання нашого національного господарства, його фінансову стабільність і у стійкість купівельної спроможності гривні;

— не дозволяти включатися у процес приватизації державних підприємств (права на які продають, як відомо, за заниженими цінами) іноземним інвесторам, аби самим захопити працюючі промислові об'єкти. Виняток роблять лише для росіян, за яких клопочеться сам Путін (або до нього — Єльцин). У результаті морально застарілі виробництва радянської доби залишаються немодернізованими і неконкурентоспроможними на світових ринках, а підприємства, уступлені росіянам, зупинені, знищені, демонтовані, вивезені у Федерацію або працюють на вкрай малому обороті — це запорізькі алюмінієвий і сталеплавильний, Одеський і Лисичанський нафтопереробні, Миколаївський глиноземний заводи, калуський концерн "Оріана" та інші;

 — перепродати іноземцям максимум земель сільгосппризначення, які перебувають у довгостроковій оренді у латифундистів (до них відноситься і глава держави), а до того — максимум зерна й інших продуктів землеробства, вироблених завдяки іноземним кредитам, експортувати на принизливих умовах, продиктованих кредиторами (модель "бананової республіки"). Чисті прибутки зернотрейдерів досягаються при цьому за рахунок мінімізації орендної плати (це означає, що вони забирають більшу частину абсолютної земельної ренти у селян-дрібних власників) і суми повернутого ПДВ (20% обсягів експорту);

— для максимізації надприбутків крупних агрохолдингів збільшувати продаж за кордон і зменшувати поставки їхньої продукції на внутрішний ринок (в основному це стосується виробників м'яса птиці). Надприбутки цих агрохолдингів складаються із сум повернення ПДВ при експорті й отримання бюджетних дотацій (хоча агрохолдинги є високоприбутковими і без таких дотацій, оскільки птахофабрики використовують для кормів своє зерно і за потужністю є найбільшими у Європі, що дозволяє мінімізувати собівартість продукції);

— максимальний обсяг доходів, отриманих всередині країни, конвертувати в іноземну валюту з наступним вивезенням за кордон, в тому числі із допомогою злочинних так званих "конвертаційних центрів";

— домагатися проведення девальваційної монетарної політики в країні (їхні утриманці — корупціонери ощасливили нас повідомленням про падіння курсу гривні наступного року до 31 за долар) і за рахунок різниці на курсах збільшувати свої номінальні гривневі надходження від експорту продукції та від інвалютних кредитів. Хоча девальвація гривні збільшує витрати бюджету на обслуговування зовнішнього боргу, чиновники не хочуть про це чути і діють всупереч інтересам держави;

— отримувати максимально можливі обсяги комерційних кредитів у іноземній валюті як всередині країни, так і за її межами і при цьому гальмувати їхнє повернення, збільшуючи загальні суми заборгованості. Фактично фінансові верховоди досягають капіталізації своїх компаній завдяки збільшенню валютного боргу;

— в умовах сьогоднішньої міжнародної некредитоспроможності українських корпорацій (відомо, що корпорації Ахметова й інших фінансових мародерів оголошували в 2013-2014 роках дефолти за своїми міжнародними облігаціями) валютне кредитування олігархічних банків здійснювати із допомогою державних іноземних запозичень, в тому числі і за рахунок траншів МВФ. Отримання валютних позик — основний пріоритет олігархату, задля цього влада готова виконувати будь-які умови кредитних угод з МВФ і Євросоюзом, щоб потім продавати або передавати їх олігархату (через різні оборудки — конвертаційні операції, отримання державних замовлень, оформлення фіктивних імпортних поставок тощо);

Варто зазначити, що нестримне зростання зовнішнього боргу наближає економіку України до дефолту і подальшого провалу валютного курсу гривні. Реструктуризація зовнішніх боргів, здійснена урядом Яценюка 2015 року (на 19 млрд дол.) і урядом Гройсмана 2017 року (на 3 млрд дол.), яка відклала виконання зобов'язань, відповідно, на 5 і 12 років — мала наслідками зростання платежів за відсотками, а також запровадження у першому разі додаткових преміальних відрахувань кредиторам (так званих деривативів). Фактично ці дві події представляють собою дефолти — відмову вчасно повертати борги, а тому наша сторона і змушена була підняти ставки. Надвисокі відсотки (з урахуванням деривативів і премій посередникам — 8-9 %) треба буде оплачувати інвалютою. Її треба буде або купувати на внутрішньому ринку, або брати нові позики за кордоном і ще збільшувати зовнішній борг. Уряду потрібно буде купувати на внутрішньому ринку щорічно близько 4 млрд дол. і внаслідок такого зростання попиту на валюту курс гривні провалюватиметься кожного року. Якщо ж влада для виплати відсотків за боргами буде позичати валюту, то сума міжнародного державного боргу України зросте за 5 років на щонайменше на 20 млрд дол., а щорічні відсотки за новими боргами зростуть ще на 2 млрд, тобто щорічно треба буде виплачувати не 4, а більш як 6 млрд дол. Окрім того, без погашення раніше отриманих позичок і без ухвалення бездефіцитного бюджету продовжиться підштовхування ставок процентів угору і, тим самим,  затягування валютно-боргового зашморгу на шиї України. А це вигідно іноземним кредиторам та їхнім українським "партнерам"-корупціонерам. Заробляють усі, а страждає Україна. І це шлях у боргову безодню із загрозою часткової або повної втрати державного суверенітету.

— знайти собі тепле місце за межами країни, перебратися в інші країни (перш за все — на Заході), в тому числі купуючи там комерційні, виробничі, офісні та інші прибуткові об'єкти. Навіть в умовах війни вони вкладають інвестиції в економіку Росії — можна назвати корпорації "Мотор-Січ", "Рошен", "Епіцентр" та інші. Для олігархічних монстрів виведення капіталів — це процес оптимізації структури свого бізнесу, зокрема, в умовах банкрутства їхніх підприємств на українській території та через корупційно-силовий тиск, що йде від першої особи;

— важливіше накопичувати власне багатство, аніж захистити українську державу, а тому на першому плані не допомога армії, а експорт найкращої зброї, нехай це має наслідком збільшення смертей наших героїв і загрожує збереженню країни. Ми досі не можемо укріпити оборону через недостатнє військово-технічне забезпечення, а також через корупційне розкрадання грошей на шляху від бюджету до передової — за даними іноземних спеціалістів, на цьому шляху втрачається до 2/3 фінансових фондів;

— краще не захищати Україну, а віддати частину території (як мінімум, Крим і Донбас) і державного суверенітету, якщо це допоможе збільшенню експорту їхньої продукції до ворожої держави, як це демонструють Пінчук, Ахметов, Новінський та деякі інші узурпатори нашої економіки;

— не сподіваючись на інші можливості просування свого бізнесу і отримання власних прибутків, окрім залучення зовнішніх валютних кредитів, не розглядати плани збільшення робочих місць для українців і бути абсолютно байдужими до виїзду робочої сили за кордон (зараз емігрувало близько 7 млн чол.). Більше того, валютні перекази заробітчан збільшують внутрішню валютну базу країни, а отже, дають більші можливості олігархам накопичувати долари для закордонних потреб. Фактично їхнє владарювання виштовхує активну частину громадян за межі України, тим самим прискорюючи обезлюднення нашої землі;

— готові наймати і у свої фірми, і у виконавчі органи влади іноземних спеціалістів і політиків, платити їм високі гонорари, бо розглядають їх як провідників відносин із західними країнами і міжнародними фінансовими організаціями — основними кредиторами нашої країни (зокрема, американка Яресько і литовець Абромавічус, які обіймали посади ключових міністрів, представляють інтереси західних кредитно-інвестиційних компаній). При цьому у більшості випадків не настільки важливими є якості і кваліфікація іноземців, а тому ми й розчаровані у результатах їх діяльності на високих державних посадах;

— ще одна мета запрошення іноземних фахівців — прикрасити гучними іменами свою бездарну політику. Для цього вони наймають за величезні гонорари бальцеровичів і бальчунів, не вимагаючи від них жодних "подвигів" в економіці. Роль цієї групи іноземців інша — пускати пил у вічі безплідними апологетичними промовами. Проте, те ж саме роблять найняті владою українські "експерти", але у них інша проблема: як дивитися у вічі своїх синів, коли ті запитають, чому ви побудували державу, за яку соромно?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діагноз влади. Маніакальне самозбагачення та зґвалтування народу

Можна сказати, що у грошових мішків основні принципи: "все на продаж за кордон", "жодних іноземних конкурентів у приватизації", "неповернення боргів як основне джерело капіталізації бізнесу", "максимальне вивезення капіталу і робочої сили", "перетворення гривні на цукеркову обгортку" і "нам байдуже до результатів війни на Донбасі й у Криму". Це економіка — навиворіт. Звісно, за таких обставин ці негласні володарі країни діють проти національного господарства, проти прямих внутрішніх і зовнішніх інвестицій, проти твердої гривні, проти відродження України. Тому казати сьогодні, в умовах олігархономіки, про зміну тренду зовнішньоекономічних показників і відновлення країни — даремна справа. Або ми викорінимо владу товстосумів, або вони розпродадуть і знищать нас.

Європа: олігархам вхід заборонено

У контексті міжнародних економічних відносин напрошуються запитання: чому нам відмовляють у членстві та глибокій кооперації з Євросоюзом і навіть у підготовчих кроках, які настають після виконання країною Лісабонських критеріїв? Серед останніх: мінімальне відхилення за рік курсу національної валюти до євро від початкового, мінімальні рівні дефіциту держбюджету, торгівельного балансу і державного боргу та інші. Чому нашу торгівлю обмежили квотами, як Китай, Південну Корею та інші неєвропейські країни?

Першопричина — в Європі немає політичного домінування олігархів, там недопустима кулуарно-корупційна приватизація і купівля фінансовими магнатами результатів виборів, як це має місце у нас. Їм не потрібні депутати і міністри від України в органах влади ЄС, які будуть пробивати там інтереси своїх монополістів і бариг. Вони бачать це і не можуть прийняти. В їхніх очах ми — країна атавістична, неєвропейська.

Нас кинули в обійми МВФ, який в основному має справу з країнами третього світу (Азії, Африки, Латинської Америки) і відповідає за обслуговування їхніх боргів перед розвиненими країнами, в той час як у Європі є свої міжнародні фонди і банки, в тому числі ті, що працюють з колишніми соціалістичними країнами. МВФ і Євросоюз пропонують нам за кредити здійснити не реформації, а профанації (як пенсійна реформа і дозвіл на безмитне вивезення лісу-кругляка та інші), бо не вірять, що чинна влада здатна проводити європейського рівня трансформації (хоча ще десяток років назад питання стояло про імплементацію європейського права, бо планувалося входження України у ЄС).

Якщо виходити з цієї логіки, то не важко спрогнозувати, що нам відводять роль латиноамериканської країни, неспроможної на державне управління, розрахуватися з іноземними боргами, зупинити розграбування країни своїми узурпаторами і організувати рівну співпрацю із західними інвесторами і корпораціями. Зокрема, прогресивне зростання зовнішнього боргу, аграрний бізнес на засадах бананової республіки свідчать, що латиноамериканські перспективи вже не за горами. Те ж саме може бути в паливно-енергетичному комплексі, де без іноземців ми нібито не здатні видобувати газ і нафту на глибинах і шельфі. Як закінчуються латиноамериканські режими відомо: військовими або соціалістичними переворотами (Нікарагуа, Чилі, Куба, Венесуела, Парагвай, Аргентина, Панама, Гренада, та інші). Нам це не потрібно, але поки що ми йдемо тим же шляхом.

Навіть наші найближчі друзі — литовці — висловилися проти входження України в Євросоюз, очевидно, спостерігаючи нездатність і злодійкуватість нашого державного керівництва. Саме тому вони ініціюють надати нам спеціальну міжнародну фінансову допомогу обсягом до 5 млрд євро на рік (гроші будуть надходити на зворотній основі), яка б виконала місію, аналогічну тій, яку після Другої світової війни виконала програма США — так званий "План Маршалла для України".

Цю ініціативу треба вітати, особливо в умовах, коли Нідерланди, Австрія та деякі інші країни Євросоюзу домоглися включення в постанову про ратифікацію Асоціації України з ЄС положення про обмеження (фактично недопущення) військової і фінансової допомоги нашій країні. Певно, литовці знають ще більше про негативне ставлення до нас у Європі.

Позитивним є те, що інвестиції за "Планом Маршалла" мають піти не у державний бюджет з прилипанням їхньої частини до рук чиновників, а у реальний сектор, у проекти відбудови, реконструкції, модернізації та інновацій. До міжнародних надходжень не можуть бути допущені і, я сподіваюсь, не будуть допущені українські корупціонери і фінансові барони. Якщо ж інвестиції підуть через уряд, то литовці, європейці й американці будуть добряче розчаровані. Українські чиновники постараються, аби інвестиції надійшли саме до об'єктів олігархів. Якщо так станеться, то увесь План перетвориться на фікцію і буде зупинений. Кошти розтягнуть по "коморах", відновлення об'єктів буде лише частковим, стара деградована економіка залишиться домінуючою, а Україна — периферією світового процесу. Ставлення ж до нас стане ще гіршим.

На мій погляд, громадськість має звернутися до литовців і запропонувати відкласти західні інвестиції за Планом (я теж включуся у лави громадськості), бо вони будуть просто розкрадені. А наслідком стане тільки форсоване збільшення міжнародного боргу України при тому, що він і так наростає прискореними темпами. У підсумку Україна знову зганьбиться перед цивілізованим світом. Вже було сказано вище, що сьогоднішня владна камарилья орієнтована на розграбування кредитних надходжень і максимізацію державного боргу без жодних сумнівів щодо перекладання відповідальності на наступні кабміни і на плечі простих громадян.

Мені здається, що легше видалити з української політики фінансових магнатів-паразитів на чолі з президентом-олігархом, аніж навчити і змусити наших урядовців виконувати норми європейської службової етики, несумісні з хабарництвом і казнокрадством.

Що ж нам, українцям, робити: дати розорювати країну і жебракувати на своїй землі, спокійно спостерігати за нахабним бізнесом олігархів і чекати у "сінях", коли європейці визнають нас рівними собі і запросять до світлиці?

Будь-ласка, європейці, не давайте маршаллівські гроші корупціонерам. Американці, не дозволяйте українському уряду випускати єврооблігації, ставки за якими приводять до розграбування країни. Давайте разом повернемо з офшорних рахунків в Україну вкрадені корупціонерами долари і євро та розкриємо офшорні схеми утаємничення доходів, як це зробили 5 років назад ФРН і Швейцарія, коли на прохання німецького уряду країна- цитадель банків розкрила усі офшорні рахунки німецьких громадян на своїй території.

А наше завдання — позбавити олігархів можливості заробляти на пограбуванні України та її розпродажі. Зміцнити і переозброїти армію, відновити український суверенітет над окупованими територіями і дати людям нормально жити.

Чи отримаємо ми нову якість української політики після наступних виборів? Чи зможемо повернутися на шлях входження до Євросоюзу і пройти його, очистившись від фінансових паразитів і продажних політиків? Відповіді — у наступній статті.

(Далі буде)

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...