Штрафні роботи, або Для чого Путін випустив Януковича в люди?

27 февраля 2015, 11:50обновлено 3 августа 2018, 01:12
Випустивши втікача на інформаційну передову, Путін показує росіянам, що Москва своїх не кидає.

Річниця перемоги Революції Гідності над жадібним боягузом Віктором Януковичем пройшла під знаком самого вигнанця. Утікач дав інтерв'ю російським "Першому каналу" та НТВ і навіть написав потім колонку в російське видання "Аргументы и факты" (справжній автор "колонки" не встановлений, так само, як невідомий автор інших текстів, підписаних прізвищем Янукович). Частота виходів "двічі легітимного" на авансцену була дивовижно інтенсивною – два дні поспіль на початку цього тижня. Звісно, громадянин Янукович повернув публічність, бо так захотів Путін. Але наша проблема – не в цьому.

"Гібридна" війна, щоденна загибель наших воїнів та мирних українців, штучно створена гуманітарна катастрофа та економічні негаразди. Порівняно з цим виступи такого, зовсім збитого льотчика, як позбавлений звання Президента екс-голова нашої держави не варті уваги. Й не несуть жодного смислового навантаження. Проте Путін і тут досягнув мети: слова громадянина Януковича та цитати з явно писаного не власноруч тексту в Україні активно поширили.

Чомусь засоби масової інформації, далі вперто не бажаючи опиратися інформаційній війні, не знайшли цими трагічними днями нічого важливішого за обговорення того, що сказала особа, котра всіма, навіть власними підлеглими, визнана винною в державній зраді. Хіба що таке рішення досі офіційно не ухвалив український суд. Хоча, враховуючи отриману можливість провадити слідство та судити заочно, на громадянина Януковича таки чекає справедливе й суворе заочне правосуддя. І не уникнути йому заочного покарання – такого ж заочного довічного ув'язнення.

видео дня

Однак усе це в майбутньому. Зараз російські ЗМІ не без прямої вказівки російської влади не просто нагадують Україні, а заодно й світові, що Янукович живий. Його намагаються представити важливим і вагомим персонажем. Котрого надалі не лише регулярно цитуватимуть, а й чия думка незабаром матиме для українських та західних гравців певне значення. Не дарма з Януковича до роковин втечі ліплять не зажерливого безпринципного боягуза, а політичного емігранта. Когось на кшталт президента у вигнанні, здатного очолити український уряд в екзилі.

Трансформація тим більше очевидна, що рік тому, 4 березня, виступаючи в Ново-Огарьово, Володимир Путін чітко завив: "Політичного майбутнього в Януковича нема. Я йому це сказав. І він погодився". Ціну путінським словам знає весь цивілізований світ, проте навряд чи Путін забув сказане раніше. Без його дозволу про жодну "Україну у вигнанні", тим більше під орудою Януковича, йтися не може. Значить, російський президент передумав. Чому?

Тут може бути кілька пояснень, жодне з яких не заперечує інше, а лише доповнить. Найперше, що напрошується: громадянин Янукович засидівся в купленому на крадені гроші особняку, давно не виходячи на штрафні роботи. У його випадку це – прес-конференції, під час яких можне не лише ламати олівці, а й звинувачувати українську владу в смертних гріхах. Від печерного націоналізму та екстремістського фашизму до спроби замаху на життя самого законного Януковича разом із його родиною. Поява Віктора Федоровича цими днями в інформаційному просторі – чергова "медійна сесія".

Інша мета – так званий політичний тролінг. Випустивши втікача на інформаційну передову, Путін показує росіянам, що Росія своїх далі не кидає. Українцям – що він чудово знає, хто такий Янукович, та ще краще знає, чому той втік і досі не покараний, вальяжний, вгодований, чудово виглядає і ще всіх нас переживе. Вкотре чуючи про нього, ми повинні відчувати – і, правду кажучи, відчуваємо, – злість та приниження від власного та владного безсилля.

Виктор Янукович и Владимир Путин

Є й такий момент: Путін за звичкою ставить історію з ніг на голову. Відомо, що члени царської родини після еміграції з більшовицької Росії облаштували там подобу дому Романових, коронуючи підходящого нащадка і називаючи його імператорською величністю. Недобиті білогвардійці створювали уряд у вигнанні. Тим же займалися українські політики в екзилі. Впливу не мали ні на що, грошей – обмаль, жебрали під виглядом благородного створення різних фондів підтримки. Та важливо, що всі ці саморобні парадержавні структури все ж мали певну суспільну вагу як у країні перебування, так і за її межами, на батьківщині. Причому впливовість визнавалася на рівні ВЧК – НКВД – КГБ. Емігрантська преса була заборонена в СРСР. А її перевезення та зберігання каралося суворими радянськими законами, прописаними в Кримінальному кодексі.

Суттєва різниця нинішнього часу в тому, що обмежити явлення громадянина Януковича неможливо. Українці напевне хотіли б викреслити його з пам'яті, але чергове інтерв'ю на актуальну тему з Москви чи Ростова-на-Дону дивним чином затребуване навіть тими ЗМІ, яким громадськість звикла довіряти. Значить, Янукович повертається в Україну, залишаючись при цьому недосяжним та безкарним. А заяви про можливість створення "уряду вигнання" певною мірою повертає йому омріяну й декларовану легітимність.

Не варто також забувати: розмови про замороження конфлікту на Донбасі й набуття "окремими територіями" певного статусу ризикують втілитися в реальність. Поки, судячи зі щоденних дописів у соціальних мережах, Янукович на розгромленій вотчині не популярний. Проте на тлі самопроголошених ватажків "ДНР" (террористическая организация. - ред.) та ЛНР доглянутий добродій без зброї, із яким у населення стійко асоціюється забута стабільність, виглядатиме меншим злом.

Тому "уряд у екзилі" в певний момент легко зможе перетворитися на замінник влади українського аналогу Придністров'я. Чи, принаймні, матиме там якійсь вплив. Інакше Путін просто не морочився випускання Януковича в люди.

Андрій Кокотюха

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред

Реклама

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять