Українське проти радянського. Чому говорить і показує "Інтер"

Оскільки телебачення в Україні — поки не бізнес, канал працюватиме доти, доки власник вливатиме в нього кошти.

Жирну крапку поставив у черговому скандалі довкола каналу "Інтер" депутат від "Опозиційного блоку" Олександр Вілкул. Він вимагає навести приклад антиукраїнської риторики в ефірі. І цим розкриває карти: саме такою була, є і буде тактика проросійських сил і спільнот, котрі виправдовують свою діяльність в Україні. Навіть якщо приклади знайдуться, керівництво каналу та їхні політики — лобісти відкинуть звинувачення так само легко, як борець сумо здолає в двобої гімнаста.

Більш точне порівняння знайшов голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кажучи: "Поки що ситуація в протистоянні медіа України і Росії виглядає так: із мисливським ножем ідемо на танки". І цікавиться, чи можна уявити аналог військового параду на річницю Незалежності у соціокультурній та медіа-інформаційній сфері? З сумом констатує: на жаль, ні. Воювати, отже, боронитися нічим.  Тим часом всі, хто проти України як самостійної держави ззовні та всередині країни мають, чим боронитися. І вміють тримати оборону, коли стається спроба почати контрнаступ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Свобода слова" по-українськи. Чому політики не відповідають за сказане і написане

Интер, пикет, Правый сектор
Пикет под зданием "Интера" УНИАН

У ситуації з "Інтером", "Вестями" та іншими ворожими рупорами оборона і наступ — цілком законна в демократичних суспільствах апеляція до свободи слова й права на власну думку. Якщо пропагандистам кажеш — у Росії все, що Путін і Ко вважають антиросійським, заборонили б у 24 години, у відповідь чуєш: Росію вважаєте ворогом, а самі дієте ворожими методами. То чим же ви, патріоти, кращі за адептів російського авторитаризму? Ще, чого доброго, почнуть цитувати "1984" Джорджа Орвела — ясно, не на нашу користь, а як приклад скочування патріотів до тоталітарних практик.

Проте цього не досить. Редакційна політика телеканалів "Інтер" і "NewsOne", газети "Вести", радіо "Ера" та інтернет-видання "Страна UA" базується не так на проросійському, як на актуальному гібридному форматі. Звісно, керівництво кожного з цих і менш відомих, проте не менш одіозних інформаційних ресурсів, чудово знає, що робить. І або виконує завдання, отримавши для цього кошти невідомого походження, або — щиро втілює власні комплекси щодо українського, які не так російські, як радянські. Проте серед найманих працівників чимало тих, хто в своїх поглядах не менш щирий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Захист братів по крові, або Як Росія втрачає росіян

Прикладів тому легко знайти в соцмережах. Наприклад, журналіст "Вестей" Костянтин Рильов, який спеціалізується на культурі, вітає френдів 23 лютого із днем невідомо якої армії та хвалиться отриманим з нагоди "чоловічого свята" подарунком. Хоча офіційно День українського війська вже вдруге буде відзначатися 14 жовтня. Насправді в привітання з "23-м февраля" нема нічого антиукраїнського. "Інтер" цілком може підготувати під цю дату мілітарний або парамілітарний концерт. А його цільова аудиторія — зробити його реальним лідером перегляду, аплодуючи черговій порції "Старих пісень про головне". Чий зміст, до речі, формально так само не несе в собі нічого антиукраїнського.

Серед моїх знайомих — маса таких, хто, апелюючи не до сучасних російських, а до колишніх радянських суспільних та культурних практик, щиро вважає: нічого антиукраїнського не має на увазі, не популяризує й не поширює. Просто у кожного з цих осіб такий погляд на Україну. Всякий один переконаний: наша країна до 1 грудня 2013 року розвивалася нормально, але загиблі на Майдані самі винні, бо раптом обрали неправильний шлях. Те саме — з нинішньою війною. З Росією не треба воювати, з сусідом можна й треба домовлятися, бо нам до Європи, як до неба рачки. Приклад тому — цькування "Вестей" та "Інтера", мовників із інакшою, аніж у тебе, позицією. Хто сказав, що Україна має рухатися саме на Захід, а не на Схід? Чому ця думка — єдино правильна?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мова, музика або ефір: за що воюють українські артисти

І головне: ми, мовляв, забуваємо факт, який легко довести — радянська Україна навіть у складі СРСР була не областю Російської Федерації зі столицею в Києві і не автономним округом, а повноцінною республікою. Зі своєю Конституцією і зі своїм Кримінальним кодексом. У школах викладали українську, нею ж друкували книги та газети, а гумористичний журнал "Перець" мав на українській території більший наклад, аніж російський "Крокодил" — на території всього СРСР, включно з Балтією та Середньою Азією.

Таким чином, "Інтер" та його прихильники з "Опоблоку" відстоюють не російську, а радянську систему координат. Котра розчиняла в собі все більш-менш індивідуальне і, що дуже важливо і про що багато, хто забуває, за замовчуванням визнавала російську домінанту над усім іншим. Відродження радянської України, лише формально незалежної від інформаційного і, що набагато важливіше, культурного простору Російської Федерації — мета, яку адепти "Інтера" переслідують. Під неї заточена вся редакційна політика.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому "справа Марії Столярової" — поразка СБУ

Є ще одна причина, чому "Інтер" безкарно говорить і показує. Оскільки телебачення в Україні — поки не бізнес, канал працюватиме доти, доки власник вливатиме в нього кошти. Хай навіть у нього лишиться тисяча глядачів, "Інтер" та аналоги мовитимуть далі. Але в поміч власникам — менталітет українців. Котрі історично звикли не довіряти одне одному та дружно критикувати будь-яку владу. Підслухане кілька разів на вулиці дає всі підстави до таких висновків: людям, переважно старшого віку, народженим глибоко в СРСР, дуже подобається критика влади, яка звучить у ефірі "Інтера".

Тому як мовець цей канал програв під час Революції Гідності, хоч дуже старався. Виграли ті, хто лаяв Партію регіонів. Нині критика влади — досягнення демократії, яке "Інтер" по-рейдерськи захопив, привласнив і цинічно користується, повертаючи мільйони українців у контрольований Росією радянський простір. Ось чому канал далі буде говорити й показувати.

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...