Як блокування "ВКонтакте" і "Одноклассников" довело безсилля соцмереж

Користувачі соцмереж упевнені — вони змінили світ і ладні робити це й надалі.

16 травня президент України своїм указом позбавив громадян доступу до популярних російських соцмереж "ВКонтакте" і "Одноклассники". Кілька годин потому активісти Facebook почали наввипередки прогнозувати — тепер звідти всі помчать проситися до них у друзі. Це сталося: за день мешканців дому, який збудував Цукерберг, зросла на 35%. Причому окремо наголошено — найбільше Facebook приростає на сході України, через початково нижчі, аніж загалом в Україні, показники.

Станом на сьогодні саме цю інформацію слід вважати важливішою за численні суперечки прибічників і противників не лише обмеження доступу до соцмереж, а й заборон як таких. Найрозумніші здатні капіталізувати їх, використовуючи для розвитку бізнесу, але той, хто вів економічну діяльність "ВКонтакте", легко переорієнтується на Facebook чи призабутий Google+. Ті ж, хто використовує соцмережі для спілкування, а не для заробітку, наполягає — в наш час вони є потужним засобом як пропаганди, так і контрпропаганди. Сторони-антагоністи єдині в одному — такі мережі є засобом комунікації, для якого не існує кордонів і не потрібні візи. А отже, блокування створить комунікаційні проблеми. І Добро, яке живе у віртуальному просторі, відтепер не зможе перемогти Зло, яке тримається й нагулює жир та м'язи на тотальній брехні.

Стало правилом хорошого тону нагадувати, що саме після допису журналіста Мустафи Найєма в Facebook почався Майдан, який переріс у Революцію Гідності. Тобто, якщо початком історії був написаний короткий пост, а її фіналом — втеча Януковича з України, можна зробити маніпулятивний висновок: один заклик у Facebook незабаром переміг авторитарного монстра. Й розвернув Україну в бік Заходу остаточно й безповоротно. Хоч насправді пан Найєм на початку цієї історії опинився за своїм дописом у потрібний час і в потрібному місці. Називати його скромним героєм, який усе почав, так само неправильно, як іменувати Володимира Парасюка сотником, котрий змінив хід історії. Адже виглядало, що після його короткого спічу на Майдані в день прощання із загиблими Янукович втік, бо злякався Парасюка. В дійсності ж сотник, до того мало, кому відомий, так само випадково опинився там, де треба. Соцмережі лише фіксували процес.

Петро Порошенко став "однотуровим" президентом із тих самих причин. Він просто підхопив хвилю суспільних настроїв, осідлав її і був обраний рекордною більшістю голосів. Натомість мешканці соцмереж гордо приписали заслугу собі. Нині ті, хто в травні 2014 року писали в Facebook заклики мобілізуватися і проголосувати в один тур за Петра Олексійовича, сьогодні там же, у соцмережах, шкодують про це. Знову маємо маніпуляцію: Facebook переконаний, що це він зробив Порошенка президентом. Ті, кого називають Диванною сотнею, щиро вірять — вони породжують владу, і так само легко здані вбити всіх драконів, яких створили.

Користувачі соцмереж впевнені — вони змінили світ і ладні робити це далі. Facebook і "ВКонтакте" — це дві різні сили, здатні впливати на все довкола й коригувати процеси. Правда в тому, що соцмережі, як Інтернет загалом, справді внесли у звичний життєвий устрій землян кардинальні, подекуди радикальні зміни. Передусім вплинули на способи отримання й передачі інформації, як правдивої, так і фейкової. Але треба розділяти технічний прогрес і можливості людей, котрі користуються його плодами. Якщо можливостей реально впливати на якісь процеси у користувача нема, соцмережа для нього — засіб випустити пару та відчути власну значимість. Якщо можливості є — ані Facebook, ані "Однокласники", ані Google+, ані Instagram не потрібні.

Хочете приклад? Так ось же він! Обурена Диванна сотня протестує, наввипередки оскаржуючи в соцмережах рішення президента їх заблокувати. Натомість Порошенко на ці дописи не зважає, і сам не коментує свої дії на власних сторінках. Він є центром прийняття рішень, тому мільйон палких, охоплених гнівом постів не здатен переламати одну людину, котра дозволяє собі ні на що не зважати. Що саме по собі мало б опустити популярних блогерів та зірок Facebook на грішну землю. Хоча в них перед очима все одно приклад Мустафи Найєма і, відмовідно, переконання у власній значимості.

Повернімося до факту про збільшення аудиторії Facebook за рахунок тих, хто втратив доступ до "ВКонтакте" й "Одноклассников". Ці користувачі — вимушені "переселенці" зі сходу. Запитання дуже просте: є гарантія, що звиклі до російського контенту справді, умовно кажучи, "наші люди"? І чи не доведеться потім звинувачувати вже Facebook у поширенні проросійської пропаганди — бо дітище Цукерберга, нагадаю, доступне для росіян і українців однаково. Відповідно, російські "тролі" будуть так само розкладати розгублених та дезорієнтованих "східняків", як робили це "ВКонтакте". І взагалі, для чого нам російські громадяни, коли всі проросійсько орієнтовані українці давно мають свої акаунти в Facebook, й, відповідно — вдячну аудиторію. Це Зло не заблокує в соцмережах жодне Добро.

Нарешті — про головну, системну помилку тих, хто вважає себе впливовим у соцмережах. Ці достойні, поза всяким сумнівом, люди бідкалися: раніше, зареєструвавшись "ВКонтакте", могли й успішно вели просвітницьку роботу з так званими "ватниками", хоч би де ті мешкали. Виявляється, вони вже от-от могли "перепрошити" їх, ще один, фінальний пост — і Росія повстане проти Путіна. Аж раптом, заблокувавши ворожі ресурси, бійців збили на злеті. Насправді ж цілодобовий обмін текстами в соцмережах має такий самий ефект, як загальні збори випадкових людей на базарах. Ніхто нікого не "перепрошиває", кожен лишається при своєму, а вирішує все той, хто має в руках справжню, а не мережеву владу.

Андрій Кокотюха

графіка: asp24.ru, tns-ua.com

Подписывайтесь на наш канал в Telegram

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...
+
Соглашаюсь
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности