Як менеджери "Інтеру" офіційно визнали свою професійну непридатність

Керівництво телеканалу показало своє невміння адаптуватися в нових політичних, суспільних і культурних умовах.

"Маємо надію, що цей закон депутати не приймуть у другому читанні", — це зазначено в офіційній заяві медіахолдингу "Інтер медіа груп". Так керівництво "Інтеру" реагує на законопроект №5313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації", який ухвалено в парламенті 16 березня.

Тут слід зазначити: поки цього закону не існує, треба дочекатися ще одного читання. І якщо приймуть в цілому, його мають ще підписати прем'єр та президент. Лиш потому, десь так за півроку, прописані в ньому 75% квоти для української мови на телебаченні стануть обов'язковими. До того часу всі канали, які входять до медіахолдингу "Інтер медіа груп", й передусім "Інтер", можуть вести мовлення так, як хочуть. Й надалі дратуючи патріотично налаштовану частину громадськості, викликаючи вогонь негативу на себе, причому — в прямому розумінні.

Згадайте підпал одного з належних "Інтеру" офісів у вересні минулого року — загорілося незабаром після початку протесаної акції під гаслами "Інтер — агент Кремля" Роком раніше канал опинився під загрозою втрати ліцензії після того, як у новорічну ніч показав концерт за участю російських артистів, котрі підтримали анексію Криму й війну на Донбасі. Цього зажадав голова РНБО Олександр Турчинов, а паралельно група невідомих атакувала офіс каналу. Тоді обійшлося, але з того часу керівництво каналу регулярно заявляє про тиск та порушення прав журналістів на професію. В цьому контексті часто звучить вимога поважати "іншу точку зору", мусується тема "зачистки інформаційного простору від конкурентів", "спробою віджати частоти" тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Українське проти радянського. Чому говорить і показує "Інтер"

Интер, пикет, Правый сектор
Пикет националистов под офисом "Интера" УНИАН

Може скластися враження, що "Інтер" став таким собі хлопчиком для биття, якого шпиняють незалежно від провини й котрий вигрібає за всі гріхи українського медійного простору. Маємо чотири основні медійні групи, котрими володіють Віктор Пінчук, Ринат Ахметов, Ігор Коломойський та Дмитро Фірташ, і в світлі перманентної боротьби активістів Facebook із олігархами претензії є до всіх чотирьох персонажів. Проте медійну власність Коломойського й Пінчука майже не чіпають, хоча російської мови на їхніх каналах не набагато менше, аніж у ефірі "Інтера". А телебачення, котре належить Ахметову, смикають не так за мову і за контент, як через негативний імідж самого Рината Леонідовича, котрий став для частини українців синонімом абсолютного зла.

Отже, річ не в мові. Хоча керівництво "Інтеру" вперто переводить проблему в суто мовну площину. Поквапившись зробити заяву так само гучну, як і дивну, менеджмент мимоволі відкрив карти й підставився, показавши передусім власну професійну неспроможність, помножену на нерозуміння кореню проблеми й невміння адаптуватися в нових політичних, суспільних та культурних умовах.

"Закон не сприяє розвитку українського телебачення. Навпаки, завдає йому серйозної шкоди. Неможливо в таких самих обсягах створити якісний контент українською мовою і в таких самих обсягах робити якісний український дубляж — як наслідок, погіршиться якість україномовного телевізійного продукту", — зазначено в уже згаданому офіційному зверненні. Саме цей абзац обурив соцмережі найбільше. Бо все інше, на кшталт апеляції до російської мови як однієї з світових мов, доступ до якої українцям забороняють, чулося вже не раз. І не знайшлося навіть в політичному оточенні "інтерівського" менеджменту грамотної людини, яка б на пальцях пояснила: якість контенту не залежить від мови, якою його створено.

Якби спеціальна служба "Інтера" моніторила ефіри тих каналів, де обсяг української значно більший, керівництво мало б цифри, які мусили б дивувати. Наприклад, рейтинги міні-серіалів "Століття Якова" та "Катерина", показаних минулої осені в ефірі "1+1", до якого у соцмереж теж багато запитань, були найвищими й виводили канал у лідери в дні показів. При тому, що обидва фільми мали в першому разі — на 95%, і другому — приблизно на 75% україномовні сценарії й втілені були відповідно. Якщо ж звернути увагу не на кіно, а на інший інформаційний та розважальний контент, то аналітики "Інтера" могли б за бажання переконатися: рейтинги україномовних програм залежать не від мови, а від того, наскільки цікавим є сам продукт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому "справа Марії Столярової" — поразка СБУ

Звісно, "цікавий" та "якісний" — найрозмитіші в світі критерії оцінки. Проте для кожного сегменту існує своя середня якість. Той самий середній рівень, котрий влаштовує пересічного громадянина, звиклого дивитися телевізор. Якщо рівень вищий, споживач радіє, бо приємно здивований. Нижчий рівень змушує перемикати канал. І останнє, що шукають телемани, клацаючи телевізійним пультом — мови. Люди в Україні давно готові дивитися телевізор і слухати музику, не зважаючи на мову звучання. Ба більше: за українську вже давно платять.

Приклад тому — український дубляж у кінотеатрах. Коли десять років тому це узаконили, звучали прогнози про падіння відвідувань. Між тим менш, аніж за рік іноземні (окрім російських) стрічки почали виходити в лідери українського прокату не в останню чергу через якісну українську адаптацію. Натомість зроблені в Росії фільми за цей самий час пасли в українському прокаті задніх. Глядач ходив на них значно менше — не влаштовував зміст.

Тож усі крики "Інтера" про крах телебачення внаслідок запровадження мовних квот справедливі — якщо йдеться про крах нездалого менеджменту, котрий не спроможний знайти ідеї та запустити велику кількість україномовного контенту.

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...